Ліза від самого початку не сподобалася своїй свекрусі.
Аліса Адамівна була строгою жінкою, зарозумілою та прямолінійною.
Вона навіть до сина і свого чоловіка ставилася дуже строго. Не дозволяла їм розслаблятись. Хто був батьком Аліси мати приховувала, тільки говорили, що іноземець.
А по-батькові вона просто придумала сама. Аліса Адамівна, це вам не Аліса Петрівна якась, як вона думала.
Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою. Молодий чоловік не поспішав знайомити її з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно.
Вона була повною протилежністю його матері. Добра і привітна.
Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося…
Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині!
– Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина.
Ліза очі витріщила від такого нахабства.
– Мамо, ми любимо один одного!
– Любимо. Жити ви де будете? Хочеш квартирантку в мій дім привести? Мені цього не треба.
– Орендуватимо значить. Ми й не мали наміру жити у вас. Ми вже обоє працюємо, а знайомі давно.
– О, Боже. Вона на шию сяде разом із дитиною тобі.
– Мамо, Ліза не вагітна.
– Буде. Ось побачиш – буде.
– Звичайно буде. Щоб ти не казала, а весілля відбудеться. Скромне. Розпишемося і поїдемо.
– Скромне? Наречена зовсім бідна? Що ж ти нас так ганьбиш, синку.
– Все, мамо. Ми йдемо. А ти тут подумай, заспокойся. Дату ми повідомимо…
– Я їй не сподобалася, – почитала головою Ліза.
– Навіть не думай про це. Я так і думав. Ми з нею жити не будемо. Вона завжди хоче, щоб було, як вона сказала. Ти головне просто мовчи. І взагалі, ми ж з тобою зібралися їхати. Почнемо все самі.
– Так. Тільки моя мати одна залишиться.
– А ми її з собою візьмемо.
Щоб не було безглуздої ситуації у ЗАГСі, молодята розписалися без батьків.
Зустрілися з ними вже тільки в кафе. Батьки Вадима і мама Лізи.
– Чисто сімейне свято. Наших друзів не буде, – сказав Вадим.
– А де батько твоєї нареченої? Я так і знала. Ганьба на мою голову.
– Мамо, помовч! Не ганьбись. Батька у Лізи не стало два роки тому.
– Значить спадковість нехороша. Ти б синку подумав, перш аніж одружуватися.
– Мого чоловіка не стало раптово, – втрутилася мама Лізи. – І це не ваша справа, як це було. У дітей весілля. А ви все свято їм псуєте.
Аліса Адамівна не чекала на таку відповіді. Вона звикла лише говорити, а не сприймати заперечення.
Вони п’ять хвилин сиділи мовчки. Потім Вадим підвівся і оголосив про їхній від’їзд.
Взяв за руку Лізу. Його новоспечена теща теж одразу встала. Вона просто не хотіла залишатися у компанії Аліси.
– Все сплачено. Веселіться. А у нас поїзд.
– Я з вами, – Аліса Адамівна хотіла бігти за сином, але чоловік взяв її за руку.
– Сядь!
– А ти чого мене зупиняєш?
– Ти ще свічку їм потримай. Змирись. Син уже дорослий.
…Медовий місяць пролетів швидко. Молоді повернулися, винайняли квартиру і стали жити своїм життям. У їхніх планах було назбирати грошей, поїхати, купити квартиру чи будинок подалі від Аліси Адамівни.
Заробляли вони добре. Тільки Аліса Адамівна псувала їм життя. Вона часто й у будь який час приходила до них.
Розпитувала сусідів, навіть знайшла хазяйку квартири, наговорила їй всякого про Лізу.
Молодят попросили переїхати. З другою квартирою було те саме. Вона якось дізналася, де вони живуть і почала знову.
Вона хотіла їх розлучити. Але розлучилася сама. Чоловік довго її терпів, але не витримав. Сам подав на розлучення і пішов.
Після третьої квартири Ліза і Вадим вирішили взагалі виїхати з міста. Знайшли собі роботу у іншій області. Стали речі збирати. Тільки зненацька мама Лізи заслабла. Довелося від’їзд трохи відкласти.
Вони переїхали до неї. Гроші збиралися тепер швидше. За оренду платити не було потрібно. Та й Аліса Адамівна їх не турбувала, якщо не брати до уваги її постійних дзвінків. Але це були просто квіточки порівняно з тим, що було.
Тепер Аліса була незадоволена відсутністю онуків. Якщо немає дітей, то значить невістка погана, а може, через бурхливу молодість у неї так. Почала з новою силою синові виказувати.
– Все. Більше ти мене не побачиш і не почуєш. Зв’язок тільки через батька. І то у крайньому випадку. Я знаю, що ви розлучилися. Я знаю. Отак і спілкуватимемося. Так, мамо! Через третіх людей!
Він не сказав матері про свій від’їзд. Ліза і Вадим поїхали. Знайшли роботу. Збудували будинок. Мама Лізи поїхала з ними, щоб допомагати. Вона продала свою велику квартиру.
На новому місці придбала маленьку, щоб просто не заважати дітям. Ліза допомогла їй влаштуватися працювати.
Потім вона переїхала до них у будинок. Лізі потрібна була допомога з дітьми. У них із Вадимом народилися дві доньки.
Аліса Адамівна бачила онучок лише на фотографії. Вадим обіцяє приїхати, але мати у гості не кличе.
А батько часто приїжджає до них. Іноді навіть каже про переїде до них ближче, от тільки до пенсії ще далеко…
