Історії жінок

Олена поїхала за кордон, а повернулася через пів року. Жінка одразу подзвонила своїй подрузі Ніні. – Ніно, привіт! – радісно сказала вона. – Я повернулася. – Ой, як добре! – зраділа Ніна. – Приходь в гості, – запросила Олена. – Я привезла тобі подарунків. – Добре, зараз буду! – сказала Ніна… Невдовзі пролунав дзвінок у двері. Олена відкрила двері. – Ти чудово виглядаєш! – сказала вона Ніні. – А як у тебе з твоїм Ігорем? Ніна раптом насупилася. – З Ігорем? – перепитала вона. – Та ніяк. – Не зрозуміла?! – ахнула Олена. – Він знову пішов?! – Сталося дещо інше, – відповіла Ніна. Олена не знала, що й думати

Ніна Володимирівна зателефонувала своїй найближчій подрузі Олені.

– Олено, привіт! Ти вільна зараз? Можеш прийти до мене? Мені дуже треба з тобою поговорити. Порадитись хочу.

– Звичайно, я зараз прийду. А що сталося?

– Приходь, тоді поговоримо.

Олена Сергіївна жила всього за два квартали від будинку подруги, тому прийшла буквально за чверть години.

Ніна її вже чекала, накрила стіл до чаю, але по її обличчю Олена зрозуміла, що розмова має бути важлива.

Вона, ледве роздягнувшись, одразу ж спитала:

– Ну, що там таке сталося? Давай, подруго, говори. Я тебе уважно слухаю.

– Ти знаєш, мені дзвонив Ігор… Він хоче повернутися…

– Так?! Невже?! – ахнула Олена.

Ігор був чоловіком Ніни Володимирівни, з яким вона прожила у шлюбі майже п’ятнадцять років.

Всі знайомі та родичі вважали їхній шлюб ідеальним, хоча в них і була проблема – не було дітей.

Але ані Ігор, ані Ніна із цього приводу не переживали, намагалися переконати всіх, що не в дітях щастя, що витрачати життя на виховання невдячних дітей, вони не збираються. Так зараз модно навіть.

А три роки тому Ігор несподівано оголосив дружині, що йде до іншої жінки, яка чекає від нього дитину.

Ця новина так приголомшила жінку, що вона навіть не протестувала, не намагалася зупинити чоловіка, не влаштовувала сцен та сварок, а спокійно допомогла йому зібрати речі.

Щоправда, Олена, її майже єдина подруга, знала, як важко Ніна пережила зраду коханого чоловіка.

Багато вечорів вони провели разом, коли Олені доводилося витрачати своє красномовство і вміння переконувати, щоб розвеселити подругу.

І тільки недавно Ніна стала приходити в норму, цікавитися чоловіками, модними сукнями, знову ходити гуляти. І на тобі – ось така новина!

– І що він тобі каже?

– Каже, що нещасливий із тією жінкою. Каже, що дитина не від неї, він зробив тест. Ця жінка його обманула, щоб одружити з собою.

– Ну, треба ж… – тільки й сплеснула руками Олена.

– Благає пробачити його. Каже, що найбільше у світі хоче повернутися. Каже, що любить і любив завжди тільки мене. Що цей відхід із сімʼї – його найбільша помилка.

– І що, ти пробачиш його?

– Я не знаю що робити. Я хотіла з тобою порадитись. Пробачити мені його, чи ні?

– А ти сама як думаєш. Ти його досі любиш? Чи ні, після цієї зради? Адже він був із цією жінкою, раз вона вагітна була. І був неодноразово, і це була не випадкова ніч, після вечірки…

Він, значить, завів собі коханку, а ти завжди була йому вірна. Ти ж, Ніно, ще молода жінка, тобі ще немає і сорока років, ти зможеш влаштувати своє життя і без нього.

На тебе багато чоловіків звертають увагу.

– Я у повній прострації. Я не очікувала, що він захоче повернутись. Ти жзнаєш, як я переживала його відхід. Я довго не могла повірити у його зраду. Я тільки зараз почала знову жити, відійшла від того всього. А тепер своїми дзвінками він розбурхав старе…

– Ніно, якщо ти його так любиш, то пробач і живи щасливо. Хоча, ти знаєш, дуже важко забути зраду, це постійно нагадуватиме про себе.

Ти будеш раз-по-раз згадувати, як він пішов, що тобі наговорив при цьому, як він ходив на ліво, а тобі брехав, дивлячись прямо в очі.

Це дуже важко. По собі знаю… Ти ж знаєш, що я так і не змогла пробачити свого гуляку, хоча він і не уникав мене.

Але коли я дізналася про зраду, для мене все було закінчено.

Він благав, вибачався, але я вирішила припиняти одразу і все.

– Ти, напевно, сильніша за мене. А я не можу забути це кохання. Я іноді ночами прокидаюсь і шукаю його руками. А тільки потім згадую, що вже три роки його немає поряд і плачу. Так на душі важко.

