Історії жінок

Марина прийшла додому пізно. Вона прийняла душ, а потім попила чаю з мʼятою. Жінка вирішила подзвонити своїй подрузі. Вона глянула на тумбочку, куди завжди клала свою сумочку і ахнула… Її там не було! Про всяк випадок, Марина подивилася, чи немає на підлозі в коридорі. Все обнишпорила – нема сумки… А в ній же ж і телефон, і картка, і проїзний квиток на автобус, паспорт, косметика! Марини не знала, що й робити. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. Марина підійшла до дверей, відкрила їх і оторопіла від побаченого

Марину назвали на честь її бабусі. Доброю була бабуся, турботливою, намагалася всім допомогти, часом забуваючи про себе.

Коли народилася онука, бабуся здивувалася, дізнавшись, що батьки назвали її Мариною.

– У вас іншого імені немає, чому внучку назвали моїм імʼям? – поцікавилася вона.

– Мамо, тому що ти в нас найкраща, от і внучка твоя значить піде таким же шляхом! Буде добропорядною та чуйною, – відповіла мати маленької Марини.

Ставши дорослою, Марина справді стала гідною людиною, закінчила інститут і працювала лікаркою-стоматологинею.

Бабуся була дуже рада, що онука виправдала її очікування та допомагає людям.

Єдине, і напевно, найголовніше у житті – це її невдале заміжжя.

Ще на останньому курсі інституту вона одружилася з Романом, міським хлопцем, але після п’яти років сімейного життя, розійшлися.

Не готовий Роман виявився до сімейного життя, не нагулявся, маленький син йому набридав, дітей зовсім не любив…

– Романе, я подала на розлучення, тож збирай свої речі і йди. Не працюєш і вдовольняєшся випадковими заробітками, вдома не буваєш, допомоги від тебе ні мені, ні синові, – сказала Марина.

Чоловік звичайно образився, йти йому було нікуди, окрім матері, тож довелося повертатися додому.

З матір’ю в нього ніколи не було спокійного спілкування, обоє вартували одне одного.

Марина жила вдвох із сином, всю свою любов і турботу вкладала в нього. І ось уже син навчався в інституті, а вона так і жила на самоті. Якось доля їй у цьому плані не посміхалася…

…Одного дня Марина поверталася з роботи пізно. Будки вже сутінки.

Марина йшла швидко. Раптом перед нею зʼявилася з темряви чоловіча постать. Хтось взяв її за руку і… Далі все було. як в тумані.

Звідки у Марини взялася сила, вона не знала. Вона відскочила вбік і побігла в напрямку будинку, але тут зачепилася за щось м’яке і побігла ще швидше.

По дорозі жінка думала:

– Як добре, що цей… Не встиг нічого зробити. Все на місці і навіть ключі від квартири в кишені.

Вона залетіла в під’їзд, не оглядаючись, влетіла в квартиру і зачинила двері.

– О, Господи, дякую тобі за моє спасіння. Як же я злякалася. Більше не можна ходити цією дорогою, тепер доведеться завжди в обхід. Добре, що обійшлося…

Вона прийняла душ, а потім попила чаю з м’ятою.

Марина вирішила подзвонити подрузі і розповісти, що сталося. Вона глянула на тумбочку, куди завжди клала свою сумку, а її там не було.

Про всяк випадок глянула на підлозі в коридорі, все обнишпорила – немає сумки.

А в ній телефон, картка, проїзний квиток на автобус, паспорт, косметика та багато іншого, що є у кожній сумці кожної жінки.

Марини оторопіла. До неї дійшло, що сумка залишилася там на дорозі, чи під кущами…

– Боже ти мій, а я наївна раділа, що обійшлося без втрат. Гаразд, ще ключі в кишені від квартири були. Що ж робити? Як туди повертатись? А може, вже й сумки моєї там немає? Що ж робити, – думала вона. – Навіть не можу подзвонити подрузі, може, разом би сходили туди. Телефон також у сумці. Ось як тримати все в одному місці.

Марина від хвилювання ледве почула дзвінок у двері, хоч усе ще стояла в коридорі.

Вона підійшла до дверей, відкрила їх і оторопіла від побаченого.

Жінка відступила на два кроки назад.

За порогом стояв високий чоловік і тримався рукою за щоку. Вона хотіла зачинити двері, але тут вона помітила в його руці її сумку.

– Це мабуть той… – подумала вона.

– Заспокойтеся ви, заспокойтесь будь ласка! – долинули до неї слова. – Я прийшов із мирними намірами.

– Не знаю, з якими намірами, але врахуй, я постою за себе! – сказала Марина.

Чоловік дивився на неї з ледь помітною усмішкою, а потім сказав, дістаючи з кишені посвідчення.

– Марино, ось мої документи. Я взагалі-то працюю юристом. Читайте.

Вона все ще не довіряючи чоловікові, прочитала прізвище та ім’я, виявилося його звати Олег.

– А звідки ви знаєте моє ім’я? – здивувалася вона.

– Так це ж ваша сумка, а там паспорт із пропискою. Мені не склало труднощів вас знайти. Ось будь ласка, – простяг він її сумку.

Вона взяла сумку, все ще недовірливо дивлячись на чоловіка.

– А з якого часу ви таке виробляєте? Навіщо вам це? – вже трохи прийшовши до тями, почала ставити вона запитання.

