Оля вийшла заміж за Олександра відразу після закінчення інституту. Її батьки були заможними людьми і часто вкладали гроші у нерухомість.
– Мама з татом віддали нам одну з своїх квартир, – весело повідомила чоловікові дівчина.
– Правда? Значить, нам не доведеться витрачатися на оренду житла, – зрадів чоловік. – А що за квартира, скільки кімнат?
– Трикімнатна – у центрі міста, прямо навпроти адміністрації, – гордо промовила Оля.
– Всі заздритимуть, коли дізнаються, де я живу, – мрійливо промовив Сашко.
Він працював на заводі наладчиком виробничого обладнання та для свого міста непогано заробляв.
Звичайно, сім’я дівчини була більш забезпечена, і, по суті, шлюб між Олею та Олександром був мезальянсом.
Однак молодят це не турбувало і ніяк не впливало на їх взаємини.
Через два місяці після весілля Оля прийшла додому і засмутилася від побаченого.
Вся лоджія була завалена автомобільними шинами. Дівчина не полінувалась і перерахувала їх, вийшло дванадцять штук.
– Коханий, чому шини лежить у нас у квартирі? – суворо запитала дружина.
– Мене брат попросив потримати шини у себе, сказав, що як тільки купить собі гараж, так одразу забере їх, – як ні в чому не бувало відповів Олександр.
– Як довго він купуватиме гараж? День, тиждень чи місяць? – Роздратовано поцікавилася дружина.
– Не знаю, Михайло нічого не говорив про це, просто попросив потримати шини у себе, – розгублено відповів чоловік.
Оля хотіла влаштувати чоловікові сварку, але стрималася. Все-таки Сашка попросила про послугу не чужа людина, а рідний брат.
До того ж вона хвилювалася, що чоловік подумає, ніби його обмежують і ні в що не ставлять.
Оля змирилася з автомобільними шинами на лоджії та продовжила насолоджуватися сімейним життям.
Однак подружня ідилія тривала недовго. Батько Олександра слідом за Михайлом вирішив використати квартиру невістки, як склад.
Вкотре, коли дівчина повернулася з роботи додому, в одній із кімнат вона помітила кілька картонних коробок.
– Коханий, що за коробки у нас у вітальні? – спокійно запитала Оля.
– Це батько запчастини до своєї машини залишив, у нього в гаражі місця мало, бо він купив собі іномарку. Тепер у нього дві машини, – похвалився Сашко.
– Я, звичайно, рада за свекра, але все одно не зрозумію, до чого тут ми? Ти сказав усім своїм родичам, що ми не квартира, а безкоштовний склад? – сердито поцікавилася дружина.
– Ні не казав. Що такого в тому, щоб у нас зберігалися їхні речі? – Незрозуміло спитав чоловік.
– Чому він не відніс ці коробки до себе додому? – Задала резонне питання дружина.
– Не знаю, напевно, заважали вдома. У них же двокімнатна, а не трикімнатна, як у нас, – розважливо промимрив Олександр.
– За твоєю логікою виходить, що в усьому винні зайві квадратні метри, – розсміялася Оля, незважаючи на поганий настрій.
– Та ні, це добре, що у нас велика квартира, – безглуздо посміхнувся чоловік.
Вперше з моменту знайомства дівчина розчарувалася у своєму обранці. Те, що раніше вона вважала за гідність, насправді виявилося недоліком.
Поступливість – безхребетність, простота – відверта не далекоглядність.
– Тобі не здається, що твої родичі відверто на тобі їздять? Собі додому вони цей непотріб не несуть з якоїсь причини, а до нас – з радістю, – повчально промовила Оля.
– Не треба перекручувати, це звичайна сімейна допомога, а не те, що ти подумала, – ображено промовив чоловік.
– Допомога не повинна бути на шкоду собі, – впевнено заявила дівчина.
Чоловік нічого не відповів на цей вислів. Він сів на диван і надув губи.
Оля зрозуміла, що подальша розмова щодо перетворення квартири на склад будуть марними.
Вона вирішила від слів перейти до дій. Наступного дня дівчина зателефонувала татові та поскаржилася, що трикімнатна квартира надто велика для них із чоловіком.
Тому непогано було б змінити її на однокімнатну. Батько прислухався до доньки і запропонував нове житло на околиці міста.
Оля з радістю погодилася і того ж дня забрала ключі від нової квартири.
Через кілька днів Олександр як завжди повернувся додому з роботи і застав свою дружину, що стоїть біля під’їзду в оточенні автомобільних шин і коробок.
– Що сталося? Чому шини та батьківські коробки на вулиці? – розгублено спитав чоловік.
– Я здала квартиру, тож речі твоїх родичів довелося виставити на вулицю, – єхидно повідомила дружина.
– Ти зовсім чи шо? Куди я все це зараз діну? А найголовніше, що я скажу братові та батькові? – нервово почав сипати запитаннями Сашко.
– Нічого не треба казати, я вже сама їм зателефонувала і сказала, щоб вони забрали свої речі. Але, як виявилося, воно їм зовсім не потрібні, – переможно посміхнулася Оля. – Вони навіть не захотіли за ними приїхати.
– Звичайно, вони напевно чимось зайняті, от і не змогли забрати, – невдоволено промовив чоловік.
– Я їм ще вчора з роботи зателефонувала та попередила, що ми з’їжджаємо. За добу можна знайти час, щоб забрати свої речі, – роздратовано відповіла дівчина – Відкрий нарешті очі, вони скинули тобі свій мотлох, який самим викинути було шкода, і забирати його назад не збиралися.
Однак Олександр не хотів у це вірити і почав дзвонити братові з батьком. На його жаль, дружина не обманула, родичі відмовилися забирати свої коробки та шини.
Довелося чоловікові перетягувати всі речі до найближчого смітника. Після чого поїхати із дружиною у нову квартиру.
Зрозуміло, після цього випадку Сашко нічого не брав від родичів на зберігання, тим більше, що однокімнатна квартира не особливо цьому і сприяла.
Ось тільки через рік його шлюб із Олею все одно розпався. Згодом дівчина остаточно розчарувалася у своєму обранці та сама подала на розлучення.
Але це вже зовсім інша історія…
