Михайло вже ліг спати, коли пролунав дзвінок у двері. У такий час він нікого не чекав.
Чоловік вийшов до дверей.
– Хто там? – спитав Михайло.
– Мишко, відкрий, це я Марина! – раптом почув він.
Михайло миттю відкрив двері. Кого–кого, а побачити Марину в цей пізній час він ніяк не очікував.
– Марино, щось трапилося?! – ахнув Михайло.
– Ой, та трапилося… – пробурмотіла жінка. – Навіть не знаю як тобі сказати…
Михайло дивився на Марину, нічого не розуміючи.
– Мій Микита… Він… Ми дуже посварилися, – раптом заплакала Марина…
…Колись Микита був найкращим другом Михайла. Але видимість дружби збереглася досі, незважаючи на те, що Микита забрав з-під носа свого друга Марину.
Саме Михайло першим познайомився з дівчиною. Він почав залицятись до неї, і вона відповідала йому взаємністю.
Але варто було Михайлу познайомити свою дівчину з найкращим другом, як вона вже не зводила очей з Микити.
Микита ще в школі мав успіх у дівчат, і, звичайно, він мав досвід спілкування з ними, чого не можна було сказати про скромного, не дуже впевненого в собі Михайла…
…– Мишко, хто там прийшов? – пролунав з кімнати голос матері Михайла.
– Мамо, спи спокійно, це до мене! – озвався він.
Михайло запросив Марину на кухню, зробив чаю. Дівчина, плачучи, поділилася своїми проблемами.
– Мишко, можна я в тебе переночую? А завтра попрошу когось змінити дверний замок. І виставлю його за двері…
– Гаразд, гаразд, Марино, – заспокоював Михайло дівчину. – Давай я тобі на дивані постелю.
Незабаром Марина розташувалася в залі на дивані, а Михайло пішов у свою кімнату.
– І чому вона прийшла до мене? – міркував Михайло. – Могла б і в своїх батьків переночувати. Який-не-який, а Микита все-таки мені друг. І йому буде неприємно дізнатися про те, що його дружина була тут…
…Вранці Михайло розбудив Марину.
– Марино, у тебе як з роботою? Бо мені бігти треба.
– Я, мабуть, відпрошусь сьогодні. А ти можеш провести мене додому? Аж раптом він теж не пішов на роботу. Я, чесно кажучи, тепер побоююся його…
З квартири вони вийшли разом. Михайло зателефонував на роботу і сказав, що має проблеми, тому до обіду він затримається.
Микити вдома не було. Видно, він уже пішов на роботу.
– Мишко, ти можеш допомогти мені змінити замок, – звернулася до Михайла Марина.
– Марино, а може ви ще помиритеся. І нічого міняти не варто. Сварки у сім’ї у всіх бувають…
– Так, Мишко, сварки бувають у всіх… Але він вже таке виробляє, що це перейшло всі межі… Я хочу це припинити раз і назавжди.
З таким аргументом Михайло був згоден. До того ж ця дівчина, як і раніше, була йому дорога і заради неї він був готовий на багато чого. Квартира, де Марина проживала зі своїм чоловіком, була її власністю, а Микита тут не був навіть прописаний.
Михайло попросив у Марини інструменти, дістав замок і поспішив у спеціалізований магазин. Коли роботу було завершено, він простягнув Марині ключі. А вона, відстебнувши з металевого кільця один із ключів, передала його Михайлу.
– Мишко, я переживаю ввечері одна залишатися вдома. Він же ж у двері почне стукати. Усіх сусідів розбурхає. Може, прийдеш після роботи до мене, га?
– Марино, а як ти собі це уявляєш? Він таки твій чоловік, і до того ж мій друг. І на яких правах я виставлятиму його з твоєї квартири. Може тобі краще звернутися до батьків.
– Та не хочу я своїх батьків у цю справу вплутувати. До того ж, у батька слабе серце. У мене вся надія лише на тебе. Я ж тобі ще подобаюся?
Цієї хвилини Михайлу захотілося освідчитися Марині в коханні і обійняти її. Але він стримав у собі цей порив…
…Так вийшло, що Михайлу довелося того дня затриматися на роботі. Коли він повернувся до Марини, вона розповіла йому, що її чоловік, зібравши все необхідне, пішов від неї.
