Історії жінок

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

– Де мої шістнадцять років, – з сумом думала Валентина, дивлячись у вікно.

На вулиці зібралася зграйка молоденьких дівчат у різнокольорових сукнях. Вони про щось шепотілися і голосно сміялися.

– А була ж і в мене колись молодість, і фігурка не гірша, – пробурмотіла жінка вголос.

До своїх шістдесяти п’яти вона поповніла. Ходила в сірих речах.

Ось уже десять років Валентина жила сама, чоловіка не стало, вона залишилась одна. Син поїхав на заробітки далеко за кордон, та так і не повернувся звідти, одружився, народив двох онуків Валентині.

Та тільки бачила вона їх лише три рази в житті, коли сама їздила в гості, щоб привітати з первістком, а потім і син кілька разів приїжджав із усім своїм сімейством.

Гримнули двері під’їзду, дівчат хтось насварив і вони втекли.

То була Макариха, буркотлива сусідка, якій було під вісімдесят років.

Її ніхто не любив за її сварливий характер. Мабуть, і дівчата не схотіли з нею зв’язуватися. Валентина підійшла до шафи, відкрила дверцята і застигла на місці. Поки йшла, забула навіщо… Буває таке.

Мимоволі стала перебирати руками речі в шафі і натрапила на свою улюблену квітчасту сукню, яку вона пошила якраз, коли їй виповнилося шістнадцять.

І носила її до тридцяти років, поки не почала повільно поправлятися. Ось, всього одягу позбулася, а цієї сукні не змогла!

Валентина згадала, що в пору її юності у неї було три залицяльника.

Перший був Микола, балагур і веселун. Їй він подобався найбільше, але не тільки їй. Тому дівчина боялася своїх почуттів до нього, адже хлопець несерйозний був.

На його уста медові та промови солодкі дівчата зліталися, як метелики.

А він серед усіх виділив Валю. Подобалася вона й другові Миколи – Толіку.

Той скромніший був, і серйозніший. Обоє на річку купатися кликали, ввечері на лавці посидіти, обоє пропонували серйозні стосунки.

Навіщо вона повелася на улесливі промови Миколи? Адже знала, який він!

Погрався, а потім вдав, ніби й знати її не знає, при зустрічі відвертався…

А тут ще розмови погані про неї по селі пішли, хтось бачив їх тієї темної ночі…

Добре, що на допомогу прийшов Толік, всім сказав, що це він з Валею. Що любить її більше життя і хоч зараз одружуватися готовий.

І одружився, тільки трохи пізніше, коли обом по дев’ятнадцять вже виповнилось.

Обоє вже у місті жили, училище закінчили, влаштувалися працювати, кімнату в сімейному гуртожитку отримали.

З того часу Толік з Миколою не знався, не міг вибачити йому Валю…

Був і третій залицяльник – Юрій. Той на роботі Валентину побачив і закохався в неї, як зізнався, з першого погляду.

Квіти їй дарував, у кіно запрошував. Та тільки та не погоджувалась, вона вже клятву вірності Толіку дала і жила в очікуванні весілля.

Зі своїм чоловіком, Анатолієм, прожила вона душа в душу. Квартиру отримали, дачу збудували, сина виростили, на ноги поставили.

Ось, як його не стало, жінка і почала повніти, далися взнаки переживання.

Спочатку тугу свою та самотність солоденьким заїдала, так і не помітила, як змінилася…

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню зі своєї юності і важко зітхнула.

Від спогадів її відволік настирливий дзвінок у двері.

Валентина акуратно поклала сукню на спинку крісла і пішла відчиняти.

На порозі стояв її сусід Юрій, маленький, і сухенький чоловічок.

– Тобі чого, Юрко? – запитала вона.

– Так я цей, – не наважувався заговорити чоловік, ховаючи щось у руках за спиною.

– Мабуть, по сіль знову прийшов? – запитала Валя. – Чи по борошно? Невже по цукор? Говорила вже тобі, немає в мене цукру, не їм його останнім часом. Дивись, яка стала…

– Красуня, – несподівано зупинив її сусід.

– Ти тут жартувати прийшов, чи що? – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! І ходять тут, всілякі…

Вона спробувала зачинити двері, але сусід шмигнув у коридор і дістав те, що тримав за спиною. Він простягнув їй… Букет троянд!

