Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Роман з Анжелою зустрічалися кілька місяців, і молодик зробив їй пропозицію. Дівчина з радістю погодилася. Анжела мріяла про розкішне весілля в найкращому ресторані і з великою кількістю гостей. Щоб на столах стояли шикарні страви, щоб обов’язково була жива музика! – Добре, хочеш розкішне весілля, буде по-твоєму, – погодився Роман. – Але доведеться назбирати грошей. – Давай назбираємо, які проблеми?! – відповіла Анжела. Пів року Роман збирав гроші на розкішне весілля. – Анжелочко, нам доведеться перенести весілля, – раптом сказав Роман. – Чому це?! Що трапилося?! – ахнула дівчина. Вона дивилася на нареченого й не вірила своїм вухам

Антоніна Іванівна поралася на городі на грядках. Почула скрип хвіртки і підвела голову. Зять прийшов. Один. Пішла зустрічати. – Микола! А чому один? Іринка де? – привітно спитала вона. – Та я тут… Розмова є…, – сказав Микола, і раптом теща помітила, що на ньому обличчя нема. – Миколо, ти мене хвилюєш! Що у тебе сталося? Чому ти прийшов? – поставила питання Антоніна Іванівна. – Ви мені, як друга мати. Потрапив я в неприємну ситуацію, значить…, – почав було Микола, на хвилину зупинився, зібрався з думками і все розповів тещі. Антоніна Іванівна вислухала зятя і… ахнула від почутого

Віра Іванівна зібралася посмажити картоплі на вечерю. Жінка відкрила кухонну шафку, щоб взяти олію, але її там не було. – І де ж вона? Я ж тільки вчора цілу пляшку купила! – дивувалася жінка. Віра Іванівна обнишпорила всю кухню, але олії ніде не було. – Олено, ти не бачила, де олія? – запитала вона у невістки, зайшовши до неї в кімнату. – А я її викинула, – поплескала очима Олена. – Ви подивіться в холодильник, я багато чого викинула! – Як викинула? Навіщо? – Віра Іванівна здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Олена подивилася на себе в дзеркало, поправила ідеально вкладене волосся і зітхнула. Вона йшла на зустріч випускників… Бенкетна зала шуміла голосами, сміхом та музикою. Колишні однокласники сміялися, обіймалися, обговорювали своє життя. Олена трималася впевнено, хоч усередині щось і тремтіло. – Олена?! – хтось гукнув її. – Оце зустріч! Вона обернулася і побачила Віку – свою колишню шкільну подругу. Вони обійнялися, наче й справді скучили одна за одною. – Слухай, ти взагалі не змінилася! – захоплено вигукнула Віка. – Навіть кращою стала! У її погляді прослизнула жіноча заздрість, але тут же згасла… Олена посміхнулася їй і раптом краєм ока вловила якийсь рух. Вона застигла від несподіваної здогадки