-З ним треба щось вирішувати… – сказав Сергій своїй дружині.
Галина мовчала. У душі вона була згодна з чоловіком.
Так більше не могло продовжуватися…
…Багато років тому Олександр Іванович прийшов у їхню родину. Він познайомився з матір’ю Галини на відпочинку.
Як побачив її, то дуже закохався у красуню Валентину, яка працювала вчителькою.
Не роздумуючи, він залишив першу дружину і двох дітей. Додому повернувся тільки за речами.
З Валентиною вони одружилися. Вона вже мала доньку – Галю.
Олександр Іванович одразу почав ставитись до неї, як до рідної.
Колишня дружина зради пробачити не змогла.
З дітьми він більше не бачився. Допомагав час від часу. І жодного разу навіть «дякую» у відповідь не почув…
…Минали роки. Галина виросла і переїхала жити в місто. Завела власну сімʼю. Із Сергієм вони жили дружно. Тільки от дітей у них не було.
Всю невитрачену турботу Галя перенесла на матір.
Валентина давно не була така гарна, як раніше. Часто була слаба.
Але для Олександра Івановича вона, як і раніше, залишалася найпрекраснішою жінкою на світі.
Після того, як вона перший раз заслабла, одужати їй допоміг саме він. Сам готував, годував із ложечки. Слідкував, щоб вчасно приймала все що прописали. Щодня, за будь-якої погоди, він ходив з нею на прогулянку.
Дочка із чоловіком працювали. Приїжджали на вихідні. Привозили продукти. Галина прала, наводила лад у квартирі.
Валентина вередувала. Не хотіла їсти і гуляти. Олександр Іванович м’яко і твердо стояв на своєму.
Жінка пішла на поправку. Але потім знову злягла…
Невдовзі її не стало… Олександр Іванович залишився сам.
-Ми тебе не залишимо, діду. Ти стільки для матері зробив! – пообіцяла Галя.
Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці.
-І що тепер із дідом Сашком буде? – журилися сусіди. – Квартира ж Галині перейшла… Він тут не хазяїн.
Без матері дім спорожнів. Після чергового візиту Галя надовго засмучувалася, плакала.
Сергій запропонував їздити рідше. Щоб дружина поменше журилася.
Олександр Іванович намагався не сумувати. Він, як і раніше, не пропускав жодного дня для прогулянки. Вечорами сам набирав номер Галі, чи її чоловіка.
-Сергію, я тобі трав зібрав. Для здоровʼя корисно. Чай з ними заварюватимеш.
Або грибів назбирає. І сам засолить. Дітям.
-Ремонт у квартирі не завадив би. Давно вже не робили, – зауважив якось Сергій, під час одного з візитів.
-То скажи, що треба. Чим зможу, допоможу, – одразу пожвавішав дід Сашко.
Сергій розсміявся.
-Та чим ти допоможеш? Я краще бригаду робітників найму. Вони за три дні все зроблять. От тільки коштувати це буде недешево…
У Олександра Івановича були деякі заощадження. Він охоче оплатив матеріал і роботу.
-Ніби й добре все зробили, – сказав Сергій, коли ремонт було закінчено.
-Тепер би холодильник новий сюди купити.
Дід Сашко знову поліз по свої заощадження.
Наступного дня сусіди спостерігали, як вивантажують новий величезний холодильник.
-Найдорожчий, мабуть, купили, – знову говорили вони.
-Дідові такий ні до чого. Напевно, Галя із чоловіком самі витратилися.
А незабаром дід Сашко заслаб.
Спершу перестав виходити на щоденні прогулянки. Потім і квартирою стало важко пересуватися.
Сусіди заметушилися.
-Його тепер одного залишати не можна, догляд за ним потрібен! – дзвонили вони до Галі цілими днями.
-Але ж ми не можемо переїхати, – розводила вона руками. – У нас робота. Та й до себе не візьмемо. Що він буде один весь день у чужій квартирі робити?
-Йому б доглядальницю. Не цілодобово. Щоб заходила на день кілька разів, перевіряла. У сусідньому під’їзді жінка живе. Можна з нею домовитись. І візьме недорого, – запропонувала одна із жалісливих сусідок.
Галя не відповіла.
-Їм легко розмірковувати, – думала вона. – А де стільки грошей взяти на доглядальницю?
Свої дід Сашко давно витратив. На ремонт їм і холодильник. Ще допоміг Сергію за машину розрахуватися.
Одразу згадалося, що дід десь має своїх рідних дітей.
-Треба зателефонувати їм, – сказав Сергій.
-Їхній він батько. Нехай думають, що з ним робити. Зрештою, нам він ніхто!
Після дзвінка приїхав старший син Олександра Івановича. Зібрав батька і відвіз до себе.
Коли дізнався, що в того за жодних заощаджень нема і в спадок від нього нічого не отримає, то довго не думав.
Зібрав пожитки батька, посадив у свою машину і повіз у будинок для літніх людей.
-Синку, не залишай мене тут! – благав Олександр Іванович. – Я з онуками сидіти можу, – заплакав він.
-Пізно з онуками сидіти виросли всі давно… Раніше треба було допомагати, – сказав син.
На мить синові стало шкода старенького батька.
Але ж колись і він їх з матір’ю залишив. Пішов і не озирнувся…
-Виходь, батьку, приїхали, – сказав син, стараючись не дивитись Олександру Івановичу в очі.
І вони двоє попрямували оглядати кімнатку діда Сашка…
