Про кохання

Світлани була на обіді, тому вирішила подзвонити своїй матері. – Мамо, ти зараз удома? – запитала вона в слухавку. – Так, ти ж знаєш, що я зараз у відпустці, – відповіла мати. – Ти тільки нікуди не йди, мій директор хоче познайомитися з тобою! – А навіщо? – ахнула Наталя Петрівна. – Мамо, я сама не знаю! Мені здається, він закохався в мене. Ми скоро будемо… – Мамо! – гукнула Світлана з порога. – У нас гості! Наталя Петрівна вийшла в коридор. Вона глянула на директора і застигла від несподіванки. – О, Господи! Цього не може бути, – тільки й сказала вона

Наталя Петрівна прийшла додому. Вона відкрила двері своєї квартири і ахнула від несподіванки – на порозі стояла її донька і плакала.

– Світлано, щось трапилося? – занепокоїлася мати.

– Мамо, весілля не буде! Батьки заборонили Роману зустрічатися зі мною…

– Навіть так! – здивувалася Наталя Петрівна.

– Його батьки сказали, що я йому не пара! – продовжувала плакати Світлана.

– Світлано, знайшла через що плакати! Не вартий твоїх сліз цей Ромко. Він же ж за тебе не заступився?

– Він просто промовчав…

– Люба моя, – обійняла мати доньку. – Я розумію через яке неподобство ти сьогодні пройшла… Не звертай ти на них жодної уваги! Ось, повір, це повернеться до них бумерангом!

– Мамо, ну чому ми з тобою такі бідні?! – продовжувала плакати Світлана.

– Зовсім ми не бідні! – заперечила мати. – Квартира у нас, хоч і двокімнатна, але своя. Я працюю бухгалтеркою. Зарплата цілком нормальна. Так, ми ніколи не шикували, але й у злиднях ніколи не жили. А скоро ти підеш працювати, і ми житимемо ще краще!
…Колись Наталя Петрівна випробувала на собі таке саме, що довелося сьогодні пережити її дочці…

Тоді, одразу після закінчення університету, її коханий хлопець запропонував їй познайомитись із його батьками.

Батьки були заможними людьми. І вони різко дали зрозуміти дівчині з невеликого райцентру, що їхній син гідний набагато більшого…

Після тієї зустрічі з його батьками Наталя одразу вирушила до свого рідного містечка. А через деякий час зрозуміла, що матиме дитину.

Після народження дочки, Наталя навіть не намагалася шукати зустрічі з батьком дитини, переконавши себе, що вона йому справді не пара…

…От і Світлана вирішила більше не зустрічатися із Романом. Та її душа ще була не на місці… Але Світлана твердо вирішила не йти більше на повідку у своїх почуттів.

Незабаром їй вдалося влаштуватися на роботу на хорошу посаду у велику компанію.

Незабаром після її працевлаштування працівникам офісу представили нового директора.

Новому директору – Максиму Олексійовичу було під п’ятдесят. Це був статний і привабливий чоловік. Майже одразу, під час знайомства з колективом, Максим Олексійович звернув увагу на Світлану. Він розглядав її так уважно, що вона, зніяковівши, відвела свій погляд убік…

Вже наступного дня новий директор запросив Світлану до свого кабінету, що було загадкою не лише для неї, а й для співробітників офісу.

– Світлано, – шепотіли їй колеги по роботі. – Здається він поклав на тебе око.

– Та ви що! – відмовлялася Світлана. – Він мені в батьки годитися!

Але незважаючи на таку заяву, їй була приємна така увага до себе.

…Коли Світлана опинилася у директора в кабінеті, він якийсь час не зводив з неї очей. А потім почав ставити їй дивні запитання.

Максим Олексійович поцікавився, де і з ким вона живе. Запитав він і про те, як звуть її маму і скільки їй років. Поцікавився і датою народження Світлани…

Світлана не знала, що й думати, для чого знадобилася цьому чоловікові така інформація.

А коли Максим Олексійович запропонував Світлані вирушити в обідню перерву з візитом до її мами, то в голові її взагалі все перемішалося.

До Світлани вже дійшли чутки, що Максим Олексійович розлучився зі своєю дружиною і його серце зараз було вільне.

До обідньої перерви залишалося ще достатньо часу, і Світлана зателефонувала своїй матері.

– Мамо, ти зараз удома? – запитала Світлана.

– Ти ж знаєш, що я у відпустці, – відповіла мати.

– Ти тільки нікуди не йди, новий директор хоче познайомитися з тобою!

– А навіщо? – ахнула Наталя Петрівна.

– Мамо, та я сама не знаю! Мені здається, він закохався в мене… Може, хоче попросити вийти за нього. Напевно, серйозні люди саме так і роблять.

– Ну, що ти таке говориш, дочко! Він же ж, мабуть, тобі в батька годиться!

