Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати

Олена приготувала вечерю, і покликала чоловіка до столу. Павло зайшов на кухню, сів за стіл. Чоловік взяв виделку, спробував страву. – Цю тушковану картоплю неможливо їсти! – обурився Павло. – Тобі завжди подобалося, як я готую тушковану картоплю, – зауважила Олена. – Що з нею раптом стало не так? Чоловік сердито глянув на неї і засопів. – Занадто рідка, – пробурчав він у тарілку. – Давай докладу більше картоплі? Буде нормально, – запропонувала Олена. – Ні! – рішуче промовив він. – Нам краще взагалі розлучитися! – Розлучитися? Як розлучитися? Через тушковану картоплю? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Аня присіла на лавці поруч з маминою могилкою, і не витримавши, розплакалася. – Привіт, мамо, як же мені… погано без тебе, – тихо промовила вона. Раптом, жінка відчула, що її спину щось зачепило. Вона швидко обернулася, і помітила яскравий м’ячик. А до неї підбігла дівчинка років чотирьох і зупинилася. – Мамо, це ти? – пролепетала дівчинка. Аня застигла, нерозуміючи, що відбувається

Таня варила суп, коли пролунав телефонний дзвінок. – Таню, мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в одне місце, – затараторила подруга Віра. – Допоможеш? – За годину підійде? – погодилася Тетяна. – Добре, за годину заїду за тобою, – сказала Віра. Закінчивши з обідом, Таня швидко зібралася, і дочекавшись Віру вони вирушили в дорогу. – А куди ми їдемо, якщо не секрет? – усміхнулася Таня. – Навіть і не знаю, як сказати, – спробувала ухилитися від відповіді Віра. – Та кажи, як є! – наполягла Таня. І Віра все розповіла подрузі. Тетяна вислухала її і застигла від почутого