Ольга народилася та виросла у забезпеченій родині. Вийти заміж за Миколу було спонтанне рішення.
Дівчині хотілося насолити батькам, піти проти їхньої волі. Ось і обрала людину без грошей, квартири та нормальної роботи.
В одному дівчині пощастило, Микола дуже любив її. І старався заради неї.
Привіз дружину Микола у квартиру до батька, більше не було куди. І тут все почалося.
– Що вона в тебе, королева? – сварився батько, не вибираючи виразів. – Ні поїсти приготувати, ні посуд помити! Скільки можна?
– Тату, не сварися, будь ласка, Оля все почує, — син намагався заспокоїти, але від цього ставало лише гірше.
– Почує? Ти ще переживаєш її образити? – чоловік зовсім не стримувався. – Ти збираєшся виховувати дружину чи ні?
– Тату, прошу, не лізь. Оля обов’язково зміниться. Вона не звикла, розумієш?
– Не розумію! – говорив батько. – Не розумію, чому в хаті немає гарячої вечері, чому повна раковина посуду.
Оля з’явилася під час сварки, чим дуже здивувала Миколу. Вираз обличчя її був незворушний.
– Я не хатня робітниця. Якщо хочете поїсти, приготуйте чи… – вона провела пальчиками по старій плиті. – Хоч би нормальну техніку купіть…
Олег Ігорович, батько Миколи, ще більше розлютився.
– Техніка тобі не подобається? Іди зароби. На моїй шиї ви сидіти не будете! Або працювати обидва, або пішли геть із моєї квартири!
– Збираємось, Миколо. Більше я тут не залишусь.
Микола підкорився. Зібрав речі та поїхав разом із Олею.
Батько його спробував зупинити.
– Вона ж на твоїй шиї сидить, – заявив батько. – Вона ж знахабніла, її на місце треба поставити. А що ти робиш? Біжиш по першому її поклику. Та вона забере в тебе останні штани і викине тебе. Ти ж їй не рівня!
– Не тобі вирішувати, – син глянув на батька невдоволено і вийшов із квартири, прихопивши валізу.
Надворі зачекалася Оля. Вона переступала з ноги на ногу і командувала.
– Таксі викликай, поїдемо до моїх. Проситимеш мого батька, щоб він нас пустив, обіцяти йому все на світі. Але жити хочу в нормальних умовах. І ще, – вона уважно подивилася на чоловіка, – Ти маєш переконати мого батька, що жити з ними, це лише твоє рішення.
Микола погоджувався з кожним словом.
У квартирі батьків дружини довго вимолював та просив.
– Прийшли? – батько Ольги дивився на зятя згори донизу. – І що вам треба?
Коли Оля йшла, вона сказала, що не хоче з нами нічого спільного мати.
– Геннадію Петровичу, вона була на емоціях. До того ж, самі розумієте, я поки працюю на півставки, не можу забезпечити вашу дочку, як вона на те заслуговує…
– Це не мої проблеми. Жити у нашому будинку ви не будете. Оля вибрала тебе, от і забезпечуй як хочеш.
Оля та Микола пішли. Довелося молодому чоловікові шукати варіанти, щоби підзаробити. Доводилося часто позичати у знайомих і друзів.
Перші два роки вони жили дуже важко. Мати Ольги допомагала потроху, щоб чоловік не знав, та іноді батько Миколи підкидав грошей.
– Якби ж не твій батько, – бурчала дружина. – Жили б хоч у твоїй квартирі.
– Ти сама захотіла піти, – нагадав чоловік. – Тато був не проти того, що ми живемо з ним.
Просив елементарного: поїсти приготувати та прибратися. Це жіночі обов’язки.
– Хто сказав, що це жіночі обов’язки? У мене шкіра миючих засобів не переносить. Мені не можна мити посуд, а про готування я взагалі мовчу.
Микола не сперечався, лише махнув рукою. Знав марно. Переконати не вдасться.
Через два роки “поневірянь”, як говорила Ольга, молода дружина вигадала ідеальний план.
– Нам потрібна дитина, – сказала вона. – Я втомилася рахувати копійки, хочу жити нормально.
– Думаєш, якщо ти народиш, мені зарплату підвищать удесятеро? — засміявся Микола. – Не вигадуй, дитина це ще більше витрат.
Ми не можемо поки що собі дозволити дитину. Хоча, якщо ти підеш працювати, нам стане легше.
– Ще чого. Я ж сказала, потрібна дитина. Тоді тато мені простить і забезпечить нам нормальне життя.
Оля вже ходила до батька і просила вибачення, навіть обіцяла піти від чоловіка. Але чоловік навіть розмовляти з дочкою не став.
– Ти доросла, самостійна. Жити з нами і на нашому забезпеченні більше не будеш.
Оля повернулася додому та раділа, що чоловікові нічого не сказала. А раптом би він потім не пустив?
Загалом Оля все продумала. Дитина стане справжнім порятунком, батьки відразу пробачать і допомагати почнуть.
Про подальше Оля й не думала.
Вагітність справді позитивно вплинула на стосунки Олі з рідними.
Батьки стали допомагати потроху, приїжджали у гості, тесть прилаштував Миколу на добру роботу.
– Ключі від дачі, – батько простягав зв’язку Миколі. – Ми там не буваємо. А вам свіже повітря корисне.
Микола з вдячністю прийняв ключі і відразу відвіз туди дружину.
– Ну ось, мій план спрацював, – говорила Оля, ходячи по великому заміському будинку. — Хоч відпочиватимемо по-людськи.
– Оля, нам ще дитину виховувати, це великі гроші, сама розумієш. А житла ми не маємо.
– А я все вигадала, – спокійно відповіла вона. – Батька свого в гості поклич, сюди.
