Оля, в принципі, не могла собі уявити ситуацію, щоб хтось із її родичів чи друзів запросив на свій День народження лише її одну, без чоловіка. А от Анатолій нічого дивного в цьому не бачив і не розумів причин обурення з боку дружини.
– Ірина моя шкільна подруга, вона святкує ювілей і збирає лише рідних та близьких людей, – розповідав Анатолій.
– Дуже цікаво, – не розуміла Ольга. – Твоя стара подруга чудово обізнана про те, що ми тридцять років живемо у шлюбі, і вважає таку поведінку нормальною?
– Я теж не бачу тут нічого такого дивного, – зітхав Анатолій. – Там будуть лише друзі юності, а тобі там буде нудно, ти ж там нікого не знаєш.
– Я знайду, чим себе зайняти, – не здавалася Ольга. – Більшість твоїх друзів я чудово знаю, і взагалі, вважаю правильним на всі свята ходити разом.
– У будь-якому разі Іра запросила тільки мене, тож пробач і не ображайся, – заспокоював її Анатолій.
Ольга не могла заспокоїтись, бо чудово знала, що винуватиця урочистості вже кілька років у розлученні та окрім неї на свято були запрошені самотні пані. Ще вона знала про велелюбність і сентиментальність свого чоловіка, тому чудово розуміла, що будь-якої миті він може піддатися емоціям, згадати колишні почуття і тоді ситуація остаточно вийде з-під контролю. Тільки Анатолій не бачив у ситуації проблем, вважав її нормальною та не збирався відмовлятися від відвідування заходу.
– Може, ти просто не підеш, якщо мене туди не кликали? – цікавилася Ольга.
– Це не красиво і взагалі не поводься, як ревнива дружина, і все буде добре, – просив Анатолій.
Ольга намагалася, тільки бурхлива фантазія малювала неприємні картинки, і вона не могла впоратися із підвищеною тривожністю. Цілий тиждень вони з чоловіком сперечалися, чи варто йому йти на свято одному і все одно він зібрався. Подарунок купив, приніс велику коробку в гарному папері і навіть розповідати дружині про її вміст не став.
– Та там сюрприз, більше для гарного настрою і він пов’язаний із нашим спільним минулим, – неодмінно відповів Анатолій.
Ользі так і не вдалося від чоловіка правду дізнатися, незважаючи на старання та докладені зусилля. У суботу він одягнувся, вилив на себе половину флакона туалетної води і вирушив на свято.
– Сподіваюся, до півночі ти повернешся додому? – переживала Ольга.
– Не хвилюйся, все буде нормально, – невизначено відповідав чоловік. – Та й взагалі, що може статися? Ми всі дорослі та самостійні люди, жодних проблем не виникне. Зустрінемось, згадаємо спільне минуле і просто весело проведемо час за розмовами. Ти мене не чекай і лягай відпочивати.
Ольга не могла відпочивати і вже з десятої вечора прислухалася до кроків у коридорі. Інтуїція наполегливо малювала їй дивні картинки, і від цього ставало тривожно. Жінка намагалася переключитися на перегляд улюбленого серіалу та стрічки у соціальних мережах, тільки з цього нічого доброго не вийшло. Особливо тривожно стало після опівночі, бо Анатолій додому ще й не повернувся. Ольга даремно чекала на нього майже до ранку, потім заснула прямо в кріслі. Прокинулася від звуків у під’їзді і кинулась до дверей, але це виявилися сусіди. Вона намагалася додзвонитися до чоловіка, але його телефон уперто мовчав, сто відправлених повідомлень залишилися без відповідей.
– Не пам’ятаю раніше за батьком такі вибрики, можливо, він просто загуляв із друзями, – шукав виправдання ситуації син Павло, якому Ольга зателефонувала вранці.
– Вже майже доба минула після його відходу на свято, і немає жодних звісток, – плакала Ольга. – З ним щось сталося, але ми поки що цього просто не знаємо.
– Можна ж подзвонити комусь із його друзів, – пропонував Павло.
– У мене немає номерів, з друзями дитинства твого батька я знайома поверхнево, тож нам не зв’язатися, – втирала сльози жінка. – Ще трохи зачекаю і піду до дільничого.
