Історії жінок

Таня поралася на кухні, коли задзвонив телефон. Жінка піднесла телефон до вуха. – Алло, привіт! Це Тетяна? — спитав її жіночий голос. – Так, – здивовано відповіла Таня. – А це хто? – Я Інна, – представилася жінка. – Я працюю з вашим чоловіком. І мені потрібно вам дещо повідомити. – І що ви хотіли мені повідомити? – здивувалася Таня. – Справа в тому, що у нього з’явилася дівчина. Молоденька, – несподівано промовила незнайомка

Ім’я того, хто дзвонив, не визначилося, тому Таня вирішила на дзвінок не відповідати.

Але телефон наполегливо не хотів затихати, і Таня, все-таки, піднесла телефон до вуха.

– Алло, привіт! Це Тетяна? — спитав її рішучий високий жіночий голос.

– Так, – здивовано відповіла Таня. – А це хто?

– Я Інна, – представилася жінка. – Я працюю з вашим чоловіком у одному відділі. І мені потрібно вам дещо повідомити.

– З моїм чоловіком? Та ще й у одному відділі? – Таня пожвавішала. – А в якому саме відділі?

– У фінансовому, в якому ще.

– Так… – Таня вже була заінтригована. – Цікаво. І що ви хотіли мені повідомити? Щось трапилося з моїм чоловіком?

– Скажіть, Тетяно, ви нічого такого не помічали останнім часом за своїм чоловіком? – поцікавилася Інна.

– В сенсі? Як зрозуміти це ваше – «чогось такого»?

– Ну, його поведінка вам не здається дивною?

– Ні. – Таня чомусь хмикнула. – Начебто, він поводиться як завжди.

– Отже, ви не помічаєте у ньому змін?

– Та ні, кажу. А що трапилось?

– Справа в тому, що нещодавно у вашого чоловіка з’явилася… – Інна затнулась, але потім все-таки домовила фразу до кінця. – У нього з’явилася дівчина. Молоденька.

– Та що ви кажете… – Таня знову хмикнула. – А вона хоч гарненька? Ну, на зовнішність. Обличчя в неї симпатичне?

– Я вас не розумію. – Інна розгубилася і на кілька секунд замислилась. – Тетяно, ви що, справді байдужі до пригод власного чоловіка? Він вам, що, не дорогий?

– Ну що ви? – обурилася Таня. – Він мені дуже дорогий. Навіть дуже-дуже. Просто хочу знати, чи не зіпсувався його естетичний смак. Буде сумно, якщо він задивляється вже й на негарних.

– Жінка, та ви що?! – обурилася Інна. – Майте на увазі, що ваш шлюб тріщить по швах, а ви про якийсь смак чоловіка хвилюєтеся. Вам зовсім про інше тепер потрібно хвилюватися. Як чоловіка собі залишити, в сім’ї утримати.

– Так? – Таня здивувалася. – А дозвольте поцікавитися, ви мені кажете все це з якою метою?

– Як із якою? З єдиною метою – врятувати вашу родину.

– А вам це навіщо треба?

– Я вас не розумію… – Чути було, що Інна заплуталася. – Вас що, зовсім не цікавить доля вашого шлюбу?

– Цікавить. Але ви тут до чого? А, розумію. – Таня хмикнула втретє. – Ви самі нерівно дихайте до мого чоловіка. Так? Я вгадала?

– Та ви що таке кажете? – голос Інни чомусь затремтів. – З чого ви це взяли?

– А з того. – І Тетяна почала пояснювати. – Ви закохані у мого чоловіка. Але у вас раптом з’явилася молода конкурентка і ви не можете з цим змиритися. Правильно я вгадала? І тоді ви вирішили всім нам трьом зробити погано. Хочете зруйнувати наш затишний трикутник, щоб потім привласнити нашого з дівчиною чоловіка собі. Так?

– Ви… ви… – Інна стала навіть трохи заїкатися. – Як ви смієте мені таке казати?!

– Інночко, а скажіть, будь ласка, вам скільки років? – Запитала дуже м’яко Тетяна. – Тільки не брешіть зараз, гаразд?

