– Мамо, заспокойся, будь ласка! – слізно просила Соня.
– Ти ж знаєш, що я тобі не мати! – вигукнула Ольга.
– Але ж я іншої мами не знала ніколи!
– А ти в батька спитай! Він точно знає! Нехай тобі розповість! Він же у нас таким хитруном виявився! – вигукнула Ольга, щоби Максим у сусідній кімнаті почув.
– Олю, ну годі вже! – вигукнув Максим. – Коли це було? Та й жили ж нормально!
– Ти це нормальним вважаєш? – Ольга не могла стримати сліз. – А що ще в тебе нормально? Що ж ти одразу матір Соні до нас до хати не привів і третьою в наше ліжко не поклав?
– Олю! – Максим з’явився в отворі дверей. – Годі вже!
– Звісно! Тобі годі! У тебе все чудово вийшло! Саме так, як ти хотів!
– Олю, але ж ти зі мною погодилася! – Максим увійшов до кімнати.
– Якби ти правду сказав, я тебе ще тоді виставила б! – вигукнула Ольга і втекла на кухню!
Максим розгублено подивився на дочку:
– Соня, ну ти хоч мене розумієш?
– Тату, я б рада зрозуміти, просто все це в голові не вкладається.
Максим сподівався на підтримку дочки, але стіна нерозуміння його засмутила. Тоді він вгвинтив доказ, з яким сперечатися було дуже складно.
– Соня, а було б краще, якби я тебе до дитбудинку віддав? А так ти виросла у повноцінній родині! Все в тебе було! І мати любляча, і батько дбайливий! І відмови тобі ніколи ні в чому не було! От скажи мені, погане в тебе життя?
– Так, хороше, – відчужено відповіла Соня. – Просто воно все одно якось неправильне!
– Неправильне – це те, що Зіна прийшла! – невдоволено вигукнув Максим. – Двадцять п’ять років ні слуху, ні духу не було, а тут принесла нелегка!
І знайшла ж! І рота свого відкрила! А де зараз тітка Зіна? Пішла! Все, що могла, зруйнувала і пішла!
– Тату, але і ти ж неправий! – сказала Соня. – Якби ти одразу все розповів…
– Мама твоя, ну, в сенсі Оля, – він хаотично змахнув руками, – одразу зрозуміти дала, що нічого не було б! А так у нас сім’я була! Дружна та міцна!
– Але ж побудована на обмані, – вставила шматочок істини Соня.
– І що? У нас все на обмані, але живуть люди! І ми жили б, якби хтось не вирішив втрутитися! – вигукнув Максим.
– Тату, а чого ти на мене сваришся? – запитала Соня. – Це ж ти вчинив погано!
– Ще й ти мене звинувачуватимеш? – Максим схилив голову. – Дякую, доню! А я, між іншим, про тебе тільки й турбувався!
– Про себе ти турбувався! – вигукнула Ольга з кухні. – Негідник!
***
Дружну та міцну родину жодними випробуваннями не зруйнувати! – твердить народна мудрість. Ось тільки випробування різні бувають.
І ось жила сім’я: тато, мама та донька. Добре жили! У коханні, повазі та щастя. Мама з татом до пенсії йшли, а донька до самостійного життя.
– Доню, ти заміж не поспішай виходити, – казала мама. – Спочатку сама на ноги устань, шанованою особистістю зробися! А ось потім, з висоти своїх досягнень вже й чоловіка собі вибирай!
– Так-так, Соня, – підтакував батько. – Чоловіки зараз пішли дрібні, а ти на дрібниці не розмінюйся!
– А чесно ви зізнатись не хочете, – сміючись, питала Соня, – що вам мене відпускати з дому не хочеться?
– Максиме, вона нас розкусила! – Усміхаючись, говорила Ольга. – Розумна стала!
– Самі так виховали! – сумно кивнув Максим. – А тепер вилетить з гнізда, і ми її тільки по телефону слухатимемо!
– Мамочко! Тату! Я вас дуже люблю! – казала Соня. – Якщо хочете, я сюди до нас молодого чоловіка приведу!
– Краще не треба, – зніяковіла Ольга. – А то втече твій чоловік, а ти потім нас звинувачуватимеш!
– А ми його в кімнаті закриємо, і не втече! – сказав Максим.
– Ось через твої жарти і втече!