– Мишко, може залишишся сьогодні в мене? – запропонувала Марина.
– Марино, я справді ще люблю тебе, – зізнався Михайло. – Але я не хочу бути об’єктом, за допомогою якого ти «віддячує» своєму чоловікові. Не варто приймати поспішні рішення…
…Після повернення додому Михайло подумки сварив себе за свою «шляхетність».
– Зрештою, – міркував він. – Це ж не я відвів у нього Марину, а він у мене. І буде справедливо, якщо Марина повернеться до мене. І зі мною вона точно буде щасливою…
…Наступного дня Марина зателефонувала до Михайла і запросила його до себе в гості. Більше Михайло не вагався. На цей раз він прийшов до неї з величезним букетом квітів і залишився до ранку. А вранці Марина заявила:
– Микита ледар. Він по господарству взагалі нічого не робив, усі домашні справи переклав на мене. Він мене не цінував, а значить і не любив.
Михайло не вірив своєму щастю – в його обіймах була найкрасивіша дівчина на планеті! Саме так він думав…
– Мишко, я хочу все почати з чистого аркуша. Подам на розлучення. Організую у цій квартирі ремонт. Поміняю всі меблі. Я хочу все життя прожити тут з тобою. Я маю трохи грошей, ти тільки допоможи мені знайти бригаду майстрів…
Для коханої жінки Михайло був готовий на все. За кілька днів у квартирі вже працювали майстри. А Марина на якийсь час переїхала до Михайла.
– Мишко, це неправильно,– намагалася напоумити свого сина мати Михайла. – Вона заміжня жінка. Ти не повинен так поводитися.
– Мамо, ми з Мариною любимо один одного! А її розлучення – це справа часу…
…Марининих грошей вистачило лише на ремонт кухні. Але ремонтні роботи тривали. Тільки фінансував їх тепер Михайло.
Але незабаром і в нього почали закінчуватись гроші. І тоді він оформив кредит. Причому сума кредиту була досить великою. Адже для ремонту підбиралися найдорожчі матеріали.
Через місяць квартиру було не впізнати.
– Дякую тобі, коханий, – сказала Марина, оцінивши всю цю красу. – Ти в мене найкращий. Як шкода, що я не маю більше грошей, щоб поміняти ще меблі…
– Марино, меблі поміняємо поступово. Я, на жаль, теж все вже витратив, – зізнався Михайло.
…Настав день розлучення. Так як дітей у Марини з Микитою не було, а бажання розлучатися було взаємним, то й закінчилося все швидко.
Михайло зі спокійним серцем вирушив того ранку на роботу. А його Марина вирушила в ЗАГС, щоб отримати довгоочікуваний документ про розлучення…
…Коли після трудового дня Михайло підійшов до дверей квартири, де на нього чекала кохана жінка, то… Не зміг своїм ключем відкрити двері!
Двері відкрилися тільки після того, як він натиснув на кнопку дзвінка.
У коридорі його зустрічали Микита з Мариною.
– Мишко, вибач, але ми помирилися з Микитою, – раптом сказала Марина.
Михайло, мʼяко кажучи, оторопів!
Після слів Марини, Микита передав йому валізу, в якій були запаковані речі Михайла.
Він стояв і ніяк не міг повірити у те, що сталося…
– Що це було? – запитував він себе, вже вийшовши на вулицю. – Може все це було затіяно, щоб взяти з мене гроші на ремонт?
…З того часу Михайло припинив будь-яке спілкування і зі своїм другом, і, тим паче, з Мариною.
До того ж він мусив виплатити кредит.
Ось так, здавалося б найближчі люди, можуть так вчинити…
Всі ми вчимося на помилках, і Михайло після того випадку більше так просто не довіряє людям. Навіть найближчим…
…А Марина з Микитою не довго раділи безплатному ремонту. Невдовзі їх квартиру залили сусіди зверху.
Та компенсувати ремонт сусіди відмовилися, бо вважали, що це була не їхня вина, а все через старі труби.
Так і живуть вони в постійних розбірках і судах…
