Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Віра Миколаївна розвішували одяг після прання на балконі. Раптом у кімнаті задзвонив телефон, жінка поставила тазик на стілець, зайшла у кімнату глянула на екран – дзвонила майбутня невістка. – Цікаво, що сталося? – здивувалася Віра такому дзвінку і підняла слухавку. – Віро Миколаївно, привіт! Вам зручно говорити? – прощебетала Настя. – Привіт, Настя. Щось сталося? Говори, я не зайнята, – відповіла Віра. – Знаєте, я хочу вам подякувати! – несподівано сказала дівчина. – Павло мені все розповів. І знайте, я цілком підтримую Ваш вчинок! – Настя, ти про що? – здивовано запитала Віра Миколаївна, не розуміючи, що відбувається

– Батьки вирішили подарувати нам дачу, – радісно повідомила Наталка. – Чудово! Ми її продамо і купимо машину, – відреагував Михайло. – Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло. Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні сваритися. Але за півгодини Михайло сам до неї прийшов, став підозріло ніжним та лагідним

До Андрія приїхали в гості родичі. Він якраз переїхав у нову квартиру. Пізніше приїхала і його рідна сестра Марина. – Не вір їм! – одразу сказала вона братові. – Марино, ти чого? – здивувався Андрій. – Це ж наші родичі! – Знаю я, хто це, – продовжувала шепотіти Марина. – Тому й кажу – не вір! Вони вже казали, як любили наших батьків? А про бабусю Олену Сергіївну розповідали? – Ага, – кивнув Андрій. – Навіть фотографії привезли! Два альбоми! – Ну звісно, – сказала сестра. – Ось, я привезла листа, який нам написала бабуся. Марина витягла з сумки кілька аркушів. Андрій прочитав листа й застиг. – І це все правда?! – тільки й запитав він

Віра Іванівна тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили. – Доню, що сталося? – захвилювалася вона побачивши на порозі Світлану. – Сталося мамо! Мені Марина дещо розповіла! Розповіла що ти їй пообіцяла неймовірний спадок, – несподівано сказала донька. – Навіщо ти обманюєш власну внучку?!  – Якщо ти про щось не знаєш, то це не означає, що воно не існує! – якось підозріло сказала Віра Іванівна, на хвилину вийшла з кімнати і повернулася з якоюсь скринькою в руках. – Ось дивись, – сказала вона до доньки. Світлана взяла скриньку з рук матері, відкрила її і ахнула від побаченого