Валентина з невісткою пололи грядки на городі. – Дякую тобі Ларисо, що допомогла! – закінчивши з грядками сказала Валя. – Та я й рада допомогти, – усміхнулася невістка. – Ну, ходімо в хату, приготуємо вечерю, бо скоро Михайло повернеться, – скомандувала свекруха. Жінки пішли в будинок і взялися за вечерю. – Ой, Ларисо, у мене ж хліба нема! Сходиш до магазину? – запитала Валентина. – Звісно, – усміхнулася Лариса, зібралася і пішла в магазин. В магазині дівчина, стала в чергу. Раптом, в черзі вона почула розмову двох жінок. Лариса прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого

Валентина лягла на диван, щоб трохи заспокоїтися. Голова була важка. 

– Тиск, мабуть, піднявся? – думала жінка. – Зателефонувати б Олі, вона прибігла б, виміряла, швидку викликала, як раніше. Але очі не дивилися б на цю негідницю. Краще вже нехай мене не стане! – подумала Валентина. – Якщо не ворушитись, то стає легше. Валентина не ворушилася.

За годину Валентина прокинулася, голова була світліша, але куди подіти думки? 

– А Лариса вважає винною мене. А я звідки могла знати, що Михайло так зробить? – Валентина підвелася, налила собі чаю. Пити чай не стала, вилила в раковину і помила кухоль. Ось уже тиждень ніякого апетиту.

Лариса – це невістка Валентини. Коли син Михайло вирішив одружитися з міською дамочкою, Валентина була проти. Міських дівчат вона вважала білоручками, ніжними та егоїстками. Їм би все багатих подавай чи начальників, а син Валентини — нормальний хлопець. Михайло їздить по всій країні на величезному автомобілі. Робота важка, виснажлива, відповідальна, йому після роботи турботливу дружину треба, а тут міська дамочка.

Згодом Валентина змінила думку про Ларису. Невістка виявилася зовсім не такою, а цілком підходящою дружиною для сина Валентини. З дітьми, щоправда, не поспішають, але це вже їхня справа. Валентина ніколи не втручалася у сім’ю сина. Та й з Ларисою вони, можна сказати, потоваришували.

Коли син Валентини приїжджав з рейсу, а Лариса мала вихідний, то вони обов’язково приїжджали до Валентини. Лариса зовсім не була білоручкою, допомагала Валентині на городі та вдома. Валентина й не просила ніколи, навпаки, казала, що вона ще не немічна, з усім і сама впорається. Але Ларисочка сміялася: “Мені нескладно”.

Була у Валентина у молодості подруга Надія. Вічно нездужа подруга була. Все щось турбувало її. Чоловік Надії не витримав усіх цих недуг, пішов із сім’ї, залишив трирічну доньку Олю з нездужою матір’ю. Надія лягала в палату, а Олю Валентина собі забирала. Та й взагалі, Оля більше жила у Валентини, ніж із матір’ю. Отак і виростила Валентина Олю разом зі своїм сином. Росли вони, як брат із сестрою, допомагали один одному, заступалися один за одного. Хто не знав усієї історії, так і думали, що вони рідні.

Надії не стало, коли Олі виповнилося п’ятнадцять років. Оля вивчилася на перукаря і приїхала жити назад у село. Син Валентини одружився та жив у місті.

Олі не щастило з чоловіками, а будинок утримувати без чоловіка важко, от і допомагав син Валентини Олі, адже сестра. Обов’язково в кожен приїзд син Валентини хоч на годинку, але сходить до Олі: то паркан поправить, то ґанок полагодить.

В останній приїзд, як завжди, син із Ларисою допомогли Валентині з городом. Лариса з Валентиною взялися готувати вечерю, а син Валентини пішов до Олі допомогти наколоти дров. Лариса вирішила збігати в магазин, там і почула від якоїсь жінки:

– Хотіла до Олі сходити, підстригтись, та до неї коханець приїхав. Завтра схожу.

Лариса, одразу побігла в будинок до Олі, і застала там ганебну картину – чоловік її Михайло з Олею виявилися коханцями. Чоловік, звичайно, очі витріщив: «Це зовсім не те, про що ти подумала!»

Сварка була велика. Лариса звинуватила Валентину у цій ситуації:

– Ось вам і «Сходи до Олі, поправи паркан, дах протікає»! Ви спеціально його відправляли, прикривали. Ой, яка нещасна Оля, пошкодуйте її! Ось він і шкодував.

Лариса подала на розлучення, а Валентина сподівається, що вони помиряться. Свекруха і сама готова впасти навколішки, щоб Лариса вибачила і чоловіка, і її.