Гарна, дружня сім’я! А ось візитерка одна, прямо з порога, єдиною фразою, все пустила під укіс:
– Це ж ти Соня? – Запитала тітка, тільки-но дівчина відчинила двері. – А на матір як схожа! Була б вона на цьому світі, за сестер приймали б!
У Максимі я не сумнівалася, що тебе забере, а от його дружина сильно сумнівалася! Але, мабуть, хитрий чоловік, що переконав її!
Поки Соня переварювала фразу, гостя представилася:
– А я тітка Зіна! Мами твоєї справжньої рідна сестро! Все хвилювалося, як життя твоє склалося! Думала, міркувала, а як чоловіка поховала, то й приїхала відвідати! Запрошуй в будинок, відпочити мені треба з дороги!
Перебуваючи в легкому здивуванні, Соня пустила гостю до будинку, тим більше, що мама мала прийти найближчим часом.
Але Соня й сама хотіла розпитати тітку Зіну. А та замкнулася у ванній, щоб відмитися з дороги, і не виходила, поки Ольга вже не стала стукати у двері.
– Я не знаю, хто ти така, але якщо ти звідти не підеш, то я дільничого викличу! – вигукнула Ольга через двері.
А з урахуванням того, що повідомила Соня, спокійними вигуки Ольги назвати не можна було.
Із приходом Максима з роботи ситуація прояснилася.
– Я сподіваюся, ти нічого не розповіла? – одразу спитав він, побачивши гостю.
– А як би я племінниці пояснила, хто я? Та й у туалет мені треба було!
– .Пішла геть! Двадцять років тебе не бачив і був щасливий! А тепер… – він подивився на обличчя дружини та доньки.
– Це моя єдина рідня! – вигукнула тітка Зіна.
– Немає в тебе жодної рідні! – Максим виставив її на сходовий майданчик, потім виставив її речі. – Йди звідси! І щоб я тебе більше не бачив!
Ось не дарма він сердився і пар спускав. Наперед вийшло. А вдома на нього чекали не прості запитання.
Ухилятися сенсу не було, головне вже прозвучало, решта все одно назовні вилізе. А в результаті виявилось, що дружна сім’я жила в обмані. Або якщо відверто, у кожного була своя правда.
Найнешкідливіша правда виявилася у Соні.
Вона жила у дружній родині зі своїми батьками в атмосфері кохання та взаєморозуміння. Була цілком щаслива та задоволена життям. Але сипатися ця картинка почала, тільки-но тітка Зіна на порозі намалювалася.
Не так все спокійно, але досить пристойно, виглядала правда Ольги.
Соня була їй не рідною дочкою, але офіційно була удочерена. Удочерена була і нею, і її чоловіком Максимом.
А сталося все тому…
– Оля, друг у мене був близький, – промовив Максим. – Не стало його разом із дружиною. А доньці лише два роки. Я забрав її, щоб її зараз до дитбудинку не відправили.
– А потім що? – Запитала Ольга.
– Зараз поки прощання, поки родичів знайдуть, поки домовляться з приводу прав на дівчинку, хай вона з нами поживе!
Ольга погодилася, тим більше, що своїх дітей у них за п’ять років шлюбу не з’явилося, а ідея витала в повітрі. Легке тренування перед своїми дітьми Ользі видалося гарною ідеєю. Та й просто дівчинку стало шкода.
Але за півроку ніхто з родичів не захотів взяти на себе обов’язки щодо виховання маленької Соні, та й прижилася вона у Максима з Ольгою.
– Оля, а давай самі її удочеримо? – Запропонував Максим. – Олег мені був другом, багато хорошого робив. А так я, ну, не знаю, кармічний обов’язок віддам, чи що…
Ольга погодилася. Та ще спеціалісти нарешті озвучили, що іншим способом Ользі матір’ю вже не стати.
Але й ця картинка, хоч і таємна наполовину, пішла тріщинами з явищем тітки Зіни. А правду Максим розповів, припертий обставинами та коханими жінками.
– Соня, ти моя рідна дочка! Але тебе народила не мама Оля. Твою рідну маму звали Наталкою. Її не стало, коли тобі два роки було.
Зіна тоді сказала, щоб я тебе собі забирав, інакше вона прийде до Олі і все розкаже. А в мене з Наталкою любов була швидкоплинна, та плідна.
– А я ж відчувала, що ти гуляв, упіймати тільки не могла! – сказала Ольга звинувачуючим тоном. – А ти, виявляється, мало того, що на стороні дитину нажив, то ще дружину її удочерити переконав!
