Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Катя вже збиралася йти спати. Раптом задзвонив її телефон. – Хто це так пізно? – жінка здивовано глянула на екран. – Юрко? Чого це раптом? Юрко з Катею працювали разом. – Алло, – відповіла Катя. – Катрусю, не спиш? – запитав Юрко. – Та ні поки що… – відповіла вона. – Ти вже вибач, – продовжив той. – Просто згадав тебе… Ти теж розлучена, одна живеш? – З донькою, – сказала Катя. – Так, я знаю, – пробурмотів Юрко. – Та я не про це. Я в сенсі, ти без чоловіка? – Юрко, ти погуляв, чи що? – запитала жінка. – Ні, – сказав Юрій. – Може, тобі треба щось? – Що саме? – Катя не розуміла, що він хоче

Наталя прибирала в кімнаті, як раптом з коридору почувся якийсь шум. – Хтось прийшов, чи що? – пробурмотіла дівчина і відставила швабру в сторону. – О, люди! Дивіться-но – зʼявилася! – несподівано почула Наталя невдоволений голос своєї бабусі. – Це ж де тебе три роки носило? Хоч би листа написала, дізналася, як ми тут – чи живі, чи здорові? А це ще хто з тобою? Наталя вибігла з кімнати. У коридорі стояла якась жінка з дитиною на руках. Наталя придивилась до неї і не повірила своїм очам

Зоя Петрівна попросила свого зятя Леоніда полагодити їй дах. Леонід прийшов не один. За ним слідом ішли ще двоє людей. – Хто це? – строго запитала хазяйка. – Моя команда, – незворушно відповів Леонід. – Один я не зможу полагодити вам дах. – Поки ви тут працюватимете, я піду до сусідки. Не люблю я всі ці ремонтні роботи, – сказала теща і пішла. Повернулася жінка ближче до вечора. Зоя Петрівна здалеку оглянула новий дах і залишилася задоволеною побаченим. – Ось, тримайте! – сказав зять і дав жінці якийсь папірець. Зоя Петрівна розгорнула його і оторопіла від побаченого

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула