Валентина прокинулася, солодко потяглася. Згадала про те, що сьогодні на них із донькою чекає приємний день.
Стояло літо, і Валя вже кілька днів була у довгоочікуваній відпустці. А сьогодні разом із десятирічною Поліною вони мають поїхати у гості на дачу до подруги Лариси, яка вже давно кликала Валю до себе.
Жінку не засмучувало навіть той факт, що кілька місяців тому вона розлучилася з чоловіком Андрієм. Вже не засмучував. Хоча спочатку вона дуже засмучувалася.
Дача подруги розташовувалась неподалік міста, і Лариса з чоловіком і дітьми жили там постійно. А сьогодні, у суботу, вирішили зібрати у себе друзів та знайомих з нагоди дня народження старшої доньки.
– Поліна, годі спати! – Спробувала розбудити дочку Валя, зайшовши до неї в кімнату. – Давай піднімайся, справ повно, ми сьогодні їдемо у гості.
– Ну мамо! – невдоволено простягла дочка, не розплющуючи очі. – Дай поспати…
– Ні, годі. І так ми з тобою залежалися. А нам ще потрібно в магазин з’їздити і підібрати що-небудь у подарунок дочці тітки Лариси Дарині.
Після третьої спроби розбудити дочку Валя нарешті змогла це зробити. Дівчинка сяк-так піднялася і знехотя поплелася у ванну вмиватися.
Як же Поліна була схожа на свого батька! І зовнішністю, і характером і навіть звичками. Андрія теж зранку важко було будити. Але тепер це вже не проблема. Все у минулому. Тепер він живе зі своєю матір’ю, от нехай і переживає свекруха тепер.
Валя пішла на кухню готувати сніданок, а сама мимоволі згадала, як вони з Андрієм дійшли до розлучення. Адже, за мірками всіх знайомих, у них була ідеальна родина. Обидва добре отримували на своїх роботах, виховували чудову доньку, жили у своїй квартирі. А родину не зберегли. Не змогли.
Валентина дивувалася, як довго вона не бачила справжньої суті свого чоловіка. І як могла взагалі пов’язати життя з таким егоїстом.
Андрій любив тільки себе і вважав, що весь світ має крутитися довкола його персони. А всі близькі повинні задовольняти і прислуговувати йому, забуваючи про свої потреби та бажання.
– Чому вдома безлад? – Невдоволено питав він у дружини ввечері після роботи.
– Ну, тому що я теж тільки прийшла. Я також працюю. І уроки з донькою потім вчу. А ще вечерю треба приготувати. Ти цим не займатимешся! Не обов’язково сваритися, можна разом прибрати, – не бажаючи сваритися, відповідала Валя.
– Знову вчасно не випрала мою спортивну форму! У чому мені йти на тренування тепер? – обурювався Андрій.
– Слухай, ну ти теж не безпорадний, міг би кинути свою форму у машинку після тренування і натиснути на кнопку. У чому проблема? Я не можу про все пам’ятати. На роботі проблеми, в будинку теж справ повно. Ти мені не допомагаєш, тільки вимагаєш і вимагаєш.
– Я навіщо одружився? Щоб самому собі прати? Та ще й прибирати у квартирі? – запитував чоловік.
– Я думала, що ти одружився, бо любиш мене, – вже зі сльозами відповіла Валентина Андрію.
Вона вірила, що ця криза, яка трапляється в будь-якій родині, незабаром закінчиться. І все налагодиться, а вони заживуть як і раніше, як тоді, спочатку після весілля, поки не народилася Поліна. Але з кожним днем ставало лише гірше. Егоїзм чоловіка процвітав.
А все вирішив і поставив крапку в їхніх відносинах зовсім кричущий випадок.
Андрій не прийшов додому ночувати після корпоративу на роботі. Валентина місця собі не знаходила, нервувала, переживала, цілу ніч не спала. Навіть свекрусі зателефонувала, щоб дізнатися, чи не в них зараз її чоловік.
Свекруха Раїса Михайлівна її тоді заспокоїла.
– Та не хвилюйся ти так, Валю, не переживай і лягай спати. Ну, подумаєш, трохи загуляв чоловік. Повернеться, нікуди він від тебе не дінеться, – безтурботно відповіла вона на питання невістки, яка ледь не плаче.
Потім, уже під ранок, пискнула смс-ка, яка повідомила Валі, яка всю ніч безуспішно намагалася додзвонитися до чоловіка, що він знову в мережі.
– Алло! Ти де? – вигукнула вона, ледве стримуючи себе від пережитого.
