-Привіт сусіде! – почув з сусіднього двору Степан.
Він здивовано подивився через паркан. Йому усміхалася нова сусідка в сукні в горошок, Марія Федорівна.
Степан Михайлович не любив слухати плітки, але вже знав причину переїзду Марії.
Жінки з села розповідали різні версії: що вона нібито, сама пішла від чоловіка, чи що він її виставив з дому, але загальна думка склалися так, що жінка стала непотрібною для своїх дорослих дітей.
-Ну чого ти стоїш? – засміялась нова сусідка. – Підійди до мене, не буду ж я кричати, щоб все село чуло.
Чоловік підійшов поближче до паркану.
-Побачила тебе, Степане Михайловичу, і на душі стало тепліше, – сказала Марія. – Гарний у мене сусід. Спостерігаю довго за тобою, мужик ти рукастий, завжди на городі щось робиш.
А я ж одна живу, мені самій дуже нудно. Нема з ким поговорити за чашкою чаю. З бабцями на лавці не хочеться сидіти пліткувати.
Послухай, Михайловичу, мені тут одна думка прийшла, тільки не подумай нічого поганого. Ти живеш зовсім один і я одна. Візьми мене за дружину, га? Буду тобі борщ варити.
Сказавши це, Марія голосно розсміялася.
Степан раптом почервонів…
-Ти що, сусідко? Як таке можливо? Я ж тебе другий раз бачу і нічого не знаю про тебе, – сказав невпевнено він.
-Ось розпишемося і дізнаємося один про одного більше, – лукаво сказала сусідка.
-Та ну тебе, смішно тобі, – махнув він рукою і швидко пішов до себе в хату.
За його спиною лунав дзвінкий сміх.
Прийшовши в будинок, чоловік довго згадував сусідку, яка завжди сміялася і не міг зрозуміти: жартувала вона, чи серйозно говорила.
-От же ж вчепилась до мене, не може вгамуватися. «Візьми мене за дружину!», – Степан повторив її слова. – А навіщо вона мені така потрібна? Вона приїхала з міста, одягнена он як модно, яка з неї хазяйка?
Це помітно одразу. Тільки глянути на її город, весь он в зарослий, зав’язь на огірках засохла… Можна було б кабачки, помідори посадити, а вона насадила незрозумілих квітів і зелений газон. А для чого воно в селі? Хто на це дивитися буде? Квітами і травою ситий не будеш, – думав він.
Вночі чоловік ліг в ліжко, але йому щось не спалося, всю ніч не міг заснути. Жінка зі своїми жартами не виходила з голови.
Дружини його багато років тому не стало, а одному жити не радісно, навіть поговорити нема з ким.
Степан часто згадував свою дружину, він її любив і вона була хорошою господаркою.
Вона ходила на роботу, але і встигала нагодувати корів, курей, гусей. Город завжди був з хорошим урожаєм: картопля, помідори, буряк, морква, кабачки, полуниця, яблука й смородина.
Наталя старалася для сина Сашка. Він був єдиною дитиною. Виховали, вивчили, щасливе дитинство було у нього.
Не стала Сашка раптово, ще молодий був. Пройшов рік після того і Наталі теж не стало…
Степан зітхнув, витер сльозу, підвівся з ліжка і пішов на вулицю серед ночі. Він побачив у сусідки у вікнах світло…
Марія теж не спала. Вона так і не може звикнути до самотності. Як переїхала вона в село, так з ранку до ночі і працювала на городі.
Пригадуючи минуле життя, жінка обдумувала свої помилки. У неї довгий час були стосунки з одруженим чоловіком, якого дуже любила. Чоловік залишати свою сім’ю не збирався, він так і говорив Марії, але вона була в нього дуже закохана.
Одружений чоловік тільки голову їй морочив, та вона це зрозуміла надто пізно, коли всю свою молодість йому віддала, а за плечима ні сім’ї, ні дітей…
Жінка вирішила забути його, і переїхати в село.
Марія довго не могла звикнути до села. У місті вона жила довгий час, там було простіше.
У селі всі один одного знали, а коли вона переїхала, то одразу почали її обговорювати і розносити плітки.
Степан їй одразу сподобався. Виглядає він добре, високий, широкі плечі, є трохи сивини, але це його тільки прикрашає.
По дому завжди щось робить, на городі вже з самого ранку порається. Марія згадала, як вона йому запропонувала одружитися і їй стало соромно від свого жарту…
Після того дня Степан став сам не своїм. Виходить на город, а сам поглядає через паркан, сподіваючись там побачити сусідку.
А після того, як побачить, вдає, що не помічає її і дуже зайнятий своїми справами. Він завжди думав про неї і одного разу вона, навіть, наснилася йому.
Марія була гарною. У двір вийде в блакитному халаті або світлих шортах і майці, аж дух захоплює.
Степан і подумати не міг, що в такі роки він буде задивлятися на жінок. Протягом цілого місяця він не наважувався з нею заговорити.
Одного ранку на Степан зважився… Він одягнув білу сорочку, чорні штани, зібрав у себе на городі букет ромашок і пішов до сусідки.
Марія щойно прокинулася і вийшла у двір в халаті посидіти на веранді за чашкою чаю.
Раптом вона почула, як заскрипіла хвіртка і в двір зайшов сусід з букетом ромашок.
Вона не очікувала його побачити. Та ще й в халаті і не нафарбована!
Жінка швидко побігла в хату до дзеркала – наводити красу.
Марія нафарбувалася, одягнулася, сіла в будинку й чекає сусіда. А він не заходить…
Марія вийшла на двір, а там уже нікого немає!
Степан пішов додому засмучений. Не наважився він зайти… В останній момент подумав, а раптом вона сміятися буде.
Він почав знімати сорочку, як раптом хтось постукав у двері.
-Заходьте, – здивовано сказав він.
На порозі стояла Марія.
-Степане, вибачте мене за той мій жарт, – сказала ніяково жінка. – Я давно хотіла перед вами вибачитися.
Чоловік голосно засміявся.
-Так це дрібниці, я вже давно про це забув, – сказав він.
Вони мовчки подивилися один одному в очі.
-Ну, я пішла, – сказала Марія і повернулася до дверей.
-Почекай! – раптом крикнув Степан. – Залишись…
На наступний день всі в селі знали приємну новину і повним ходом її обговорювали.
Раділи всі за Степана, який зійшовся з новою сусідкою…
