З Миколою Марині пощастило. Щирий, відкритий. У Маринці душі не чує.
А, головне, із гарної забезпеченої родини. Батько директор якогось заводу. Мати має два салони краси.
Не те що в Марини…
Тато все життя пропрацював простим водієм. Мама йому під стать, кухарка у шкільній їдальні.
Тому на запитання нареченого про її сім’ю, Марина зізналася із сумом – вона сирота. А що їй лишалося робити? Не вести ж Миколу знайомитися з бідними предками в їхню убогу квартирку?
А так для нього вона студентка. Приїхала здалеку. Винаймає кімнату в однієї жінки. До себе запросити не може.
Коли мова зайшла про весілля, задумалася. Гроші їй знадобляться. Хочеться гарну сукню, та багато чого ще.
Довелося вигадувати історію для рідних.
— У мене погані новини, — зателефонувала вона додому. – Навчання тепер платне. Сказали, або плати, або відрахуємо.
Заощадження у неї були, але невеликі.
Батько почухав у потилиці, крекнув.
– Вихід один. Тільки кредит брати.
Взяли, гроші дочці улюбленій віддали.
Тепер їй на все вистачить.
…Весілля було у розпалі. Справляли у найкращому ресторані міста. Марина відійшла на хвилинку, щоб поправити перед дзеркалом макіяж. Свій телефон вона забула на столі, за яким сиділа поряд із нареченим.
Вона поспішила назад, та було пізно. З обличчя Миколи вона одразу зрозуміла, що щось сталося.
— Тобі дзвонили кілька разів, – сказав Микола. – Вибач, я не втримався, й глянув. Абонент записаний як “Мама”. Нічого не хочеш пояснити?
Марина застигла від несподіваної здогадки.
Вона відчула, що брехати далі марно… Спробувала розповісти так, щоб Микола її зрозумів. Він і зрозумів. Тільки по–своєму.
– Не знав, що ти така, – сказав він.
– Яка? – плакала Марина.
— Так легко можеш зрадити близьких людей. Добре, що все з’ясувалося зараз. Це на краще…
Він підвівся і пішов геть зі святкової зали.
— Стривай! Ти куди?
Марина кинулася слідом за ним.
— Не хочу тебе більше бачити! – вигукнув він. – Я завтра ж подам на розлучення!
Марина озирнулася на всі боки. Навколо були радісні обличчя гостей. Що ж вона наробила?
Залишилась без нареченого. А батькам ще кредит виплачувати…
А найприкріше було те, що назад нічого не повернеш, і не виправиш…