– А ви хто? – запитав жіночий голос.
– Я дружина… А хто ви? Негайно віддайте телефон Андрієві! – розгубилася Валентина.
– Дружина? Дивно… А Андрійко сказав, що не одружений. Ну та гаразд… Я вас засмучу, говорити ваш чоловік поки не може. Спить, утомився він за ніч, знаєте…
Валентина тоді розбиратися з Андрієм не стала і не вважала за потрібне нічого більше з’ясовувати, коли той повернувся додому.
Сама подала на розлучення і з чоловіком більше не розмовляла, хоч він і намагався якось виправдатися, закликав її до совісті та розуму, тиснув на те, що дочка ростиме без батька. Називав Валю істеричкою. Все було марно – Валя його більше не слухала.
Після розлучення Андрій мав переїхати до матері з батьком. Квартира, в якій він жив разом із дружиною та донькою, була її дошлюбною власністю, тому там йому нічого не обломилося.
Батько Валі тривалий час працював у міністерстві економічного розвитку області. І хоч посада його була не дуже високою, все ж таки зумів заробити своїй улюбленій дочці на двокімнатну квартиру. На 18-річчя тато та зробив Валентині такий щедрий подарунок.
Андрій після призначених судом аліментів швидко усвідомив, що винаймати житло йому буде дуже накладно. Та й не звик він жити в стиснених умовах, де довелося б все робити самому. Завжди до цього хтось доглядав, створюючи затишок, – спочатку мати, а потім дружина.
Тому на даному етапі, поки він перебував у процесі пошуку нової дружини, вирішив оселитися у батьків.
Раїса Михайлівна безуспішно намагалася помирити Валентину та сина. Вона не втрачала надію. Приїжджаючи в гості до онуки, жінка ні-ні та й заводила з невісткою цю розмову.
– Валю, подумай гарненько, чи варто так бездумно руйнувати своє життя. Ну, відступився він одного разу, з ким не буває. Потрібно вміти прощати. Адже ви з Андрійком любите одне одного, я знаю. Донечка он у вас яка чудова росте. Ну, ти хоч би про неї подумала. Як їй усім у школі говорити, що її батьки у розлученні?
– А я, Раїсо Михайлівно, про неї насамперед і думаю. Такий батько – поганий приклад для дитини. Поруч із ним вона зростатиме з думкою, що у шлюбі не обов’язково зберігати вірність чоловікові, а сваритися і ображати чоловіка чи дружину – це норма. Я не хочу, щоб Поліна зросла такою. Дочку свою я навчу іншому і переконаю її в тому, що майбутній чоловік її буде вірним і люблячим, – відповідала свекрусі Валентина.
– Ну, що ж, ви весь час сварилися, чи що? Було ж у вас і гарне! – сперечалася свекруха.
– Було, не сперечаюся. Але дуже швидко минулося. Ваш син егоїст, і ви це краще за мене знаєте. А я не хочу все своє життя задовольняти егоїстичного чоловіка, який думає тільки про себе.
Свекруха йшла ні з чим, причаївши образу на Валю.
А Андрій тим часом, живучи у батьків, пустився в загул. Він закинув свої заняття спортом після роботи. І тепер натомість частенько зависав у кафе, де заливав свою образу на колишню дружину, яка викинула його зі свого життя, як він сам висловлювався.
– Ти, уявляєш, я стільки для них робив – для дружини та дочки, всю зарплату їм віддавав, а тепер мене ніби немає. Викреслила Валя мене з життя, як непотрібну річ, викинула, – скаржився він другові. – Андрій тепер потрібен лише для того, щоб аліменти їм платити.
– Так, гаразд, забудь! – заспокоював його друг. – Я не зрозумію, що ти на ній зациклився? Інших жінок мало, чи що?
– Жінок багато, ти маєш рацію. Але всім потрібне лише одне – гроші. І хата. А в мене ні того, ні іншого, – втомленим голосом відповів Андрій.
Вдома, у батьків, син тепер або сварився, завжди всім незадоволений, або влаштовував розгони, повернувшись додому добряче «веселим». А то й просто хропів, заявившись далеко за північ після чергової вечірки з друзями.
Валентина навіть махнула головою зараз, щоб струсити з себе неприємні спогади про своє сімейне життя та важкі розмови з колишньою свекрухою.
– Поліна, ти готова? Нам час їхати, – запитала вона у дочки після сніданку. – Збирайся, за десять хвилин виїжджаємо.
