Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Марина з мамою сиділи на кухні та пили чай. – А ми вчора запрошення на весілля роздали, – поділилася новиною донька. – Я й тобі принесла! Марина швидко покопалася в сумочці і дістала з неї красиву листівку. – Ось тримай! – вона передала її мамі. – Чекаємо тебе на нашому весіллі! Алла Петрівна взяла запрошення, покрутила його в руках а потім важко видихнула. – Марино! Я не прийду на ваше весілля! – раптом сказала мама. – Як не прийдеш? Чому? – Марина здивовано дивилася на маму, не розуміючи, що відбувається

Андрій був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Так, мамо, слухаю, – сказав він, піднявши слухавку. – Сину, ти можеш сьогодні до мене заїхати, – попросила Наталя Іванівна. – Є серйозна розмова! – Звісно. Після роботи заскочу, – додав Андрій і закінчив виклик. У сьомій годині вечора Андрій, як і обіцяв, переступив поріг квартири матері. – Мамо, це я! – гукнув син з коридору. – Заходь на кухню. Ми тебе чекаємо! – вигукнула у відповідь Наталя Іванівна. – Ми? Хто це ми? – здивувався чоловік. Він швидко роззувся, і вирушив на кухню. Тільки-но Андрій відкрив двері на кухню, то застиг від побаченої картини

Ліда мила посуд на кухні, коли у двері подзвонили. – Коханий, відкрий! – гукнула вона до чоловіка. Михайло вийшов у коридор, відкрив двері. – Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, зайшовши на кухню. – Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері. На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив. – Лідо, дочко. Вислухай мене, – раптом сказав «гість». – У тебе є батько? А чому він не був на нашому весіллі? – Михайло здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Людмилу відпустили з роботи на три години раніше. Але додому повертатись зовсім не хотілося. – Зараз прийду додому, і знову Зінаїда Павлівна діставатиме мене своїми причіпками, – думала жінка по дорозі додому. За роздумами жінка не помітила, як дісталася своєї квартири. Людмила відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом з кухні долинули голоси. Зінаїда Павлівна щось активно обговорювала з сином. Людмилі стало цікаво, що ж так завзято пояснює свекруха Віктору. Вона тихенько причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого