– Ну що? Заробив?
– Чотириста…
– Романе, ти що?! Тобі за два дні заплатили тільки чотириста гривень?
– Ніно, відчепись! Дай краще щось поїсти, – і він урочисто вийняв з пакета біленьку і дешеву ковбасу.
– О! – настрій у жінки відразу змінився на краще, і вона кинулася на кухню.
Там протерла стіл і дістала дві склянки.
…Роман і Ніна жили разом уже років тридцять. Ну як жили?
Іноді розбігалися, але через деякий час все одно поверталися до своєї брудної однокімнатної квартири.
Вони були не розписані. А навіщо?
Адже вони нікому нічого не винні, а подружжям вони вважали себе, коли їм було потрібно, чи вигідно.
Після першої Ніна загадково посміхнулася і запитала:
– І скільки ми житимемо на ці копійки? Пора б мати постійний дохід.
– А в тебе з’явилася ідея, як це зробити.
– Зараз все розповім!
– Ну гаразд, – Роман навіть не приховував недовірливу усмішку.
Зʼївши черговий шматок ковбаси, Ніна почала викладати свій план:
– Пам’ятаєш, коли ми були молодими, я завагітніла від тебе?
– Ні, не пам’ятаю, – подумавши, похитав головою той.
– Та це давно, майже тридцять років тому було!
– Ніно, давай ближче до діла.
– То це і є діло. Ми тоді з тобою вперше розбіглися, і я почала жити з Миколою. У нас народився син, – вона показала пальцем на чоловіка. – Твій син!
– Ніно, ти тільки мене сюди не приплітай! Аліменти платити нікому я не збираюся.
– Ти що?! Я сказала, що це було майже тридцять років тому… І цьому нашому синові років двадцять сім чи двадцять вісім…
– Щось я зовсім нічого не розумію.
– Ти вислухаєш мене до кінця, чи ні?
– Говори.
– А ти мовчи й слухай! Так от я пішла від цього Миколи, залишили мене без прав.
Він одружився з іншою, з такою ж сіренькою, як і він сам.
Вони виховали нашого сина.
До речі, його звуть Олег.
Він виріс став якимось програмістом. Заробляє великі гроші.
Вони купили в елітному будинку дві квартири на одному майданчику, машину.
Ці його батьки живуть красиво, Олег щороку відправляє своїх батьків відпочивати на море…
– Ого!
– Ось тобі й ого! – сказала Ніна. – А справжні його батьки ми. І це ми маємо жити красиво, і на море маємо їздити ми, а не вони…
– Ну, і що ти пропонуєш?
– Цей Микола і в юності був непоказним хлопцем, дружина його, звісно ж, така сама. Прийдемо до них скажемо, хто справжні батьки їхнього сина.
Потім нагадаємо про це самому Олегу і скажемо його платити нам…
– Слухай, Ніно, а якщо він скаже нам іти куди подалі?
– Романе, уявляєш програміста, до того ж у якого, непоказні батьки, які переживають сказати зайве слово?! Олег стовідсотково характер має покладистий. Він своїм справжнім батькам, із задоволенням відраховуватиме певну суму.
– Оце так, – Роман задумливо потер підборіддя. – А може й спрацювати…
– Обов’язково спрацює, – і сказала: – Біжи ще по біленьку!
…Микола з Ганною нещодавно відзначили «срібне весілля».
Вони були щасливі, от тільки одне затьмарювало їхнє життя – син, який живе у сусідній квартирі, якому вже двадцять сім років, і який досі не одружений!
Чоловік сидів на дивані й дивився футбол по телевізору, а Ганна готувала на кухні одну з її найулюбленіших страв.
А улюбленими стравами у неї були всі, які подобалися чоловікові, чи синові.
Бо ж син обідає тут і прийде після першого ж дзвінка, і звісно ж, вона поговорить з ним серйозно… В черговий раз.
– Схоже, він і не збирається одружуватися, – думала Ганна. – Сестра на п’ять років молодша, а вже вийшла заміж. Щоправда, поїхала до чоловіка у сусіднє місто. А він цілими днями сидить за ноутбуком і заробляє гроші, а у вільний час у свою секцію ходить.
Він же ж інститут закінчив, програмістом став. А тепер ще й юридичну фірму відкрив. Як у ньому все це уживається?
Але ж не тільки в грошах щастя. Так Олег їх і не рахує, він їх більше на нас із чоловіком витрачає, йому головне сам процес їхнього заробляння…
Раптом хтось наполегливо постукав у двері.
– Що це він ключі забув, чи загубив? – подумала Ганна, і поспішила у коридор.
Жінка відкрила двері і спочатку не зрозуміла, що відбувається.
Перед нею стояли незнайомі чоловік і жінка її віку.
– Вам кого? – здивовано запитала господиня.
– Ми до сина прийшли, – сказала гостя і впевнено зробила крок через поріг.
– Миколо! – гукнула Ганна. – Тут якісь… Прийшли…
Той вийшов із кімнати, уважно подивився на гостей і здивовано вигукнув:
– Ніна?! І що тобі тут треба?! Ми ж з тобою домовилися, що ти більше не з’явишся у нашому житті.
– Миколо, то це та сама? – запитала дружина.
– Вона, – відповів той, важко зітхнувши.
– Дивлюся ви тут добре влаштувалися, – Ніна демонстративно оглянула коридор.
– Не збагну, що тобі треба? – запитав Микола
– А справжні батьки Олегу ми! – вона кивнула головою на супутника. – З Романом. І маємо на нього не менші права, аніж ви. Кличте його! Зараз будемо розбиратися.
– Ну, добре…
Микола дістав телефон і неквапливо набрав номер:
– Синку, тут прийшли, як вони кажуть, твої справжні батьки, хочуть тебе побачити. Хочуть щось там розбиратися.
– Тату, ти серйозно? – пролунав веселий голос сина.
– Цілком…
– Іду.
…Через хвилину зайшов мʼязистий хлопець із атлетичною фігурою.
– Привіт, матусю! – здивовано глянув він на гостю.
– Привіт, синочку! – пробурмотіла та у відповідь.
Але хлопець, схоже, цього не почув, обернувся до чоловіка:
– Привіт, тату! – і потис йому простягнуту руку.
– Ох! – Роман мимоволі скривився.
– Та годі тобі, тату, – сказав Олег.
– Олеже, не треба! – попросила його мати.
Та, яка виховала.
– Мамо, все гаразд! Іди, накривай на стіл.
– Може, і вони з нами повечеряють?
– Ні, мамо, вони не хочуть. Ми зараз із ними поговоримо в коридорчику, і вони підуть.
Син почекав, коли батьки вирушили на кухню і запитав гостей:
– То що вам треба?
– Сину, розумієш, ми з татом тобі найближчі люди. Ми повинні допомагати один одному.
– Зрозумів, – зупинив її Олег. – У вас прокинулася совість, і ви принесли на мене аліменти за вісімнадцять років.
– Синку, ми вже літні і нам самим потрібна допомога…
– І хто вам цю допомогу має надавати?
– Сину, ми ж твої батьки, значить, ти.
У відповідь пролунав гучний сміх. Олег відкрив шухляду в тумбочці, яка стояла у коридорі, і дав їм візитку.
– Ось адреса моєї юридичної фірми. Там вам дадуть консультацію з цього питання. А поки що до побачення! І не дай Боже, якщо ви ще раз тут з’явитеся.
Він відкрив двері і випровадив непроханих гостей…
Олег зайшов на кухню, усміхнувся батькам:
– Мамо, як я їсти хочу і… Яка у мене новина!
Мати квапливо поставила перед ним тарілку, сіла за стіл і з цікавістю запитала:
– Яка новина, синку?
– Мамо, тату, я закохався по-справжньому!
– Олеже, невже?! Хто вона?!
І син, забувши про вечерю, почав захоплено розповідати про свою обраницю…
