Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Ліда мила посуд на кухні, коли у двері подзвонили. – Коханий, відкрий! – гукнула вона до чоловіка. Михайло вийшов у коридор, відкрив двері. – Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, зайшовши на кухню. – Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері. На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив. – Лідо, дочко. Вислухай мене, – раптом сказав «гість». – У тебе є батько? А чому він не був на нашому весіллі? – Михайло здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Ганна була вдома, як раптом пролунав дзвінок телефону. Жінка взяла слухавку. – Ганна Андріївна? – запитав строгий жіночий голос. – Та-ак… – Ганна застигла від поганого передчуття. – Ваш чоловік Микола у лікарні, приїжджайте! – сказала жінка. – Що з ним?! – ахнула Ганна. – Пригода на дорозі… – жіночий голос у телефоні був спокійний і беземоційний. Їй сказали адресу лікарні, сказали яке відділення… Ганна стрепенулася. – Все серйозно! – ахнула вона. Жінка швидко вдяглася й помчала в лікарню. Дорогою до Ганни нарешті дійшов сенс всіх слів медсестри, яка їй дзвонила. – Микола лежить саме в тій лікарні! – Ганна побіліла від несподіваної думки

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері… Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися! Були племінники, сусіди, друзі… Валентина була старшою з дітей. Далі була сестра Ольга і молодший брат Роман. Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок батьків. Валентина з Ольгою вже збирали речі на переїзд, коли приїхав молодший брат Роман. – Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова! Ольга здивовано дивилася на брата, не розуміючи, що таке відбувається

Олена варила борщ на обід, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об фартух, і пішла відкривати. – Мамо? Тату? Ви що тут робите? – здивувалася вона такому несподіваному візиту батьків. – Доню…Біда у нас… Нашого будинку не стало, – майже плачучи промовила Анастасія Вікторівна.  – Можна, ми з мамою поживемо в тебе якийсь час? – додав батько. – Ні! Не можна, – несподівано завила донька. – Не після того, що ви зробили! – Доню, ти про що? Що ми зробили? – мати з батьком здивовано переглядалися між собою, не розуміючи, що відбувається