– Я йшов з роботи, машину сьогодні віддав у ремонт, тож довелося автобусом. Живу у сусідньому будинку. Темно там у ліску і раптом чую підозрілий шурхіт у кущах, підійшов, а там хтось порпається, бачу, що мужик… Ну я його відтягнув. Викликав кого треба…

А потім нахилився, аби вам допомогти. А потім… – він помацав щоку. – Я загалом і не очікував такого.

Марина нарешті повірила і прийшла до тями.

– Ой, вибачте, будь ласка, а я думала це той. Значить, за нього я там зашпорталася і мало не полетіла? – вона вже посміхалася.

Потім трохи помовчавши, сказала:

– Олег, а давайте, як компенсацію я пригощу вас чаєм з медом? Хочете?

– Звісно хочу. Ще б пак, чай гарячий, та ще й з медом, весело погодився він. – Але ви не думайте, що відбудетеся так легко.

– А що ще? – насторожилася Марина.

– Ну-у-у, як мінімум, ви повинні сходити зі мною в кафе. Як ви на це подивіться?

Вона полегшено зітхнула:

– А-а-а, ну я не проти, якось оберемо час, – погодилася вона.

– Давайте прямо завтра і сходимо ввечері, тільки тепер потрібно зустрічати вас. А краще, через лісок не ходити, – повчально говорив Олег.

Марина раптом засміялася, а Олег дивився на неї з подивом.

– А що смішного, невже не навчило життя?

– Та я згадала випадок, який розповідала мені моя бабуся Марина, на честь її назвали мене.

Вона розповідала, як познайомилася з моїм дідом. Вона поверталася з лісу з грибами, зашпорталася і опинилась на землі, не могла далі йти.

А тут звідки не візьмись мій дід Федір. Він хотів було взяти її на руки, допомогти, а вона, не розібравшись… Ну одним словом отримав вмій дід тоді… Ох і сміялися згодом, все життя згадували!

Мої родичі всі знали про цей випадок. Мама не дарма говорила, раз назвали мене Мариною, значить я піду її дорогою. Отож усе повторюється…

Олег із Мариною сміялися і навіть не помітили, як перейшли на «ти».

З цього часу Марина одна не ходить цією дорогою і чекає, коли чоловік забере її з роботи, або зустріне.

Із таким захисником вона тепер нікого не боїться!

А Олег радіє, що зустрів свою долю під кущами біля дороги, адже з першим шлюбом йому не пощастило.

І всім пояснює, що недаремно кажуть:

«Не було б щастя та нещастя допомогло».

Вам також має сподобатись...

Світлана з невісткою Зоєю й онуком Іванком поважно крокували до сільського магазину. Продавчиня Катя глянула на відвідувачів. – Катю, нам масло вершкове треба, є в тебе? – запитала Світлана. – Тільки давай хороше! Мій Ігор пиріжки ох як любить із сиром. А Зоя йому дуже смачно готує. І сир нам свіженький дай, і цукерок отих, дорогих. Синові на кохану дружину грошей не шкода! Вони спакували покупки й пішли. Свекруха з невісткою приготували разом пиріжки з сиром… Прийшов додому Ігор. Чоловік зазирнув під рушник у велику миску з пиріжками, й застиг від несподіванки

Марина накинула пальто і вийшла до найближчої крамниці. Вона зайшла, купила хліба, молока і яєць. Її син Дмитрик любить омлет. На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина вирішила купити винограду. Вона перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно. Продавчиня похмуро зиркнула на неї і кинула гроно на ваги – видно, щоб ваги більше показали. Ще й гілку рукою тримає… Вдома Марина дістала гроно винограду: – Їж, Дмитрику! – Як смачно, мамо, а ми що, розбагатіли? – запитав син. Марина засміялася: – Скоро точно розбагатіємо. Марина відкрила свою сумочку й оторопіла від побаченого

Марія прокинулася в хорошому настрої. Аякже ж?! Сьогодні у неї ювілей. Жінка приготувала сніданок, і стала чекати, коли чоловік привітає її. Але Олег поснідав і пішов на роботу. – Мабуть у вечері привітає! – вирішила жінка і зайнялася домашніми клопотами. Ввечері Олег прислав повідомлення: «Буду пізно». – Ось і відсвяткувала, – подумала Марія і лягла спати. Прокинулася вона від того, що чоловік шумно лягав поруч. -Дякую за вітання! – єхидно сказала Марія. – Кохана, заспокойся. У холодильнику твій подарунок, – спокійно сказав чоловік. – В холодильнику? – здивувалася Марія, пішла на кухню, відкрила холодильник і застигла від несподіванки

В Андрія був день народження. Його наречена Зоряна з його матір’ю накрили стіл. Приїхали друзі батьків Андрія зі своєю дочкою Катею. Катя одразу кинулася до Андрія в обійми. – Привіт, Андрійку! – вигукнула вона. – Бажаю тобі щастя, удачі, ну і палкого кохання. Взявши Андрія за руку, вона посадила його поруч із собою за стіл. Всі розсілися, а Зоряна стояла й не знала куди їй подітися. Довелося прилаштуватися на куті столу… Коли гості вже збиралися йти, Зоряна раптом почула, що Катя щось шепоче Андрію. Дівчина прислухалася, й очі вирячила від почутого