Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Галина Іванівна вийшла на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі після дощу. Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою свіже літнє повітря. – Ох, як добре! – вихопилося в неї. Раптом жінка помітила біля себе сусідську дівчинку Тетянку. Їй було чотири рочки. Маленька стояла біля Галини Іванівни. – Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною. – Що там у тебе? Покажи, – попросила Галина Іванівна і погладила Тетянку по плечу. Дівчинка неохоче показала, щось у руці… Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу

Ліля поверталася з роботи додому. – Боже! Як же ж я втомилася, – думала жінка, піднімаючись сходами до своєї квартири. Вона дістала з сумки ключі, відкрила двері, зайшла в коридор. – Нарешті вдома! – важко зітхнула вона. – Зараз приготую вечерю і відпочиватиму. Раптом Ліля почула, що на кухні її чоловік з кимось активно розмовляє. – У нас що, хтось в гостях? – здивувалася жінка і хотіла було зайти на кухню та привітатися. Несподівано до Лілі долинув уривок розмови чоловіка. Ліля прислухалася і заціпеніла від почутого

Марина, після роботи, приїхала до будинку своєї матері, забрати доньку. Поліна вже чекала на маму, стоячи біля хвіртки. Марина зупинилася біля воріт, донька сіла в авто. – Привіт. Ну, як відпочила? – весело запитала Марина і рушила з місця. – Нормально, – буркнула Поліна. Марина кинула погляд на дзеркало. Поліна сиділа з опущеними плечима. – Доню, щось сталося? – запитала вона. – А це ти в бабусі краще запитай! Нехай вона розкаже, що вона зробила! – невдоволено сказала Поліна. – В сенсі, доню? Що ти таке кажеш? Що зробила бабуся? – Марина здивовано дивилася на дочку, не розуміючи, що відбувається

Оксана бігла на свій третій поверх, перелітаючи через сходинку. Їй чомусь уже не здавалося, що в неї в житті все так погано. Та й з вітчимом Анатолієм Івановичем сваритися теж перехотілося. Оксана подзвонила в свою квартиру. Двері відкрив Анатолій Іванович. – Оксано, чому ти так пізно? – одразу ж строго запитав чоловік. – Ти ж обіцяла? А до математики ти підготувалася, у тебе завтра контрольна, а ти все по подругах бігаєш! Іди мий руки! – Добре, дядьку Толю, я випадково запізнилася і більше так не буду, – Оксана несміливо усміхнулася. В Анатолія Івановича аж обличчя витяглося від несподіванки