Валентина очі витріщила від несподіванки.

– Юрко, ти чого? Не заслаб часом? Це мені?

– Тобі, – задоволено усміхнувся чоловік.

– А чого це ти так? – не вгавала жінка.

Вона боязко взяла в руки свіжі квіти, заплющила очі від задоволення і стала вдихати приємний аромат.

– Свататися прийшов до тебе, Валю. Ти ж знаєш, я завжди любив тебе. І зараз люблю!

– Таку? – почервоніла жінка.

Це був той самий Юрко, який колись був її третім залицяльником…

Після того, як вона вийшла заміж, він працював у Польщі, і ось недавно, з пів року як, повернувся в рідні краї.

Як виявилось, вони стали сусідами.

– Ти для мене така сама, як і була, добра, з відкритим серцем, очі в тебе блакитні, променисті. Тільки … Трохи сумні останнім часом!

Валентина оцінюючим поглядом подивилася на претендента в наречені.

– І ніякий він не маленький і не сухенький, – відзначила про себе жінка. – Дуже ще навіть дужий і молодцюватий… А що лисуватий, так це модно зараз. А якщо його трохи підгодувати, то він взагалі буде ще ого-го…

– Ну, проходь, – запросила господиня гостя. – Цукру в мене немає, а ось пиріг з вишнями пора з духовки виймати. Ти який чай любиш – чорний, чи зелений?

– Я тебе люблю, – дістав з піджака Юрій червону оксамитову коробочку, в якій виблискувала золота обручка. – Ти вийдеш за мене, Валентино!

– Ну, коли з розміром каблучки вгадав, вийду, а як не вийти?! – щасливо засміялася Валентина.

Обручка їй підійшла, і незабаром щасливі молодята побралися…

Вам також має сподобатись...

Поліна зустріла свою однокласницю, яку давно не бачила. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом. Раптом однокласниця назвала ім’я Віктора. – А що Віктор? – стрепенулась Поліна. – Та кажу тобі – одружився. А вона така собі. Зате її тато дуже багатий! Додому Поліна не памʼятала, як дійшла. А залишившись одна – розплакалась

Володимир подзвонив своїй нареченій Насті і скасував їхню зустріч. Чоловік сказав, що в нього заслабла мати, але завтра вони обов’язково зустрінуться… Був уже вечір наступного дня, а Володимир все не дзвонив. Його телефон не відповідав… Настя не витримала й пішла до нареченого додому. Вона довго дзвонила у дзвінок. Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явилася якась жінка. – Чого тобі? – запитала вона. – Володі вдома немає. Нічого ходити сюди! Настя розгубилася. – Вибачте, а ви мама Володі? – запитала вона. Жінка щось буркнула і зачинила двері. Настя не розуміла, що це відбувається

Ірина прийшла додому з новим знайомим Іваном. Чоловік мав почепити їй карниз. Вона відчинила двері. В кімнаті чомусь світилося світло. Ірина здивувалася. Вона була впевнена, що вранці все вимкнула… – Ой! – тільки й вигукнула Ірина. Уся підлога в коридорі була чимось залита! Величезна пляма починалася від кухні й тяглася по всьому коридору. – Ого, – тільки й сказав Іван. – Що це? – тихо спитала Ірина. Він знизав плечима: – Карниз покажіть де… Ірина показала на двері в кімнату. Іван пішов туди. Раптом з кімнати почувся сміх! Ірина теж зайшла туди й застигла від побаченого

Тетяна поїхала на відпочинок. Її старенький, самотній батько залишився вдома один. На відпочинку Тетяна зустріла свого знайомого Юрка. – Тетянко, ти сама, я теж один, – якось сказав Юрко. – Ми могли б бути разом. – Ну не знаю, – відповіла вона. – У мого батька складний характер. – Повір, ти не пошкодуєш! – сказав Юрко. – Що ж, можна спробувати, – погодилася Тетяна і поїхала додому, розповісти все батьку. Батька не було, а в квартирі було незвично чисто! Тетяна кинулася до сусідки, думаючи, що сталося найгірше. Вони вийшла з дверей, глянула вниз на сходи й ахнула від побаченого