Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

До Марини в гості приїхали батьки чоловіка. Зранку вона прокинулася від гуркоту посуду на кухні. Годинник показував 6:30. Хто міг так рано шуміти? Звісно ж, свекруха! – Доброго ранку, – сказала Марина, заходячи на кухню. Людмила Петрівна стояла біля плити, помішуючи щось у каструлі. – А-а-а, нарешті ти прокинулася! – сказала свекруха єлейним голоском. – А я вже приготувала сніданок. Дітей розбудила, вмила, одягла. Вони граються у кімнаті. – Навіщо ви їх розбудили? – запитала Марина. – Сьогодні субота вони зазвичай до дев’ятої сплять. – Режиму треба дотримуватись, – повчально сказала свекруха. – А ще мій син мені вчора на тебе скаржився… – Що-о-о?! – Марина оторопіла від почутого

Михайло повертався додому. Чоловік відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. – Кохана, я вдома! – одразу гукнув він. – Я такий голодний! Є щось перекусити? У відповідь була тиша. – Дивно, невже пішла кудись? – подумав чоловік, роззувся і пройшовся по квартирі. Олени ніде не було. Михайло набрав номер дружини – телефон не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювався він. Чоловік зайшов на кухню, щоб випити води, як раптом на кухонному столі він помітив якусь записку. Михайло прочитав її, і застиг від прочитаного

Марина зібрала свої речі. Рано-вранці, як тільки її коханий Андрій пішов на роботу, вона пішла. Через кілька днів Марина подзвонила Андрію, щоб виказати йому все. Той благав пробачити його. І Марина… Пробачила! Щоправда, сказала, що жити разом вони не будуть, бо вона повернулася до батьків… – Іро, це все! – через якийсь час Марина дзвонила подрузі Ірині і плакала в слухавку. – Я не уявляю, що мені робити! – Куди ти знову влізла? – запитала та. – Я вагітна! – вигукнула Марина. – Ого! Так це ж чудово! – сказала Іра. – Твій вже знає? – Іро! – сказала Марина. – Це не його дитина! Ірина аж розгубилася від почутого

Марина розлучилася двадцять років тому. Зараз саме слово «шлюб» викликало у неї нервовість. Спогади про нескінченні сварки й контроль колишнього чоловіка досі діставали її. – Де ти була? Чому телефон не відповідає? – Марина щоразу згадувала його обличчя, коли йшлося про сімейне життя. – Я ж говорила, що в мене нарада… – вона зіщулювалася під його поглядом, почуваючи себе школяркою, яка нашкодила. – А може, ти зустрічалася з коханцем?! – раптом казав чоловік. – Я все про тебе знаю! Все! – Мариночко! – голос Олексія повернув її до реальності. – Що з тобою? Ти побіліла… Він не розумів, що відбувається