Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла.
А вже яєць нафарбувала! І традиційних, і в лушпиння цибулі, і хитромудрих – з барвниками, чаєм каркаде, куркумою і навіть ігристим.
Яйця вийшли гарні, ошатні. Неймовірні просто!
На службах у ці дні Ніна не була, постити і не намагалася.
Якось не прийшло все це поки що в її життя. Але Великдень вона любила. Відчувала серцем, що є в цьому святі щось таке, що не можна пропустити…
І ось почалась Страсна субота. Ніна почала збиратися в храм, щоб освятити все, що приготувала до свята.
Вона особливо не знала традицій, але знала, що це треба зробити.
Ніна розклала паски, яйця на великій тарілці, акуратно поставила у щільний пакет і прикрила ошатною, червоною серветкою.
Сама вона вбралася в нове, біле пальто. Взяла яскравий шарфик. Взулась у чоботи на високих підборах. І вся така гарна і щаслива вирушила до церкви.
Ніна вийшла на зупинці. Вона одразу відзначила, що таких як вона, з пакетами та кошиками, дуже багато.
Усі ці люди рухалися в одному напрямку.
Ніна трохи відстала – вона не любила йти серед купи людей. Отак добре. Тепер вона з гордо піднятою головою, сяючими очима, плавною ходою йшла по тротуару, милуючись собою зі сторони.
Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого! Вона побачила його! Таких гарних чоловіків Ніна не зустрічала жодного разу у житті!
– Боже, хто це такий? – тільки й подумала вона.
Чоловік ішов назустріч не один, а тримав під руку зовсім звичайну жінку і про щось із нею захоплено розмовляв.
– Пощастило ж, – подумала Ніна. – Ось би мені такого красеня!
У цей момент каблук Ніни потрапив у щілину між плитками, і Ніна, яка задивилася на чужого чоловіка, опинилася на землі прямо біля його ніг.
Все сталося так швидко, що чоловік не встиг нічого збагнути і підхопити Ніну.
Однак, він одразу нахилився над нею, допоміг підвестися, обтруситися і дбайливо запитав:
– Все добре?
Ніна нічого не відповіла. Вона згадала про пакет! Розкривши його, дівчина ахнула: тарілка розбилася, паска сплющилася, а про яйця і говорити нема чого. З яєць, якими Ніна хотіла всіх здивувати, вціліли лише три!
Жінка розплакалася.
– Що з вами? – ахнув чоловік. – Може, швидку?
– Та ну вас! – сказала Ніна і поплелась у бік церкви.
Там усе вже було підготовлено для освячення продуктів – стояли довгі столи, накриті білими скатертинами.
Ніна дістала з пакета три яйця і поклала на стіл. Поруч із нею стояли люди, які теж виставили для освячення свої скарби.
Подивившись на всю цю красу з різнокольорових яєць та ошатних пасок, Ніна знову розплакалася.
Настрій був безнадійно зіпсований…
Підійшов священник, окропив продукти, пильно подивився на Ніну.
– У вас щось трапилось? – запитав він з такою любов’ю, що Ніна розгубилася.
Раніше їй не доводилося розмовляти зі священиком.
– Та ні, все гаразд. Просто я кілька днів готувалася, паски пекла, яйця фарбувала, а підходячи до храму, все зіпсувала. От тільки три яйця залишилися.
– Ну, це не біда. Брати і сестри, – звернувся він до людей, які поряд з Ніною акуратно вкладали в сумки та кошики освячені продукти. – Виручимо дівчину?
В одну секунду перед Ніною опинилася купа фарбованих яєць, кілька пасок, цукерки і навіть ігристе.
– Ой, дуже дякую! – вигукнула Ніна. – Тільки… Незручно якось…
– Богу дякуйте. Прямо зараз зайдіть у храм. Він там…
– Як це? – здивувалася Ніна.
– Ідіть і побачите. У центрі храму. Плащаниця. Подякуйте.
– Подякувати?
– Звичайно. Дивіться, як ви ще добре відбулися. Всього лише яйця зімʼяли і паски. А могло щось і гірше статися. Мабуть, не про те ви думали, коли до храму підходили.
– Не про те, – сказала Ніна, згадавши чоловіка–красеня.
– Та перед тим як заходити, впорядкуйте себе. Маріє, – священник покликав якусь жінку. – Допоможи дівчині. Пальто треба щіткою… Шкода, таке світле… Бруд підсох, легко очиститься. А потім проведи її до Плащаниці… Так, і знайди їй пакет якийсь. Бачиш, як Господь через людей її обдарував.
Жінка мовчки кивнула, взяла Ніну за руку, кудись повела. Зробила все, що сказав священник: і пальто почистила, і запакувала продукти, і дзеркало дала.
Ніна глянула на себе і не впізнала: вся туш розтеклася.
– Боже, ну і вигляд! ‒ сказала Ніна, витираючи щоки вологою серветкою.
Жінка нічого не відповіла.
– Ну все, – сказала вона. – Ходімо до Плащаниці.
Ніна простояла у церкві майже годину. Не могла піти. Ніколи вона не бачила такої краси та сумної урочистості.
Ніколи так не розмовляла з Богом.
Вона все Йому розповіла. І вибачення попросила. І подякувала. І пообіцяла, що неодмінно прийде ще.
На душі стало легко й спокійно.
Вийшовши з храму, Ніна побачила нужденного. Він стояв схиливши голову. Брудний. Нещасний. Явно голодний…
Ніні захотілося щось зробити для цієї людини. Вона підійшла, кинула в його мішечок трохи грошей, а потім простягла йому найбільшу з подарованих пасок та кілька яєць.
Побачивши таке багатство, чоловік підвів на Ніну очі. Вони сяяли:
– Дякую… Ви…, – було видно, що він ледь підбирає слова. – Ви така гарна!
Ніна, звичайно, ніяк не очікувала такий комплімент від такого колоритного чоловіка, але чомусь зраділа і відчула себе абсолютно щасливою…
Вона радісна пішла додому, а по дорозі раптом зустріла того самого красеня.
– Як ви? – посміхнувся він. – Можна вас провести додому?
– Можна, – зашарілась Ніна.
– Я – Микола, – сказав він. – Ми з сестрою теж ішли в церкву…
– То це була його сестра, – пробурмотіла Ніна.
Вона взяла Миколу під руку і вони, весело розмовляючи, пішли тротуаром…