– Мамо, а непогано було б, якби він мені пропозицію зробив. От би Роман заметушився би…

– Та забудь ти цього Романа вже! Заміж треба виходити тільки з кохання, а не для того, щоб комусь щось довести!

– Ну гаразд, мамо, я все зрозуміла. Нікуди не йди, скоро приїдемо…

У директора був водій, але цього разу Максим Олексійович сів за кермо сам. Коли автомобіль був припаркований біля під’їзду, де Світлана проживала зі своєю матір’ю, то на обличчі Максима Олексійовича можна було роздивитися хвилювання.

– Мамо, ти вдома, – гукнула Світлана з порога. – У нас гості.

За мить Наталя Петрівна вийшла в коридор. Вона глянула на Максима Олексійовича і застигла від несподіванки.

– О, Господи! Цього не може бути, – тільки й сказала вона. – Максиме, це ти, чи що?

– Ви знайомі! – здивувалася Світлана.

– Так, Світлано, ми знайомі… Напевно, настав час і тобі познайомитися. Це твій батько…

– Що-о-о?! – побіліла Світлана.

– Проходьте, – нарешті здогадалася Наталя Петрівна запросити гостя в квартиру…

…Розмова була довгою. Про повернення на роботу в цей день не могло бути й мови.

– Як же ж так? – нарікав Максим Олексійович. – Ну, чому, чому ти мені не сказала, що в тебе буде дитина?

– А що б це змінило? – запитала Наталя Петрівна.

– Та я б примчав до тебе, незважаючи на заборони своїх батьків!

– Але ж не примчав, хоч я й сподівалася на це, – зітхнула Наталя Петрівна.

– Ви зачекайте на мене, я зараз… Мені треба на пів години відійти, – несподівано заявив Максим Олексійович.

Коли Максим Олексійович пішов, Світлана звернулася до матері:

– Мамо, а ти не хочеш вийти за нього заміж, га?

– Та ти що, доню! – заперечила мати. – Всьому свій час. А мій час уже минув…

– Неправда, ти ще в мене красуня! – не погодилася з матір’ю Світлана.

Незабаром пролунав дзвінок у двері. Мати з дочкою поспішили в коридор. Коли вони відкрили двері, то побачили на порозі Максима Олексійовича із величезним букетом квітів.

Вручивши букет Наталії Петрівні, він сів на коліно і простягнув їй коробочку з обручкою.

– Наталю, я все життя любив тільки тебе! Благаю тебе, виходь за мене заміж!

Запала тиша…

– Мамо, ну ти чого мовчиш! – втрутилася Світлана.

– Я згодна, – несподівано заявила Наталія Петрівна.

…Незабаром усі співробітники офісу були в курсі, що Максим Олексійович є рідним батьком Світлани.

Майже одночасно, після того як Світлана стала для всіх відомою, на горизонті зʼявився її колишній хлопець Роман.

Ось тільки тепер Світлана не повелася на його освідчення в коханні.

– Передай своїм батькам, що тепер ти мені не пара! – просто сказала вона.

Вам також має сподобатись...

Сергій повернувся з роботи і вирішив зайти до сусідів. Він постукав у їхню хвіртку. Йому не відкрили – мабуть, не почули. Сергій зазирнув через огорожу, ставши на лавку. – Агов, хазяї! – гукнув він. – Можна вас на хвилиночку?! Але знову ніхто не вийшов і Сергій вирішив, що зайде пізніше… На вихідних хлопець визирнув у вікно. Йому відкривався хороший вигляд на двір сусідів. Біля ґанку гордовито гуляв гарний півень, а біля нього порпалися в поросі кілька курочок… Сергій зітхнув і хотів уже йти на кухню, ставити чайник, як раптом застиг від несподіваного видовища

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається

Федір відклав журнал, встав з крісла і пішов одягатися. Він вийшов до моря зі свого пансіонату і помітив, що єдина лавка на березі зайнята. Там сиділа якась незнайомка. – Чудовий ранок, правда? – запитав він. Жінка не відповіла. Щось знайоме було в її обличчі, та Федір ніяк не міг зрозуміти, де він її бачив

Алла йшла додому і думала, що їй купити з нового одягу. Вона була запрошена на день народження в ресторан. Тут вона зупинилася біля перукарні. Алла відкрила двері і зайшла в салон. – Що бажаєте, стрижку, чи фарбування? – запитала її молода майстриня. – Та я ще не знаю точно, що хочу, – засоромилася Алла. – Але з хвостиком вже точно не варто, щоб було… Вона сіла у крісло, і майстриня почала пропонувати їй різні зачіски. Раптом у перукарню зайшов якийсь чоловік і сів у сусідньому кріслі. Алла глянула на нього і застигла від несподіванки