Марина зі своїм чоловіком Сергієм вечеряли на кухні.
– Сергійку, може тобі ще вареничків? – запитала Марина. – Ще сметани покласти може?
Сергій відставив тарілку і якось дивно подивився на дружину.
– Марино, я люблю іншу жінку і хочу розлучення, – раптом сказав він. – Сподіваюся, ти не станеш нам перешкоджати.
Так буває, що люди закохуються і йдуть…
Ці шістнадцять років ми прожили з тобою непогано, доньку виховали.
Але всьому колись приходить кінець. Квартиру я ділити не буду. Піду зі своїми речами, як порядний чоловік.
Юля вже доросла, сподіваюся, для неї це не стане великою проблемою. Спілкуватися з нею я буду, допомагатиму грошима, звісно, теж. На аліменти можеш не подавати, я даватиму набагато більше, аніж має бути.
Ти ще молода, вродлива, обов’язково зустрінеш хорошого чоловіка, щиро цього тобі бажаю. У мене немов крила виросли, любов така штука…
…Марина дивилася на чоловіка і не вірила, що це відбувається насправді. Вона не одразу зрозуміла сенс сказаного Сергієм. Про що він говорить? Яке розлучення, які крила?!
– Сергію, ти про що?!
– Іду я від тебе, Марино. Ось про що. Завтра поїду. Назавжди…
…Марина була кілька днів, як у тумані. Вона невиразно пам’ятала, як чоловік поїхав, як вона плакала на дивані…
Дочка, як не дивно, спокійно поставилася до відходу батька.
– Мамо, та годі тобі плакати. Ну, пішов і пішов, горе прямо велике, чи що. У моїх подруг майже всі батьки розлучені, й нічого, живуть якось. А ти плачеш тут. Досить, набридло…
Ну ось, навіть власна дочка проти неї… Марину нічого не тішило. Вона перестала стежити за собою, не хотіла фарбувати волосся, робити макіяж, купувати новий одяг. А навіщо? Для кого? Вона нікому не потрібна, навіть собі…
Робота, будинок, магазин, телевізор. Все робила машинально. Навіть із дочкою не було бажання розмовляти. У неї життя вирує, школа, друзі, вечірки. Їй не до матері.
Якось Марина помітила у дочки новий телефон.
– Юлю, звідки в тебе найновіший айфон? Ти що, з багатієм зустрічаєшся?
– Ні. Ні з ким я поки що не зустрічаюся. Цей телефон мені Катя подарувала.
– Катя? Це хто?
– Катя – це татова нова дружина. Я кожен вихідний у них буваю.
Марина з подивом подивилася на дочку. Ходить у гості до батька з його цією…
– Юля, вона не повинна тобі нічого дарувати! Вона тобі ніхто!
– Та яка мені різниця, подарувала, та й годі! І взагалі вона класна! Модна, сучасна, не те, що ти! У неї гарна зачіска, і вона не носить одні й ті самі джинси та сукні, як ти.
І фарбується вона файно, і гарну музику слухає. Ми з нею на одній хвилі! Я тепер розумію, чому тато пішов до неї!
З тобою туга, а з нею свято! Тато дуже її любить, порошинки здуває, адже вона народить йому незабаром сина, а ти не змогла!
Марина так і сіла… Її улюблена дочка, Юлечка, зрадниця! Було дуже неприємно і прикро її слухати.
І Марина почала сваритися…
– Ах, ти так, значить? Ну, дякую, матусю! Більше ти мене не побачиш! І знай, татова дружина краща, аніж ти! І тепер вона виховуватиме мене!
Юля побігла в кімнату, зібрала рюкзак, у пакети накидала свій одяг і вискочила з квартири.
Марина металася з кімнати до кімнати, не знаючи, що робити. Чи то зупинити її, чи вибачитись, чи сваритися далі за таку поведінку.
Двері зачинилися. Пішла дочка. Ну ось, догралася… Усі кинули… Ну та й нехай! Якщо не потрібна, вона проживе без них.
…З цього дня Марину наче підмінили. Злість на чоловіка й дочку надихнула її на нову зачіску, колір волосся. Марина стала білявкою, про що завжди мріяла, але переживала спробувати. Новий колір волосся дуже пасував до її блакитних очей.
Дивлячись на себе в дзеркало, їй хотілося подальших змін. Вона поїхала у торговий центр і накупила собі гарних речей.
На душі стало легко. Вона вільна жінка, і не збирається все життя переживати через колишнього чоловіка. Багато честі. А дочка нерозумна ще, схаменеться й повернеться…
Кілька разів вона зідзвонювалася з Юлею. Та відповідала неохоче, невдоволено. Марина не звертала уваги. І додому не кликала її. Вона ж її не виставляла. А насварилася справедливо. Не було чого матері таке говорити…
…Минуло пів року. Марина чудово почувала себе в ролі розлученої жінки. У неї зав’язався роман із начальником, який розлучився кілька років тому. Його дружина пішла до молодого альфонса.
Йому й раніше подобалася Марина, але вона була одружена. Марина бачила, що він дивиться на неї не так, як на інших, але не надавала цьому значення. А тут, після розлучення, чому б і не розпочати нових стосунків?
Євген був щедрим і велелюбним. Марина просто купалася у його увазі та подарунках.
Якось вона зустріла свою дочку на вулиці, коли виходила з машини Євгена.
– Мама?! Це що за чоловік тебе возить?! Знайшла коханця собі? Машина крута, звісно, у нього…
– Це мій начальник, Євген Борисович. І у нас із ним стосунки. А ти як, як тато?