Вони заїхали у дитячий світ, разом вибрали подарунок семирічної Дарині. А потім вирушили на дачу, де на них уже чекали Лариса з чоловіком.
Іноді Валя бачила, як дочка спілкується з кимось по телефону. Вона вирішила не звертати на це уваги, чи мало з ким Поліна може розмовляти. Швидше за все, із численними подружками. Але потім із жалем зазначила, що донька виглядає стурбованою.
– Поліно, хто тобі дзвонить увесь час, тато чи що? – Вирішила вона з’ясувати, в чому справа.
– Ні, бабуся Раїса, – неохоче відповіла дівчинка.
– Скажи, що ти відпочиваєш на дачі, нехай відчепиться від тебе. Ніде від цієї родини немає спокою!
Валентина пішла назад до столу, де вже лежав запашний гарячий шашлик.
Але як же всі здивувалися, коли за кілька годин на дачі з’явився непроханий гість. Точніше, гостя.
Раїса Михайлівна прибула туди, хитрістю вивідавши у онучки адресу дачі.
– Доброго дня, – сказала вона з посмішкою всім присутнім. – Валю, можна тебе на хвилинку.
– Щось сталося? – невдоволено спитала Валентина.
– Ні, нічого такого, – відповіла жінка. – Просто термінова розмова.
– Тоді це дивно, вам не здається? Ви що, вирішили тепер переслідувати мене? Чи вас так цікавить моє особисте життя, що ви навіть сюди дісталися? – гнівно спитала колишня невістка.
– Валю, давай відійдемо вбік, мені треба з тобою поговорити.
Коли незадоволена Валентина відійшла з колишньою свекрухою до паркану, в інший кінець ділянки, подалі від гостей, та навіть заплакала, перш ніж заговорити.
– Валю, благаю, забери Андрія назад! – почала вона.
– Що ви таке кажете? Це абсурд! Для чого він мені? Ми давно вже чужі один одному, – здивувалася Валя.
– Прошу тебе, пусти його назад. Андрій із задоволенням до вас повернеться, я знаю, – продовжувала колишня свекруха.
– Ні, Раїсо Михайлівно! Навіть і не починайте!
– Вислухай мене, Валю! Прошу тебе! Ви молоді, гарячі, сьогодні посварилися, а завтра помиритеся. А ми з татом дуже переживаємо. Син нас ображає просто, поводиться так з людьми похилого віку. Усю совість втратив.
– Ну а я до чого? Отже, треба було краще сина виховувати.
– Ні, Валю, не в цьому річ. Він озлобився. Через розлучення від того, що не з вами разом зараз. А як тільки повернеться назад, у сім’ю, все відразу налагодиться. Я знаю свого сина! Прошу тебе! – благала колишня свекруха.
– Ні. Питання закрите. Ми розлучені і разом жити не будемо, – холодним голосом промовила Валентина.
– Та ти розумієш, що ми на межі? Батьку постійно швидку викликаємо, сьогодні знову викликали. В палату його забрали, Валю. Я теж відчуваю, що даються в знаки усі мої недуги. Скоро зляжу зовсім. Ну пробач ти його, га?
– Ні. Прошу вас, йдіть і більше до мене з подібним не звертайтеся, якщо, як і раніше, хочете спілкуватися з онукою.
– Ну і негідниця ти, виявляється! Нехай і тобі щастя не буде! – раптом вигукнула іншим голосом Раїса Михайлівна. – Я зроблю так, що сама все життя кукуватимеш, раз моїм синочком знехтувала!
Залучені вигуками і сваркою, до них почали підходити господарі дачі та здивовані гості.
– Припиніть, ви що собі дозволяєте? – суворо запитала Лариса, обіймаючи розгублену Валю.
– Літня жінка, а ведете себе як незрозумій хто! – дивувалися гості.
– Вам краще піти! – суворо промовив господар, дивлячись на сварливу жінку. – Ходімо, я вас проведу.
– Тьху на тебе, негідниця! – вигукнула наостанок у бік невістки Раїса Михайлівна.
Більше з своєю онукою вона не бачилася жодного разу. Дівчинка сама відмовилася від спілкування з такою бабусею.
А Андрій так і живе з батьками, сподіваючись зустріти своє кохання. Він змарнів і набрав зайву вагу, продовжує гульбанити з друзями. Батьки його постійно тепер у палатах. І кожен із трьох чекає, коли ж щось зміниться. Син мріє про те, коли йому звільниться батьківська квартира. Батьки ще сподіваються, що він з’їде від них, зустрівши гарну жінку.