Не знаходячи собі місця від переживань, Ольга почала шерстити соціальні мережі чоловіка. Знайшла цю Ірину в його друзях і написала їй повідомлення. Воно до вечора залишалося не прочитаним, переживання набирали обертів і Ольга не знаходила собі місця, постійно перевіряючи телефон. Лише у понеділок вранці Ірина прочитала повідомлення, і незабаром після цього на зв’язок із дружиною вийшов сам Анатолій.
– Зі мною все добре, скоро буду вдома, вистачить всіх турбувати через мою відсутність, – сказав він і швидко відключився.
Ольга дивилася на телефон, намагалася зрозуміти, як діяти далі і почувала себе погано. Вона ледве стримувалася від переживань через чоловіка, а він говорив грубо, нахабно, ще й звинуватив її в зайвій активності і навіть не поцікавився її станом. Вона не могла поворухнутися і навіть не знаходила в собі сили, щоб зателефонувати до сина і розповісти подробиці історії. Ольга ледве зібралася на роботу і не зрозуміла, як минув день, а повернувшись додому, застала чоловіка вдома й у поганому настрої.
– Чи обов’язково було влаштовувати таку виставу і шукати мене через всіх друзів та знайомих? – бурчав він. – Мені довелося заспокоювати всіх і розповідати, що нічого поганого не трапилося.
– Може так вийшло, тому що ти не вважав за потрібне повідомити мене, де ти знаходишся? – не могла зрозуміти почуте Ольга. – Я ж переживала.
– Так вже, – нахабно казав Анатолій. – Ти чудово знала, що я вирушаю на свято і все одно влаштувала шоу.
– Яке свято? Тебе не було дві доби, що я мала подумати? – намагалася не плакати Ольга.
– Гаразд, все нормально, пропоную закрити тему та просто жити далі, – бурчав Анатолій. – Ми дорослі люди і маємо поводитися адекватно.
– Ти загуляв, і в результаті пропонуєш мені поводитися адекватно? – не розуміла Ольга. – Прекрасно, а якщо ти був з іншою жінкою, мені просто щастя вам побажати?
– Проїхали, – ховав погляд Анатолій.
Ольга не могла «проїхати» і виразно розуміла, що чоловік справді провів цей час в Ірини. Він вийшов на зв’язок тільки після прочитаного нею повідомлення, поводився дивно і явно обманював про події минулих двох днів. Жінці було важко і прикро, тому вона навіть не могла знайти потрібних слів для опису своїх переживань. Тридцять років спільного життя здавалися перекреслені одним походом на День народження та його наслідками. Вона намагалася про це не думати, тільки думки постійно поверталися і Анатолій поводився незвично.
– І як нам далі жити? – Поцікавилася вона, через кілька днів після неприємної історії.
– Як і раніше, тільки згадувати про це постійно не треба, – відводив погляд Анатолій.
– А ти сам це зможеш зробити? – сумнівалася Ольга.
– Поживемо – побачимо, – розмито відповів чоловік.
Ольга розуміла, що ця вечірка круто змінила їхнє життя, тільки не розуміла, як далі жити. Щось важливе та цінне безповоротно загубилося, і знайти його не виходило. Жінка старанно гнала від себе погані думки, переконувала себе в тому, що сама все вигадала, і чоловік просто трохи не розрахував сили.
Але потім вона помітила, що він ховає телефон, щоразу виходить, коли він дзвонить та приховує повідомлення. Ольга більше не могла заперечити очевидного і просто здалася. Вона вважала, що має право хоча б знати правду і бачити шанобливе ставлення до себе. Але Анатолій після стількох років життя ховався і бігав від дружини, немов хлопчисько. Ольга трохи почекала і сама порушила питання про розлучення, сподіваючись налякати його. А чоловік несподівано погодився і після тридцяти років шлюбу подружжя розлучилося, незважаючи на спроби сина помирити їх.
Ольга залишилася одна у великій квартирі, син відвідував її та намагався підтримувати. Анатолій оселився у квартирі, що дісталася йому у спадок від батьків, та зустрічався з Іриною. Він не знав, чи вдасться йому побудувати щось нове, але виразно усвідомлював, що старе не підлягає поверненню.
