Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Надія збиралася на роботу, її чоловік в цей час снідав на кухні. – Коханий! У суботу моя сестра покликала нас на дачу, – гукнула вона до Анатолія. – Надя, я не зможу. Одна поїдеш, – дожовуючи бутерброд, констатував чоловік. – У сенсі? – Надя із подивом заглянула на кухню. – У прямому. Я від тебе йду. І подаю на розлучення! – буденно заявив Анатолій. – Знайшов час для жартів! – усміхнулася дружина. – Закінчуй снідати, ми вже запізнюємося! – Надя, ти мене чуєш?! Ми розлучаємося! – викарбовуючи кожне слово повторив Анатолій. – Як розлучаємося? Чому? – Надя здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

– Дякую, Віро, що так нам допомагаєш, – Ганна Василівна дивилася на дочку. – Тільки, я ніяк не зрозумію: коли ти все встигаєш? У вас же у самих дача, за нею теж догляд потрібен! Віра зітхнувши, відповіла: – Немає у нас ніякої дачі, мамо. Три роки вже. – Як? Невже продали? – ахнула Ганна Василівна. – Та ні, – дочка сумно посміхнулася. – А що ж тоді? – не розуміла Ганна Василівна. – Ой мамо, ти не уявляєш, що сталося? – сумно промовила Віра, зібралася з думками і все виклала матері. Ганна Василівна вислухала доньку і остовпіла від почутого

Оленка прокинулася від ароматного запаху її улюблених сирників. Вона поспішила на кухню. – Сирники готуєш, бабусю? – обійняла дівчинка стареньку. – Привіт! А дід уже порається по господарству? – Доброго ранку! – сказала бабуся. – Так, порається. Іди вмивайся і приходь снідати. Оленка пішла вмиватися. Встав і її братик Іванко і дід… Всі поснідали. Дід уже щось майстрував на подвірʼї. Іванко грався поруч. – Іванку, не боїшся курей? – раптом запитав старий. – Не боюся, – відповів хлопчик. – А півника? – посміхнувся дід. Іванко знизав плечима. – Тоді віднеси їм оце, – хитро сказав дід. Іванко здивовано глянув на те, що в старого в руках, не розуміючи, чи той жартує, чи ні

Андрій приїхав на роботу до дружини і став чекати, поки вийде Людмила. Люда вискочила з офісу останньою, підійшла до машини, сіла всередину. – Люда? Щось сталося? На тобі обличчя нема, – захвилювався чоловік. – Їдемо швидко додому! Скоро мама має зателефонувати,  – сказала жінка. – Мама? А до чого тут мама? – Андрій уважно подивився на дружину. – Вона сьогодні подзвонила до мене! І вона таке сказала…, – Людмила ледве стримала сльози, але трохи заспокоївшись, жінка зібралася з думками і все розповіла чоловіку. Андрій вислухав дружину і застиг від почутого