– Мама! – ще з коридору пролунав роздратований голос Наталки п’ятнадцятирічної дочки. – Чому ти даєш мені так мало грошей на кишенькові витрати? Тато сказав, що він тобі платить достатньо аліментів. А ти просто жадібна і витрачаєш мої гроші на себе! – незадоволене обличчя Насті нарешті показалося з-за дверей. Дочка дивилася на неї запитливо.
Наталя з небажанням відволіклася від ноутбука, на якому дивилася якийсь фільм і підійшла до дочки. З досвіду вона знала, що такі теми краще припиняти відразу – простіше поговорити начистоту, ніж потім ображатися один на одного.
– Що саме тебе цікавить? Куди я витрачаю гроші, які тато платить на тебе? Чи на що я їх витрачаю? – Наталка терпляче дивилася на дочку.
…Настя тільки-но повернулася з зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. І швидше за все, у поганому настрої дочки винен саме колишній чоловік Наталі, Славко.
– Тато сказав, що він тобі взагалі щомісяця по вісім тисяч на мене надсилає! І де вони? Ти їх собі забираєш? Так, мамо?
Наталя посміхнулася, думаючи, що дочка зовсім не має уявлення про витрати. Довелося спочатку вислухати її обурення у свій бік, а потім посадити за письмовий стіл.
– Пиши, скільки ти витрачаєш на місяць на дорогу до школи.
– Навіщо? – Насті це явно не подобалося.
– Ти напиши, а я тобі потім скажу.
Дочка недовірливо хмикнула і написала якусь суму на аркуші.
– Добре, тепер порахуй, скільки грошей ти витрачаєш на їжу у їдальні. Потім запиши витрати на одяг, канцелярію та всякі свої «бажання», типу нової помади та туші. Ще згадай, що ти їздиш на всякі екскурсії і хоча б кілька разів на місяць розважаєшся з друзями. То кіно, то ковзанка, то якісь виставки. А ще востаннє коли ти нездужала… Ось, до речі, чек із аптеки. І ще вітаміни на дві тисячі після того. Пиши пиши…
Настя вже давно не писала, вона сиділа, постукуючи ручкою по столу. У її великих очах було нерозуміння.
– Мамо, але тут явно більше вісьми тисяч. Набагато!
– Ага, тому що грошей, які твій тато перераховує, причому не щомісяця, вистачить на півтора максимум два тижні. І це ми ще не рахували за продукти, які ти їси вдома.
Настя почервоніла, розуміючи, що батько її просто підставив.
– Дочка, мені тобі нічого не шкода, – Наталка погладила її по голові і зазирнула у вічі. – Я розумію, що іноді тобі не всього вистачає, але я намагаюся.
– А навіщо тато сказав, що ти користуєшся його грошима і мені не даєш їх?
Наталка знизала плечима, їй не хотілося навіть зараз говорити щось погане про колишнього чоловіка. Все-таки він був батьком Насті, і поки вони нормально спілкувалися, принаймні вона так думала. Або їй так хотілося думати.
– Мамо, я вже велика, можеш сказати мені! Ну скажи, га?
Наталка спочатку скептично окинула поглядом дочку, а потім зрозуміла, що її маленька дівчинка справді сильно подорослішала останнім часом.
– Настя, ми з твоїм батьком і раніше сварилися через гроші. Дуже часто він казав, що я сиджу на його шиї, хоча я отримувала лише на кілька тисяч менше за нього. Я пішла б від нього ще тоді, але не вийшло.
– Чому? – Настя здивовано подивилася на матір, а потім скривилася. – Через мене, так?
– Настя, ти – це найкраще, що в мене є, – вона казала чисту правду. – Загалом, ще п’ять років ми один одного потерпіли, а потім твій тато пішов.
– Я пам’ятаю, як ви сварилися один на одного, – раптом сказала Настя.
Наталя здивовано закліпала очима.
– Ти ж тоді була маленька…
– Ну, п’ять років – це не так вже й мало, – філософськи хмикнула донька. – Я пам’ятаю, як ви сварилися, а потім ти кинула чашку, і вона розлетілася об стіну. А тато на тебе сварився, що ти все псуєш і неправильно робиш.
– Боже, – видихнула Наталка, думаючи, що тепер дочка буде гірше до неї ставитися.
– Ти не хвилюйся, – Настя ніби розгадала її думки, – я знаю, що він неправду казав. Він просто обманював.
– Серйозно?
– Так, я ж бачу, що ти робиш усе добре, – посміхнулася Настя.
Вони трохи помовчали, а потім вона жалібно спитала:
– Мамо, і що тепер робити?
– Із чим, що робити?
– Тато весь час про тебе погано каже, – зізналася Настя. – І ще він щоразу питає, чи привела ти чоловіка.
Наталя почервоніла, а донька знизала плечима:
– Та все нормально, мамо! Мені просто не подобається, що він про тебе каже різні речі. Я бачу, що це не так. А тепер ще звинувачує тебе, що ти мої гроші витрачаєш! Вибач…
– Настя, я на тебе не ображаюся, – Наталя посміхнулася доньці.
– Що татові сказати? Якщо чесно, я не люблю до нього ходити, – було наступне зізнання Насті. – Він увесь час з якоюсь новою тіткою. То Віра в нього була, то Олена, то ще хтось, не пам’ятаю вже як звали… І він їх порівнює з тобою. Завжди. Каже, дивися, яка в мене дівчина, не те, що твоя мама!
Наталя посміхнулася і похитала головою:
– Що ж він тоді так часто їх змінює? Якщо вони такі добрі?
Настя теж засміялася і сказала:
– А з татом ми час давно разом не проводимо. Він зазвичай сидить у телефоні або розмовляє зі своїми подружками. А я шукаю собі заняття, коротше просто по квартирі тиняюся. Або тата навіть вдома немає. Я приходжу, а там якась Віра сидить і невдоволено чекає, поки я піду.
– Чого ж ти до нього ходила? – Наталка зі співчуттям подивилася на доньку.
– Не знаю, – вона опустила голову, – Раніше він якось мене любив, а тепер ні.
– Сонечко, – Наталка притягла до себе похмуру Настю, – У тебе завжди буду я. А тато ще зрозуміє, який скарб він упустив. Ти, головне, не зважай на його витівки.
– Знаєш, я поки не буду до нього ходити, – раптом промовила Настя. – Мені здається, що я йому навіть набридла.
– Він твій тато, – Наталка з докором подивилася на дочку. – А якщо потім шкодуватимеш, що не спілкувалася з рідним батьком?
– Мамо, він пішов від нас, коли мені було п’ять. І потім не дуже хотів спілкуватися. Це ж ти його переконувала мене брати. Я пам’ятаю, як ти йому дзвонила. Я не хочу слухати його звинувачення на твою адресу.
Наталка знизала плечима і сказала:
– Настя, це твоє життя і я не хочу тиснути на тебе. Вирішуй сама, що тобі робити. Я буду рада будь-якому твоїм рішенням.
– Дякую, – дівчинка засяяла.
…Вона не ходила до батька кілька тижнів, і Славко навіть не зателефонував, щоб дізнатися, чому його дочка перестала відвідувати його. Наталя з Настею переконалися, що йому байдуже, і дочка якось заспокоїлася і перестала переживати з цього приводу. А що поробиш, адже батьків не вибирають…
