Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Михайло з дружиною Ритою поїхали в село на оглядини будинку. Вони хотіли купити собі хату. По дорозі їм трапився місцевий старенький, який зголосився показати дорогу. – Туди, – показав пальцем дідусь на один з сільських будинків. Вони всі зайшли в ту хату. Літня господиня сиділа на стільці біля столу і щось вʼязала. – Хто там ще прийшов? – запитала вона. – Я, – відповів дідусь. – Зустрічай-но, Ганно, гостей! – Яких ще гостей? – невдоволено перепитала господиня. – А ти сама глянь! – сказав дід і увімкнув світло. Михайло, як глянув на стіни хати, то так і оторопів від побаченого

Іван сидів на дивані й дивився по телевізору улюблений фільм. Раптом хтось подзвонив у двері, й чоловік поспішив у коридор. Іван відчинив двері і став на порозі. Він побачив перед собою літню сусідку. Вона жила поверхом нижче, прямо під його квартирою. – Вибачте, заради Бога, але я маю вас дещо запитати, шановний сусіде, – дуже чемно звернулася до нього сусідка-пенсіонерка. – Коли ви, нарешті, заміните підлогу? – Навіщо? – Іван розгубився. – Як навіщо?! – пенсіонерка насупилась. – Ви живете в цій квартирі вже багато років… Іван дивився на гостю, й не розумів до чого вона веде

Настя пилососила килим, як раптом пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв якийсь незнайомий хлопець. – Вам кого? – здивовано запитала вона. – Вас, якщо ви Настя, – раптом відповів той. – Можна зайти? Та не переживайте! Не на сходах же ж ми будемо розмовляти? Настя впустила гостя в квартиру. Поки він знімав верхній одяг, вона розглядала його. Модно вдягнений, симпатичний, трохи старший за неї… – Чим тут у тебе пахне? – скривився він, перейшовши на «ти». – Пахне? – Настя зніяковіла. – Я не помічаю, звикла… То хто ж ви такий?! Настя дивилася на гостя, й не розуміла, що відбувається

– Даремно я сюди приїхав! – подумав Микола, але ноги вже ступили на асфальт на сільській зупинці. – Тут я! – гукнули йому. – Не впізнав?! Миколу вже зустрічали… – Тебе візьми ще не впізнай… – буркнув Микола. – Мамо, ну що за рожева зачіска?! Микола хотів сказати ще щось, але вирішив не сваритися з матірʼю. – Ти чого, Микольцю?! Ходімо! – мама взяла його під лікоть. І вони пішли геть від зупинки. – Добре, що ти приїхав, – сказала мама. – Я скучила. Та й новин хороших багато. А в тебе що там новенького? – Пішла від мене Світлана, – раптом сказав Микола. Мати застигла від почутого