– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж!
Мама так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив. Інна була наймолодшою з трьох дітей. Оскільки Оксана Сергіївна була вже на пенсії, то до домашніх справ Інну практично не залучали. І якщо будинкові обов’язки між старшими дітьми розподілялися, то Інну ця доля минула, тому що для батьків вона завжди була маленька. Батьки розуміли, що колись настане момент, коли Інна вийде заміж і випурхне з батьківського гнізда. Але не зараз. І навіть не у найближчі років п’ять.
– Та що ти таке кажеш?! – здивувався Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно.
– За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого.
– За Миколу з другого під’їзду, – махнула рукою Інна.
Інна з Миколою дружили з дитинства, разом ходили в один садок, потім до школи і зараз навчаються в одному інституті. Сам Микола хлопчик хороший, але такий, як і Інна, зовсім не пристосований до життя.
– Вона жартує? – спитав Віталій Володимирович у дружини, ніби Інни не було поряд.
Оксана Сергіївна знизала плечима, сама не розуміючи, як ставитися до слів дочки.
– Я правду кажу! – відповіла йому Інна. – Він мені зробив пропозицію!
– Так йому ж лише 18 років, – здивувався батько. – У нього немає ні роботи, ні освіти і, мабуть, розуму у нього теж немає, – підсумував батько.
– Є в нього розум, – надула губи Інна. – А робота та освіта будуть.
– От як будуть, то нехай і приходить свататися, – відповів Віталій Володимирович і продовжив пити чай, показуючи всім своїм виглядом, що розмова закінчена.
– Доню, ти зараз пожартувала, так? – з надією запитала Оксана Сергіївна.
– Ні, – спокійно відповіла Інна. – Я виходжу заміж. Що тут незрозумілого?
Тим часом Микола також повідомляв своїм батькам, що має намір одружитися. Батько тільки знизав плечима, а Ніна Степанівна, здивована такою “радісною” новиною, намагалася напоумити свою «дитину». Не зумівши переконати сина, вона вирішила поговорити із батьками Інни.
– Приходьте до нас з Миколою, разом вирішуватимемо, – відповів їй Віталій Володимирович.
Увечері вони сиділи за одним столом і вирішували, що робити далі.
– Ми не проти вашого шлюбу, але ж треба спочатку подорослішати та інститут закінчити, – почала говорити Ніна Степанівна.
– А яка різниця, ми ж любимо одне одного, – відповів Микола.
– Любов’ю ситий не будеш, – сказав Віталій Володимирович. – Що ти можеш дати сім’ї?
Микола задумався, але не знав, що відповісти. Ніна Степанівна продовжила:
– І вам самим доведеться купувати їжу, готувати та платити за квартиру.
Інна схвильовано подивилася на Миколу, потім на маму.
– Я не вмію готувати, – пролепетала Інна.
– Ось бачите, ваша дочка зовсім не вміє готувати, – сказала Ніна Степанівна з усмішкою.
– А Ваш син зовсім не вміє заробляти, – відповів їй Віталій Володимирович.
– Пропадуть, – погодилася з ними Оксана Сергіївна.
Микола з Інною переглянулись і в один голос сказали:
– Ми не пропадемо!
– Тільки давай поки не одружуватимемося, – запропонувала Інна.
– Ага, – погодився Микола. – Давай спочатку інститут закінчимо.
– Ну якщо ви так вирішили, то давайте цю справу відзначимо! – радісно запропонував Віталій Володимирович, піднімаючи чашку із чаєм.
Батьки з полегшенням видихнули і чаювання продовжилося у легкій невимушеній обстановці.