– Ну, раз у тебе так на душі важко, тоді вибач його. І не варто так переживати.

– Напевно, коли він наступного разу зателефонує, то я запрошу його для розмови. А там буде видно. Я вирішу все по ходу діла…

…Але Олена бачила, що її подруга вже вирішила пробачити невірного чоловіка.

– Ну що ж, – подумала вона. – Може, вона і буде щасливою.

І справді, через два тижні вона зустріла свою подругу під руку з її колишнім чоловіком Ігорем!

Обоє вони виглядали цілком задоволеними та щасливими.

Ігор ніжно підтримував дружину за лікоть, а вона так і тулилася до його плеча. Вони виглядали молодими закоханими під час медового місяця.

Якийсь час подруги обмінювалися тільки короткими повідомленнями, і Олена розуміла, що не варто заважати подрузі в її новому житті.

Вона не вірила Ігорю, але не вважала за можливе втручатися в чужі стосунки.

Проте через кілька місяців Ніна запросила подругу в кафе для приватної розмови, як вона висловилася.

– Ну що знову сталося? – прямо з порога запитала Олена. – Ви посварилися? Ігор знову щось наробив?

– Так ні, нічого Ігор не зробив цього разу, – задумливо промовила Ніна. – Але в мене якось змінилися почуття до нього.

– В сенсі? Ти його розлюбила? – запитала Олена.

– Та ні, напевно, але почуття потьмяніли якось, немає тієї яскравості. Адже навіть за п’ятнадцять років шлюбу я його дуже любила. А тепер я постійно дивлюся на нього з переживаннями, адже раніше я не думала, що він може кудись подітися, а він раз – і пішов.

Виявляється, він давно мав коханку, а я ні про що й не здогадувалася. І тепер я чекаю якогось підступу з його сторони.

– Послухай, ну помилився чоловік один раз, ну всяке буває. Хто без гріха? Ми теж не безгрішні. Чому ти чекаєш на нову зраду. Перехвилювався мужик, ти його пробачила, він ще більше цінуватиме тебе за це.

– Не знаю. Я живу в постійній напрузі. У нього якісь нові звички з’явилися. Він раптом полюбив тушковані овочі, хоча раніше їх терпіти не міг. Від пирогів, натомість відмовився. Це його коханка так готувала і його привчила.

– Ну, слухай, це все нісенітниці. Ви вже в середньому віці, настав час займатися своїм здоров’ям. Тому такі звички слід вітати. А тобі не здається, що ти просто чіпляєшся до Ігоря?

– Ні, не здається, але наше життя зовсім не таке, як було раніше.

– А це й не дивно!

– Я не можу забути про його зраду. І виходить, що я без нього жити не можу, і з ним жити не можу.

– Слухай, а може, це з часом минеться. Ти знаєш, що я вже дев’ять років живу сама. Спочатку я була впевнена, що вчинила правильно, коли не вибачила свого Віктора. А тепер мені іноді так нудно стає від самотності. Син виріс, поїхав навчатися, а потім збирається взагалі за кордон перебиратись. Залишуся на старості років взагалі одна. А ви будете вдвох, вас стільки всього пов’язує?

– Не знаю, добре б, я трохи заспокоїлася. Як це все тяжко. Я навіть у церкву ходила на сповідь.

– І що? – жваво поцікавилася Олена.

– Батько мені сказав, що потрібно вміти прощати. Прощення має бути повним, треба забути про цю зраду і жити як раніше. А я, мабуть, така грішна, що не можу все забути. Не можу повністю пробачити…

…Час ішов. Подруги зрідка зустрічалися, обмінювалися новинами.

Через три роки Олена поїхала на запрошення свого сина до нього в гості – за кордон.

Вона пробула у сина в гостях пів року…

…Повернувшись, Олена одразу почала обдзвонювати рідних і знайомих, ділитися враженнями, розпитувала, які новини.

Першій Олена подзвонила, звісно ж, своїй найкращій подрузі.

– Ніно, привіт! – радісно сказала вона в слухавку. – Я повернулася.

– Ой, як добре! – зраділа Ніна. – Приходь до мене в гості.

– Ні, краще ти приходь до мене, – сказала Олена. – Я привезла тобі тут подарунків різних, і трохи смаколиків, пригощу тебе!

– Добре, я зараз прийду! – сказала Ніна й поклала слухавку…

…Через пів години пролунав дзвінок у двері. Олена відкрила двері й прискіпливо оглянула подругу.

Ніна виглядала молодшою, свіжою, доглянутою.

– Ти чудово виглядаєш! – сказала Олена. – Напевно, життя налагодилося. Як у тебе з твоїм Ігорем?

Ніна раптом насупилася.

– У нас з Ігорем? – перепитала вона. – Та ніяк.

– Я не зрозуміла?! – ахнула Олена. – Ви що, розлучилися? Він знову пішов?!

– Ні, сталося дещо інше, – відповіла Ніна.

Олена не знала, що й думати.

– Це я його попросила піти, – сказала подруга.

