Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Олексій зі своєю колегою обідав у кафе, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина. – Вибач, я маю відповісти, – перепросив він у співрозмовниці і підняв слухавку. – Так, кохана, – сказав він. – Щось сталося? – Привіт. А де ти? – запитала Ніна. – На роботі, – відповів Олексій. – І довго ще, будеш? – додала дружина. – Не знаю… Мабуть до вечора затримаюсь. А що таке? – пояснив Олексій. – Просто… Та нічого, загалом. Працюй, – сказала Соня і закінчила виклик. Тільки-но Олексій відклав телефон на стіл, як раптом, прийшло повідомлення від дружини. Олексій відкрив повідомлення, переглянув його і остовпів від побаченого

Тетяна Олександрівна бігала по квартирі, не знаходячи собі місця. – Ігоре, ти не бачив наші карти? Ми з батьком не можемо їх знайти, – засмучено запитала мати у сина. – Які карти? – не зрозумів чоловік. – З банку, на які наша пенсія приходить, – пояснила Тетяна Олександрівна. – Ні, не бачив, – відповів Ігор. – У вашій спальні шукали? Проте жінка не встигла нічого відповісти, бо її випередила невістка Ольга. – Ваші картки з пенсією забрала я, вам вони не потрібні! – несподівано заявила Оля. – Як це не потрібні? – Тетяна Олександрівна здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Петро з дружиною Уляною жили у будинку його батьків. Сестра чоловіка Катерина розлучилася і разом з дітьми вирішила переїхати до них. Петро з Уляною із самого рання збирали речі. – А що це ви робите?! – зненацька на порозі зʼявилася мати Петра. – Речі збираємо, – відповіла Уляна. – Катерина хоче жити тут. Ось уже майже і все. Зараз Петро ще дитячі меблі розбере… – Так Катерина могла б у іншій кімнаті жити, – сказала свекруха. – Нехай займає, яку забажає. Їй же тепер треба буде всім займатися. – Чим займатися? – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається

У Софії задзвенів телефон. Дзвонила її сестра Олександра. – Треба, щоб ти приїхала, – сказала вона. – На твого батька подають заяву. – Яку заяву? – не зрозуміла Софія. – Приїдь, – тільки й сказала сестра. Довелося їхати. З вокзалу Софія одразу попрямувала до сестри. – Що з батьком? – запитала вона. – Ти можеш нормально пояснити? – Знаєш же ж, який він має характер, – сказала Олександра. – Поїхали, сама побачиш… Вони поїхали до батька. До батька Софії батька, бо ж батька Олександри давно не стало… – Дочко! – зрадів батько, і Софія здивувалася. Він вітав не її, а Олександру! Вони увімкнули світло й ахнули від побаченого