Я ж пам’ятаю, як ти вмовляв! І друг! І найкращий! І дівчинка одна в цілому світі! І маленька, та нікому не потрібна!
– Оля, а що мені було робити? – запитав Максим. – У дитбудинок її здати? Вона ж моя рідна!
На два дні життя в сім’ї застигло. Ніхто ні з ким не розмовляв. Потрібно було прийняти ту реальність, яка виявилася істинною.
«Мама мені, виходить, не мама, – думала Соня, сидячи у себе в кімнаті, розгойдуючись, як маятник. – Але тато, хоч тато. А я, хоч і батькова дочка, але від коханки.
Мама мене тепер не буде любити, бо я плід татової зради. А вона мене прийняла і виховала, як рідну.
Вона й тата тепер перестане любити, бо він їй все життя обманював. А вони ж тридцять років одружені. Як жити тепер?»
Ольга відсиджувалася на кухні, тікаючи звідти, коли Соня чи Максим виходили поїсти.
«Господи, все життя – один суцільний обман! Він переконував мене, що вчинок благородний робить, а справді свої зради прикривав! А я ще дивувалась, що він до дочки друга так прикипів!
Завжди їй все найкраще! А виявляється, він для рідної доньки старався. А мене просто використав, щоб я матір замінила їй?
Господи! А яке Соні? Вона думала, що рідна! А тут і прийомна, то ще й від якоїсь батьківської коханки! Що далі буде?
І тільки Максим особливо не смикався. Просто чекав, коли дружина з донькою приймуть нову реальність.
«І нічого не зміниться! Соні вже двадцять п’ять! Яка їй різниця, рідна чи удочерена? Скоро своїх народжуватиме!
А виросла ж у коханні та у добрій родині! Про Наталку вона нічого, як не знала, так і не дізнається! Одну матір знає, Ольгу! Та й усе!
А Ользі взагалі гріх скаржитися! Їй, по суті, яка тепер уже різниця, чия це була дитина? Друга чоловіка чи чоловіка? У самої взагалі ніяких не могло бути. А так і щастя материнства пізнала, і жили ми завжди добре та рівно!
Та й на зраду гріх ображатися! Чверть століття минуло!
Але нічого не поверталося на свої кола. Соня ходила розгублена, Ольга, бачачи Соню чи Максима, починала плакати. А Максим тільки сердився, що через сестру Наталки, яка приперлася недоречно, все пішло навперейми!
***
– Олю, ну скільки можна? – вигукнув Максим. – Нічого ж не змінилося! Я люблю тебе та нашу дочку! Ти любиш мене та Соню.
А Соня взагалі інших батьків не знала! А те, що було більше двадцяти років тому… – він видихнув. – Ну, було й було! І це не заважало жити нам щасливо!
– Якби ти все одразу розповів, ще невідомо, як було б! – Ольга повернулась у кімнату. – Я не слабохарактерна, щоб зради прощати!
А ти, мало того, що нагуляв, то ще й мені привів! Якби я знала, що ти такий, я б з тобою жити не змогла!
– Та який я? Який? – вигукнув Максим.
– Ти безчесна людина, – різко заспокоївшись, сказала Ольга. – І ще невідомо, скільки ще в твоїй шафі обману приховано.
– Одного разу я оступився! І то коли це було!
– А слід від твого обману досі за тобою шлейфом тягнеться! Ти тоді оступився, як ти кажеш, а тепер ти нашу родину зруйнував!
Я з тобою більше під одним дахом перебувати не можу! І за всі ті тридцять років, що ми прожили, мені до кінця днів не відмитися!
– Ой, чистюля знайшлася! – кинув Максим. – Соня, ти хоч їй скажи, що нормально все!
– Тату, хоч ти і рідний мені тато, а я тобі скажу, що тим вчинком ти все перекреслив! – Вимовила дівчина. – Я любитиму і тебе і маму! Як колись буду. Тільки мені нашої родини шкода, бо колишньої вона вже ніколи не буде.
Ольга з Максимом розлучилися і роз’їхалися, а Соня пішла жити на орендовану квартиру.
Більше Ольга з Максимом не перетиналася. І коли Соня заміж виходила, і коли дітей народжувала, і коли новосілля святкувала, Ольга та Максим, приїжджали у різні дні.
Була родина дружна та міцна, а розлетілася на уламки через один не розумний вчинок. Сім’я має будуватися на правді, а без правди сім’ї не вийде, скільки її обманом не скріплюй!
