Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Маргарита Вадимівна сиділа на своїй кухні і пила чай, коли у двері подзвонили. На порозі стояв її син. – Олексію? – здивувалася вона. – А ти чому не подзвонив, що приїдеш? Я б щось смачненьке приготувала. – Привіт, мамо. Я у справі, на хвилинку заїхав, – сказав Олексій і пройшов у квартиру. – У вас щось сталося? – захвилювалася жінка, помітивши, що сина щось непокоїть. – Все у нас добре, мамо! Я приїхав віддати тобі ось це! – сказав Олексій, дістав з кишені якийсь конверт, і віддав матері. – Що це? – здивувалася Маргарита Вадимівна, відкрила конверт і…ахнула від побаченого

– Яно, завтра у мами день народження. Ми запрошені, – сказав за вечерею Сашко. – Ну, тоді треба зʼїздити купити подарунок, – відповіла дружина. Після вечері Яна з Сашком зʼїздили у торговий центр та вибрали для Уляни Станіславівни подарунок. Наступного дня за святковим столом зібралася вся родина чоловіка Яни. Гості вручили подарунки, сіли за стіл. – Сашко, дякую тобі за подарунок, – несподівано звернулася до сина Уляна Станіславівна. – Будь ласка, – відповів чоловік. – У мене тобі теж є подарунок, – підозріло сказала свекруха і простягла Сашку конверт. – Що це?! – Сашко відкрив конверт, заглянув всередину і застиг від побаченого

Ганна Іванівна поверталася з магазину із важкими пакетами у руках. Перш ніж піднятися на свій поверх, жінка вирішила відпочити, і присіла на лавку. У цей момент із під’їзду вийшов хлопчик, бачила Ганна його вперше. – Здрастуйте! – привітався він. – Привіт! – усміхнулася Ганна Іванівна. – Мене звуть Михайлик, – представилася хлопчик. – Я тепер тут живу. – Ось як… Приємно познайомитись. А ти, Михайлик, в якій квартирі живеш? – усміхнулася жінка. – У сорок п’ятій, – додав хлопчик. – Як в сорок п’ятій? Це ж моя квартира! – Ганна Іванівна здивовано дивилася на хлопчика, не розуміючи, що відбувається

Марина смажила чебуреки на кухні. Раптом, на телефоні, висвітився майже забутий номер – дзвонила колишня свекруха! – Я вас слухаю! – сказала Марина, піднявши слухавку. – Марино, приїдь, мені дуже зле. У мене до тебе важлива розмова. І візьми з собою Олю також, – несподівано сказала Ганна Сергіївна. – А що з вами? І де Генадій з своєю новою дружиною? – поцікавилася Марина. – Приїжджай! Все розповім! – скомандувала свекруха і закінчила виклик. Ближче вечора Марина зібралася, взяла з собою доньку і поїхала до колишньої свекрухи. Але жінка навіть уявити не могла, навіщо Ганна Сергіївна викликала її до себе