Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Василя Михайловича не було видно вже декілька дні. Його знайома Ліза відчула недобре і запитала у сусідів, чи все гаразд зі стареньким. – Він у лікарні, – раптом сказали їй. – Донька його відправила туди. Але випишеться. Неодноразово вже лежав! Та цього разу Михайлович не повернувся додому… Його не стало. Дочка старенького запросила сусідів на поминки. Коли Ліза вже йшла, дочка Василя Михайловича підійшла до неї і дала його книжку: – Це вам він казав передати передостаннього дня. Мабуть, відчував, що не стане його… Ліза взяла книгу, розкрила її і заплакала від побаченого

Рита вийшла з автобуса і поспішила на роботу. Вона вже запізнювалася. Раптом на її шляху зʼявилася якась незнайома молода жінка… – Здрастуйте, – сказала вона Риті. Рита зупинилася і трохи роздратовано глянула на незнайомку. – Здрастуйте, – відповіла жінка. – Вибачте, а це ви дружина Миколи? – раптом запитала незнайомка. Питання було настільки несподіваним, що Рита аж розгубилася. – Ну, я… – пробурмотіла вона. – Так, мого чоловіка звуть Микола. – А мене звуть Світлана, – з викликом сказала незнайомка. – І ми з Миколою любимо один одного! Рита аж побіліла від почутого

Марина тільки-но прокинулася, як у двері подзвони. На порозі стояла свекруха, з двома важкими пакетами у руках. – Доброго ранку, – привіталася Марина, відкривши двері. – Ви ж мали ближче обіду приїхати. – Я тут подумала, чого чекати обіду! –  радісно оголосила свекруха. Валентина Петрівна пройшла на кухню, поставила пакети біля столу. – А дівчатка ще сплять? – поцікавилася вона у невістки. – Вже ні, – відповіла Марина. – Чудово! Піду привітаюся, – усміхнулася свекруха і вийшла з кухні. Марині стало цікаво, що свекруха принесла у цих пакетах. Марина підійшла ближче, заглянула всередину і ахнула від побаченого

У сина Христини та Дмитра був день народження. Зібралися друзі сімʼї, родичі. Всі вітали маленького іменинника, дарували подарунки. Свято було в самому розпалі, коли слово взяла свекруха. – Хвилинку уваги! – Наталя Костянтинівна підвелася з-за столу. – Я хочу привітати свого онука з його святом! Але оскільки він ще маленький, то свій подарунок я вручу його батьку! Наталя Костянтинівна дістала зі своєї сумки якийсь конверт і передала його Дмитру. – Мамо, що це? – здивувався він. – Відкрий, думаю ти будеш задоволений! – додала жінка. Дмитро відкрив конверт, заглянув всередину і застиг від побаченого