Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Марина чекала на чоловіка з роботи. На годиннику була третя ночі. Телефон Олега не відповідав. – Що ж сталося? – хвилювалася не на жарт жінка, сидячи на кухні. Відкрилися вхідні двері. – Ну, і де ти був? – Марина вибігла в коридор. – Попередити не можна було?! – Вибач, затримався на роботі, а телефон розрядився, – сказав Олег, зняв куртку і кинув її на крісло. – Давай завтра поговоримо, я втомився! Чоловік одразу пішов у спальню. Жінка взяла куртку Олега, щоб почепити її на вішалку. Марина, мимоволі, засунула руку у кишеню куртки чоловіка і… заціпеніла від несподіваної знахідки

Ганна була вдома сама, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – Здрастуйте, – сказала Ганна, відчинивши двері. – Привіт, Ганно, – єхидно посміхнулася свекруха. – Як ти себе почуваєш? – Дякую добре, – відповіла невістка. – Ось і чудово. Я поговорити прийшла з тобою, та дещо обговорити, – підозріло сказала Світлана Максимівна. Ганна провела свекруху на кухню. – То що ви хотіли? – перепитала вона. – Григорій сказав, що ти збираєшся назвати сина Іваном, – почала свекруха. – Так, – посміхнулася невсітка. – Навіть не вздумай цього робити! – раптом вигукнула Світлана Максимівна. – Але чому? – Ганна здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

На кухні чувся звук чашок і ложок. – Видно, бабуся Оля вже встала, – подумала Марійка. Аромат випічки розбудив її. – Сьогодні ж Світле Воскресіння! Видно це бабуся Оля спекла паску з родзинками! – вирішила Марійка. Вона відкинула ковдру і розплющила очі. – Господи Ісусе, та як же це я таке собі понавигадували?! – Марія Михайлівна присіла на ліжку. – Давно бабусі моєї нема вже… Насниться ж… Марія Михайлівна тихенько пройшла на кухню. Вона привідкрила двері і застигла на порозі. – Господи, хто це сюди приніс?! – ахнула жінка нічого не розуміючи

В Сашка не стало матері. На прощання зібралися родичі, дві її молодші сестри, племінники. – Ну ось, Сашко, все тепер на тобі, – плакалися сестри.- Так шкода сестричку. – Так, дуже шкода, – погодився Сашко. Після того, як провели матір в останню путь, родичі забиралися додому. – Сашко, а де ключ від гаража? – запитала тітка. – У мене, – відповів він. – Дай, мені його, потрібно дещо взяти, – попросила жінка. Сашко дав тітці ключ. Пройшло хвилин з двадцять, а тітка все ще не повернулася. Чоловік вирішив глянути, що там відбувається. Сашко зайшов в гараж і застиг від побаченого