– Мамо, я хочу додому… Катя народила сина, і тепер я стала їм не потрібна. Точніше, потрібна, як нянька безкоштовна. Миколка репетує вічно, Катя зла, втомлена, свариться до мене.
Тато теж злиться весь час, хоче спокою, а у Миколки то одне, то інше… Коротше, втомилася я вже від них. Грошей тато мало став давати, каже, витрати додалися.
А ти нічого так виглядаєш, мамо, речі нові прикупила… Цей твій начальник не бідний, мабуть… Можна я сьогодні додому повернусь?
– Доню, я тебе й не виставляла, ти сама почала мене тоді провокувати. Повертайся, звичайно, тільки в мене нема нічого вдома, сама приготуй щось, я в ресторан іду сьогодні…
Марина у гарній вечірній сукні крутилася біля дзеркала.
– Гарна сукня, мамо, мабуть, купу грошей коштує? Твій Борисович подарував?
– Ні, сама купила. У мене зараз хороша зарплата, підвищили на посаді, витрачаю тільки на себе! Знаєш, у мене нове життя почалося після розлучення.
Батька твого я любила, звичайно, але зараз я щаслива! Звільнилася від колишніх стосунків, і живу, тішуся з того, що є…
– Чудово, мамо, так і треба! Ну, біжи вже, а то запізнишся! Затьмариш там усіх у ресторані!
Того вечора Євген зробив пропозицію Марині. Але вона відмовила. Сказавши, що поки що не готова знову вийти заміж. Євген прийняв відповідь і зрозумів.
На вихідних Марина з донькою вирушили оновлювати гардероб у торговий центр. Задоволені, з повними пакетами, вони виходили з магазину.
– Юлю, Марино, привіт! Чудово виглядаєте! – раптом пролунав голос Сергія.
– Привіт, тату! А ми тут покупки робимо… До речі, ти давно мені не давав грошей…
Сергій поліз у кишеню, дістав кілька зім’ятих купюр, і простягнув їх дочці.
– Ось, тримай, що є…
Юля взяла гроші й сховала їх у сумку.
– Ах, ось так у тебе немає грошей? Мені, виходить, не дав, а їй знайшов? – раптом вийшла Катя з дитиною на руках.
Марина уважно подивилася на розлучницю. Невисока, худа, волосся зачесане, без макіяжу. Нічого особливого. Марина набагато привабливіша.
– Кохана, я заборгував доньці, ось зараз і віддав. І тобі дам, але пізніше, коли мені заплатять.
– Синові комбінезон треба купувати, мені нову куртку, а ти доньці на нісенітниці всілякі даєш! Обійдеться, у тебе нова сім’я й нові витрати!
– Катю, ти нічого не переплутала?! Я взагалі-то його дочка законна! І він повинен мені допомагати! Ти змінилася, звичайно, з милої дівчини стала злою.
– Гаразд, ми вже підемо, – сказала Марина і взяла дочку за руку.
– Мамо, навіщо ти мене повела звідти? Я їй все виказала б! Ось же ж яка ця Катя… Вона тоді телефон мені за татові гроші купила, а показала все так, ніби це вона сама. Хотіла в довіру втертися.
– І в неї вийшло! Ти так нахвалювала її, казала, що мені далеко до неї.
– Пробач, мамо, не знаю, що на мене найшло. Хоча знаю. Телефоном мене підкупила. Я й повелася. А потім вона мені не раз нагадувала свою щедрість.
Я мала відпрацьовувати його, сидіти з дитиною, міняти йому памперси, годувати сумішшю, поки вона відпочиває, чи десь іде…
– Цей хлопчик твій братик, і нічого страшного, якщо ти з ним посиділа. Адже ти жила в них у той момент…
– Мамо, а тебе не впізнати прямо, спокійно так говориш про них, і в магазині поводилася спокійно.
– Тому що я щаслива, і мені нема до них діла… Нехай живуть і радіють! Я зрозуміла, дочко, що того, хто хоче піти, не треба тримати. Час все розставить на свої місця…
Через кілька місяців Марина прийняла пропозицію руки і серця від Євгена. Розписалися у ЗАГСі у звичайний день і відзначили вечерею в ресторані, запросивши колег.
– Мамо, там тато прийшов… Це я йому сказала, що ти вийшла заміж. Хоче привітати. Вийди…
Марина знизала плечима. Ну навіщо він прийшов? Але таки вийшла з ресторану. Євген був зайнятий розмовою і не помітив її відсутності.
– Сергію, ти навіщо прийшов? – запитала Марина у колишнього чоловіка, що стояв із букетом білих троянд біля входу.
– От прийшов привітати… Будь щаслива, Маринко! Хочу сказати, що я шкодую, що пішов від тебе. Кохання засліпило тоді, нічого не розумів. А зараз туман розвіявся, і я зрозумів, що був з тобою щасливий, просто не цінував.
Сина я люблю, звичайно, а ось його маму, вже ні… І що робити, не знаю що… Кинути не можу їх, і життя зовсім немає… От я втрапив, Маринко…
– Кожен сам собі начальник. Ти вибрав таке життя, от і живи. А я починаю все наново. Сподіваюся, мене більше не кинуть! Мені пора йти, до чоловіка! А квіти подаруй своїй дружині, їй буде приємно.
Марина розвернулася і з усмішкою пішла у залу. В душі була радість, що чоловік пожалкував про свій відхід від неї – так йому й треба.
Але довго вона не думала про нього, оскільки була захоплена новим чоловіком і маленьким новим життям, яке зовсім недавно зародилося в неї…
