Життєві історії

Віра готувала обід, наспівуючи пісеньку. Настрій чудовий, вихідний, діти у бабусі. Увечері прийде чоловік із роботи, і вони підуть у кіно, як запланували. Пролунав дзвінок у двері. – Цікаво, хто там, наче нікого не чекала, – подумала Віра і пішла відкривати. На порозі стояла ошатна жінка з валізою в руках. – Ну, привіт, Віро! – раптом сказала гостя. – Привіт. Ми знайомі? – здивувалася Віра. – Заочно. Я про вас знаю. Можна увійти? – запитала незнайомка. Віра пропустила жінку до коридору, але вона навіть уявити не могла, хто ця жінка

Віра готувала обід, наспівуючи пісеньку. Настрій чудовий, вихідний, діти у бабусі. Увечері прийде чоловік із роботи, і вони підуть у кіно, як запланували. Дуже вони любили дивитися різні фільми.

Пролунав дзвінок у двері. Цікаво, хто там, вона нікого не чекала.

На порозі стояла ошатна жінка з валізою в руках та пакетом з апельсинами.

– Ну, привіт, Віро!

– Привіт. Ми знайомі?

– Заочно. Я про вас знаю, сподіваюся, ви теж чули про мене. Андрій вдома?

– Ще немає його. А ви хто?

– Я – Зоя. Можна увійти?

Віра пропустила жінку до коридору. Та поставила валізу та пакет на підлогу, спритно скинула плащ, почепила на вішалку.

Підійшовши до дзеркала, пригладила неслухняне волосся рукою, дістала червону губну помаду і нафарбувала губи.

– Ну як, я нормально виглядаю?

– Нормально. А ви, власне, до кого? До мене чи Андрія?

– До Андрія, звісно. Він скоро прийде? Ось здивується! А дітлахи де? Я їм тут привезла апельсинів. Ну все, Віро, тепер ви спокійно зможете поїхати до мами в село. Андрія я беру на себе!

– У сенсі на себе? І чому це я маю поїхати?

– Ти не хвилюйся, Віро! Я жінка дуже порядна. Андрія та дітей не ображу, а навіть навпаки. Бог мені не дав своїх дітей, то я всю любов і ніжність їм віддам. Васильку та Петрику. Але й строга буду, коли треба. Сама розумієш виховання.

Віра здивовано дивилася на жінку і нічого не розуміла.

– А ви звідки знаєте Андрія, можна поцікавитися?

– Ну, як же. У санаторії познайомилися цього літа. Дуже Андрій виглядав нещасним. Я й підсіла до нього в їдальні. Розговорилися, він здався мені серйозним і благонадійним.

Щодня ми з ним прогулювалися алеями санаторію, я їла морозиво. Сподобалися один одному. Ну, сама розумієш, справа така…

Я-то заміжня була тоді ще, за гульвісою своїм. Вмить зрозуміла, що не зможу до нього повернутись. Андрій теж мені душу вилив. Шкода стало, ось не пощастило чоловіку…

– Чому це не пощастило?

– Ну, як же. Дружина пішла до іншого, залишився один з дітлахами, нещасний. Скаржився, що важко йому. Ось до санаторію приїхав відпочити. А дітей із сестрою залишив, із Вірою, з тобою, тобто. Часто він про тебе згадував, Віра те, Віра се…

Я, Віро, буду вірною дружиною йому. Не те що його колишня!

– З сестрою, значить? А нічого, що я його дружина законна, і нікуди я не їхала? Ось же Андрій, негідник який!

Зоя змінилася на обличчі.

– Та як же це… Дружина… Законна… Ось негідник… А мені говорив, що збирається купувати будинок. Буде там галявина, де діти гратимуться. А ми сидітимемо в альтанці і чаювати будемо…

Я розмріялася, як приїду до нього, стану доброю дружиною та матір’ю його дітям…

Зоя гірко заплакала. Вірі навіть стало шкода цю жінку.

– Негідник наш Андрій, Віро! А я ж розлучилася з чоловіком, наважилася. Він навіть гульбанити кинув, просив повернутись. Але я була непохитна.

Хотілося життя, що залишилося з Андрієм прожити… А воно ось що вийшло! Григорій мій, хоч і гульвіса, але не негідник! Сподіваюся, прийме мене назад!

Ти пробач мені, Віро, я ж не знала правди.! Ну, прийде він зараз додому, я йому влаштую!

Андрій зайшов у квартиру, і з порога гукнув:

– Віро, я вдома! А хто це тут у нас, чия валіза? Ми у кіно не запізнимося?

Андрій ще не знав, що на нього чекає його особистий фільм, який в жодному кінотеатрі не покажуть.

Віра виставила Андрія з дому. Ночувати він вирушив до друга.

Зою Віра залишила ночувати у їхній квартирі. Вони всю ніч проговорили, плакали, сміялися, згадували молодість. Наступного дня Віра провела її на поїзд.

Вам також має сподобатись...

– Переїжджай до мене, – несподівано сказала Миколі кохана. – Що тебе там тримає? Чоловік не роздумував ні хвилини. Так несподівано, почало змінюватися його життя! Але раптом у Миколи не стало мами. На поминки вони поїхали разом з Мариною. І раптом зустріли там його колишню дружину зі своїм новим чоловіком! – Якщо тобі тепер дісталася мамина квартира, може не будемо нашу ділити? Залиш нам з дочкою, – проворкувала колишня. Микола аж сів на стільчик від такої заяви

Леонід поспішав на роботу, запізнюючись вже на сорок хвилин. Сьогодні на нього чекає дві співбесіди. Чоловік вже підходив до офісу, як раптом побачив претендентку на місце у його магазині. Леонід застиг на місці побачивши її. – Проходьте, – поважно промовив він. – Сідайте. Чому до нас…Ганно Романівно? – неохоче запитав Леонід, зазирнув в анкету і застиг від здивувавння. – Цього неможе бути, – тільки й промовив він

– Віро, це ти? – почула Віра голос за спиною, обернулася і побачила свою колишню сусідку Катю. – Так, це я Катю! – радісно сказала Віра. – Це ж скільки ми не бачилися! А ходімо до мене в гості, посидимо поговоримо? – запропонувала Катя. – Не відмовлюся, – погодилася Віра. Подруги вмостилися за стіл і полилася їхня розмова. – А пам’ятаєш нашу сусідку Тетяну? – раптом сказала Катя. – Так, її не забудеш! – відповіла Віра. – А про її ситуацію знаєш? – запитала подруга. – Ні, а що там? – поцікавилася Віра. І Катя все розповіла подрузі. Віра вислухала її і зстигла від почутого

– Марія, завтра моя мама запрошує нас з тобою у гості. Хоче з тобою нарешті познайомитися, – радісно сказав Микола своїй нареченій Марії. – Ні! – раптом вигукнула Марія. – Що «ні»? – не зрозумів Микола. – Ми з тобою розлучаємося! – несподівано заявила дівчина. – Як розлучаємося? Чому? – перепитав Микола. – Ти ще смієш питати про це, після того, що ти зробив! – не витримала Марія. – Та що ж я зробив?! – Микола здивовано дивився на свою наречену, нічого не розуміючи