– Ну, сорок, – неохоче відповіла Інна. – І що?

– Зрозуміло. Намагаєтесь застрибнути на останній теплохід?

– Який ще теплохід?

– Який починає повільно відпливати від причалу. І якщо на нього не схопитися, можна залишитися самотньою назавжди.

– Яка ж ви! – пролунало раптом із слухавки.

– Так, – підтвердила Таня. – Я така. До речі, а як звати цю людину? Ну, яка мені, начебто, чоловік.

– Не зрозуміла, – промовила Інна. – Ви що, не знаєте, як звати вашого чоловіка?

– Цього чоловіка? Гадки не маю.

– Як це? – Інна знову розгубилася, а потім невпевнено запитала: – Жінка, а як ваше прізвище?

– Моє прізвище вам нічого не скаже. Тому що воно не співпадає з прізвищем вашого коханого.

Таня швидше відключила зв’язок, і відразу подумала:

– Треба терміново зателефонувати до чоловіка. Як добре, що він у мене працює не у фінансовому відділі.

Вам також має сподобатись...

– Ігорівно! – Тетяна Петрівна стала навшпиньки біля паркану. – Ніно-о-о! Ніхто не відповів… Жінка прислухалася. За сараєм чувся голос її сусідки, Ніни Ігорівни. Відповідав їй чоловік – Віктор Максимович. – Знову сваряться, доведеться дзвонити! – вирішила Тетяна Петрівна. Вона пішла додому і взяла телефон. – Ой, Петрівно, а ти чого дзвониш? – відповіла Ніна Ігорівна. – Гукнути не могла? – А тебе догукаєшся?! – ахнула Тетяна Петрівна. – Я чого дзвоню. Справа у мене важлива… Почула я недавно розмову доньки з подругою. Так все про нас з тобою говорили! – І що ж вони там казали?! – Ігорівна не розуміла, що відбувається

Олена поїхала за кордон, а повернулася через пів року. Жінка одразу подзвонила своїй подрузі Ніні. – Ніно, привіт! – радісно сказала вона. – Я повернулася. – Ой, як добре! – зраділа Ніна. – Приходь в гості, – запросила Олена. – Я привезла тобі подарунків. – Добре, зараз буду! – сказала Ніна… Невдовзі пролунав дзвінок у двері. Олена відкрила двері. – Ти чудово виглядаєш! – сказала вона Ніні. – А як у тебе з твоїм Ігорем? Ніна раптом насупилася. – З Ігорем? – перепитала вона. – Та ніяк. – Не зрозуміла?! – ахнула Олена. – Він знову пішов?! – Сталося дещо інше, – відповіла Ніна. Олена не знала, що й думати

Тоня смажила картоплю з цибулькою, як раптом у хату хтось зайшов. – Що ви тут робите?! Ви хто взагалі така?! – на порозі стояв незнайомий кремезний чоловік і невдоволено дивився на Тоню, яка поралася біля плити. Тоня ойкнула і мало не випустила з рук сковорідку. Але гість вчасно наспів, перехопив її і поставив на місце. – І що це ви готуєте? – спитав він. – К-к-к-артопельки хотіла насмажити, – пробурмотіла Тоня. – З цибулькою і сальцем… – Непогано, – кивнув незнайомець. – Залишайте продукти, я й без вас впораюся! Тоня застигла, не розуміючи, що це робиться

Ірина встала рано. Вона наварила борщу й нагодувала чоловіка Віктора сніданком. Жінка вже помила посуд і прибирала у шафу чашки, як раптом побачила у вікно кухні сусідку Тетяну. Та зайшла на подвірʼя і впевнено попрямувала до хати. – І що вона тут забула? – подумала Ірина. В цю мить двері відчинилися і на порозі зʼявилася Тетяна. – Привіт, – сказала вона. – Привіт, – відповіла Ірина. – Чого це ти з самого рання до мене? – А того, що хочу дещо розповісти тобі про твого чоловіка! – раптом сказала гостя. Ірина застигла з чашкою в руках, очікуючи почути найгірше