– Навіщо? Ви ж із ним у сварці.
– Яка різниця, що ми з ним. Кажу ж, поклич сюди, сьогодні ж.
Тільки не кажи, що це я вигадала. І не кажи, що дача моїх батьків, скажи зняв на тиждень.
Микола не зрозумів, що задумала дружина. Він просто звик виконувати все, що вона каже. Тому він зателефонував батькові та представив усе трохи інакше.
– Тату, привіт, – Микола говорив спокійно. – Ми з Ольгою за містом. Вона чекає на дитину, от я й подумав, вам би помиритися. Приїжджай, ми ж сім’я.
Батько довго не думав, такий шанс син сам покликав. Зібрався, взяв на роботі вихідні та махнув на дачу.
Оля помітила автомобіль здалеку та посміхнулася. Спрацювало.
– Що треба? – Оля зустрічала гостя біля будинку. – Ви нас вигнали.
Олег навіть трохи розгубився.
– Син покликав у гості.
Оля пирхнула і зникла в хаті.
Микола вийшов назустріч батькові.
– Та тату, не звертай уваги. Гормони в неї, таке інше. Минеться. Розповідай як справи?
Чоловіки проговорили кілька годин. Оля демонстративно не виходила з кімнати, а ввечері, коли свекор зник у кімнаті, вона голосно заявила.
– Я терпіти твого батька не збираюся! Він виставив нас із дому! Через нього у твоєї дитини немає дому. Нехай повертається назад! Як він із нами, так і ми.
– Ти чого? – здивувався Микола. — На ніч він не поїде. Зранку якщо тільки.
Олег все чув і навіть не став розкладати речей. Планував уранці виїхати. Але виявилося, що хтось проколов колеса.
– Діти, мабуть, із сусідніх будинків, — невпевнено промовив Микола, коли вийшов проводжати батька. – Залишайся, за кілька днів разом поїдемо на моїй.
Олег кивнув і повернувся до хати, хоч і не хотілося. Ольга все більше почала влаштовувати істерик та сварки.
– Я не буду в домі терпіти твого батька, – сердито шепотіла Оля. – Ми приїхали відпочивати, а не дивитися на нього.
– А що я можу вдіяти? Пропонуєш його відправити пішки назад?
– Та як хочеш, але вирішуй проблему! Тобі хто важливіший: батько чи дитина? – Жінка інтуїтивно прикрила животик рукою.
Чоловік слухав кожну претензію та не витерпів.
– Олю, давай постараємося порозумітися. У вас сім’я, у мене онук скоро з’явиться. Що ти хочеш?
– Квартиру, – спокійно заявила невістка. – Я хочу квартиру.
– Я не маю стільки грошей. Квартиру можуть дозволити твої батьки.
– Я хочу квартиру від вас. Ви нас вигнали, ви нам подаруєте свою квартиру.
– А я куди? – здивувався від такого зухвальства Олег, хоча знаючи невістку можна нічого не дивуватися.
– А це не мої проблеми. Не будете ж ви з молодою сім’єю разом жити? До того ж онук народиться, місця мало буде всім.
Олег повернувся до своєї кімнати.
– Квартиру їй подавай, зовсім вже! А що потім? Зарплату їм свою переказуй? І де він лише знайшов таку? – бурчав чоловік. – І виходу мені не залишили… Або квартиру або пішов геть.
Олег уранці підійшов до сина.
– Квартиру хочеш? Я відпишу тобі половину. Тільки не бачу в цьому сенсу, ти єдиний спадкоємець. Жити не пущу.
– Батьку, – Микола тільки зараз зрозумів, що взагалі задумала його дружина. – Дякую, але мені не потрібна твоя квартира.
Оля стояла і слухала, схрестивши руки.
Олег договорив і вийшов надвір, викликав таксі і поїхав.
Оля, на диво чоловіка, спокійно сприйняла новину і зникла у своїй кімнаті. Тема більше не піднімалася.
Оля дочекалася, поки свекор переписав половину квартири на сина.
– Ми здамо кімнату, – заявила дружина. – Нам потрібні гроші.
– Оля, ти чого там же батько живе… Ми не можемо…
– Ще й як можемо. Нас він вигнав, тепер нехай одержує відповідь.
Сперечатися Микола з вагітною дружиною не міг. Довелося зробити так, як вона просила. Знайшли квартирантів.
– Ідеальний варіант, – раділа Ольга. – Жінка у роках із поганим характером. Ось у твого тата життя буде…
Олег сприйняв новину спокійно, чекав на щось подібне. І навіть знайшов спільну мову з новим мешканцем.
Марія сподобалася чоловікові і через якийсь час він зробив їй пропозицію. А на весілля покликав сина із дружиною.
– Квартиру продамо, половина грошей твоя, — каже Олег синові. — Ми з Марією будиночок купимо та поїдемо.
Оля пирхнула і навіть слухати не стала. Вона хотіла зробити як гірше, але вийшло навпаки. І це її злило.
– Ти всю квартиру винен сину, — шипіла невістка. — Ти, Миколо, не розумієш? Він усе на свою Марію оформить!
– Оля заспокойся, – син уперше заступився за батька. – Я радий за тебе, батьку.
Коли народилася дитина, Олі стало важко. Батьки не надто допомагали молодим – ніяк не могли змиритися з вибором доньки. Відмовилися наймати няню, а чоловік таких грошей не мав.
Жінка не витерпіла і пішла, а Микола зателефонував до батька. Більше просити допомоги не було в кого.
Олег та Марія приїхали тут же.
Коли повернулася Оля, чоловік навіть не пустив її до помешкання.
Внука стали виховувати бабуся та дідусь, Микола подав на розлучення.
А Оля повернулася до батьків, дитину забирати не стала, вона була тягарем.