– Чому?! – ахнула Олена.

– Ти знаєш, як я жила всі ці чотири роки, поки ми були разом після його відходу. Він з кожним днем все більше і більше мене дратував.

Я не знала, що робити. Кохання якось пішло на спад, я йому вже вірити не могла.

А одного разу приходжу додому, а він сидить із сумним виглядом. Показує мені результати обстеження.

Каже, що заслаб. Тепер йому потрібен особливий догляд, він збирається перейти по пів ставки на роботі, харчування строго по графіку і так далі…

Я його слухала, слухала і подумала:

– А навіщо воно мені треба?

Я йому так прямо й сказала…

– Що саме ти йому сказала?!

– Що коли він був здоровий, то пішов до молодшої коханки. У той момент він не думав про те, що залишає мене засмучену, як я житиму, і що зі мною буде.

А тепер хоче від мене такої великої підтримки. Я маю і утримувати його, і готувати, і догляд забезпечити. Я не готова до цього. Я ще досить молода, щоби влаштувати своє життя.

– І як він відреагував на твою заяву?

– Ти не повіриш. Почав дуже сваритися. Наговорив на мене всякого… Казав, що через мене залишив свою сім’ю.

Забув уже, що я знаю, що це зовсім не його дитина і коханка сама його виставила, бо повернувся з-за кордону батько її доньки, якого вона й любила.

Таке вже говорив. Я навіть не думала, що він такі слова знає…

– Нічого собі! Я б ніколи не подумала, що Ігор може так реагувати.

– Так, це було важко. А я наполягла на тому, щоб він пішов. Я сама допомогла йому зібрати речі і помахала рукою. І, ти розумієш, я, коли йому речі збирала, стала така спокійна, я зрозуміла, що це єдине правильне рішення! Даремно я його тоді пробачила…

– Ну, подруго, ти мене здивувала до глибини душі. Я ніколи не подумала б, що ти можеш таке зробити.

– Доля грається з нами, життя такі повороти видає, що й не подумаєш.

Коли Ігор ішов перший раз, я думала, що не витримаю. А тепер я відпустила його і зітхнула з полегшенням!

Олена дивилася на Ніну з подивом і навіть замилуванням – вона ніяк не чекала від неї такого вчинку.

Ніна відкрилася для неї зовсім з іншого боку.

– Правильно говорять, що найскладніше пізнати самого себе, а вже й іншу людину і взагалі неможливо.

Але я схвалюю! Ти вчинила так, як тобі казав твій внутрішній голос. Сподіваюся, ти не пошкодуєш про свій вчинок…

– Навіть якщо й пошкодую, то згадаю, що краще шкодувати про те, що зробив, а не про те, чого не зробив…

Вам також має сподобатись...

Катя повернулася у рідне місто. Жінка зайшла на ринок, де колись працювала. – Катя! Це ти? – не повірила очам подруга Оксана. Раптом у Каті задзвонив телефон. – Чоловік дзвонить, секундочку! – Катя взяла слухавку. – Так, рідний! Ключі забула? Ну, підвези мені їх. Через хвилину під’їхала машина, з неї вийшов чоловік і передав Каті ключі, після чого повернувся в авто. – Це твій чоловік? – Оксана аж застигла від здивування

Олена повернулася додому з важкими пакетами в руках. Зайшла на кухню та почала викладати продукти, як раптом туди зайшла дочка. – Мамо, я просила  купити ковбаси, а ти знову зелені накупила! Хто це буде їсти? – ображено сказала донька, – Я. Це буду їсти я, – відповіла жінка. – Чому ти не купила те, що я просила? – з натиском запитала дочка. І тут Олена не витримала і сказала все, про що так довго думала

Поліна прокинулася рано. Вона встала з ліжка й пішла на кухню. Жінка заварила запашну каву й поставила сковорідку на яєчню, коли на порозі зʼявився її чоловік Дмитро. – Доброго ранку, – похмуро сказав він. – О, кава це добре. Щось я ще сплю… – Сідай любий! – весело й бадьоро сказала Поліна. – Зараз ще яєчню посмажу. Дмитро сів за стіл і сьорбнув кави. Поліна вмостилася навпроти і якось дивно глянула на нього. – Любий, я маю тобі сказати дещо важливе, – сказала жінка. – Що вже сталося? – Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що таке відбувається

Валентина заслабла. Вони мусила їхати в місто лягати в лікарню. Невдовзі Валентину виписали. З лікарні її забирала донька Настя. На запитання матері про справи, вона відповіла неохоче: – Погані, мамо, наші справи… На наступний день після повернення Валентина взялася до справи – прибрала в будинку, побілила, попрала все, вимила підлогу, очистила від снігу доріжки в дворі. Так кілька днів невтомно працювала вона, не звертаючи уваги на слабість. Потім пішла до сусідського хлопця і розмістила дещо в інтернеті. А через кілька днів, рано-вранці, до будинку Валентини під’їхав темно-сірий, забризканий брудом джип