Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Максим з Мариною готувалися до Нового року. Раптом у Максима задзвонив телефон. – Привіт, брате! – вигукнув у слухавку рідний брат Максима Валерій. – А ви вдома? – Ну, так, – розгублено відповів Максим. – А Новий рік будете вдома святкувати? – запитав Валерій. – Ну-у-у, планували… – відповів Максим. – Тоді йди бігом до воріт! – раптом засміявся Валерій. – Ми тут вже змерзли! І він поклав слухавку… Марина побачила приголомшений вигляд чоловіка і запитала: – Максиме, а хто це? Що сталося? Вона не розуміла, що відбувається

Марія смажила котлети, коли у двері подзвонили. На порозі стояла її свекруха. – Оксана Андріївна? – здивувалася Марія, помітивши, що свекруха ледве стримує сльози. – Можна я зайду? – запитала Оксана Андріївна. – Звісно, – заметушилися Марія, і запросила жінку на кухню. Тільки-но свекруха сіла за стіл, як одразу розплакалася. – Оксана Андріївна, що сталося? – запереживала невістка. – Микола… Микола Васильович… Як же так, – схлипувала свекруха. – Щось з Миколою Васильовичем? – захвилювалася за свекра Марія. – Ні…він…він, – почала було свекруха, зробила глибокий подих, трохи заспокоїлася і все виклала невістці. Марія вислухала свекруху і…ахнула від почутого

Олена привезла свою доньку Віолетту в село до бабусі й дідуся. Сама ж вона погостювала трохи й поїхала додому… Минув місяць, і Олена приїхала забрати Віолетту. – Привіт, мамо! – кинулась до неї в обійми донька. – Якась ти не така стала, – здивувалася Олена. – Наче не міська… – Мамо, я сама працюю! – раптом сказала дівчина. – Де це ти працюєш? – засміялася мати. – На фермі, – відповіла та. – Гаразд, робітнице моя, збирай речі! Завтра вранці їдемо додому… Віолетта раптом опустила очі. Запала тиша. – Віолетто, що таке? – запитала Олена. – Ти чого замовкла? Жінка не розуміла, що відбувається

Не стало діда Івана… Серце. Його дружина Зіна після поминок і сама злягла. Два тижні пролежала вона обличчям до стіни, не розуміючи, як жити далі. – Ну, чого ти, бабусю, – обіймав стареньку внук Сашко. – Вставай. Я ж в тебе ще залишився, а ти в мене! Треба жити далі. Ця фраза тільки й підняла Зіну з ліжка. Вона вмилася холодною водою, зітхнула, зав’язала фартух і стала до плити, щоб приготувати щось поїсти… Ішов час. Була зима. Сашко розгрібав сніг на вулиці, як раптом помітив дещо дивне. Він придивився до вікон сусідів і застиг від побаченого