Життєві історії

Віра готувала обід, наспівуючи пісеньку. Настрій чудовий, вихідний, діти у бабусі. Увечері прийде чоловік із роботи, і вони підуть у кіно, як запланували. Пролунав дзвінок у двері. – Цікаво, хто там, наче нікого не чекала, – подумала Віра і пішла відкривати. На порозі стояла ошатна жінка з валізою в руках. – Ну, привіт, Віро! – раптом сказала гостя. – Привіт. Ми знайомі? – здивувалася Віра. – Заочно. Я про вас знаю. Можна увійти? – запитала незнайомка. Віра пропустила жінку до коридору, але вона навіть уявити не могла, хто ця жінка

Віра готувала обід, наспівуючи пісеньку. Настрій чудовий, вихідний, діти у бабусі. Увечері прийде чоловік із роботи, і вони підуть у кіно, як запланували. Дуже вони любили дивитися різні фільми.

Пролунав дзвінок у двері. Цікаво, хто там, вона нікого не чекала.

На порозі стояла ошатна жінка з валізою в руках та пакетом з апельсинами.

– Ну, привіт, Віро!

– Привіт. Ми знайомі?

– Заочно. Я про вас знаю, сподіваюся, ви теж чули про мене. Андрій вдома?

– Ще немає його. А ви хто?

– Я – Зоя. Можна увійти?

Віра пропустила жінку до коридору. Та поставила валізу та пакет на підлогу, спритно скинула плащ, почепила на вішалку.

Підійшовши до дзеркала, пригладила неслухняне волосся рукою, дістала червону губну помаду і нафарбувала губи.

– Ну як, я нормально виглядаю?

– Нормально. А ви, власне, до кого? До мене чи Андрія?

– До Андрія, звісно. Він скоро прийде? Ось здивується! А дітлахи де? Я їм тут привезла апельсинів. Ну все, Віро, тепер ви спокійно зможете поїхати до мами в село. Андрія я беру на себе!

– У сенсі на себе? І чому це я маю поїхати?

– Ти не хвилюйся, Віро! Я жінка дуже порядна. Андрія та дітей не ображу, а навіть навпаки. Бог мені не дав своїх дітей, то я всю любов і ніжність їм віддам. Васильку та Петрику. Але й строга буду, коли треба. Сама розумієш виховання.

Віра здивовано дивилася на жінку і нічого не розуміла.

– А ви звідки знаєте Андрія, можна поцікавитися?

– Ну, як же. У санаторії познайомилися цього літа. Дуже Андрій виглядав нещасним. Я й підсіла до нього в їдальні. Розговорилися, він здався мені серйозним і благонадійним.

Щодня ми з ним прогулювалися алеями санаторію, я їла морозиво. Сподобалися один одному. Ну, сама розумієш, справа така…

Я-то заміжня була тоді ще, за гульвісою своїм. Вмить зрозуміла, що не зможу до нього повернутись. Андрій теж мені душу вилив. Шкода стало, ось не пощастило чоловіку…

– Чому це не пощастило?

– Ну, як же. Дружина пішла до іншого, залишився один з дітлахами, нещасний. Скаржився, що важко йому. Ось до санаторію приїхав відпочити. А дітей із сестрою залишив, із Вірою, з тобою, тобто. Часто він про тебе згадував, Віра те, Віра се…

Я, Віро, буду вірною дружиною йому. Не те що його колишня!

– З сестрою, значить? А нічого, що я його дружина законна, і нікуди я не їхала? Ось же Андрій, негідник який!

Зоя змінилася на обличчі.

– Та як же це… Дружина… Законна… Ось негідник… А мені говорив, що збирається купувати будинок. Буде там галявина, де діти гратимуться. А ми сидітимемо в альтанці і чаювати будемо…

Я розмріялася, як приїду до нього, стану доброю дружиною та матір’ю його дітям…

Зоя гірко заплакала. Вірі навіть стало шкода цю жінку.

– Негідник наш Андрій, Віро! А я ж розлучилася з чоловіком, наважилася. Він навіть гульбанити кинув, просив повернутись. Але я була непохитна.

Хотілося життя, що залишилося з Андрієм прожити… А воно ось що вийшло! Григорій мій, хоч і гульвіса, але не негідник! Сподіваюся, прийме мене назад!

Ти пробач мені, Віро, я ж не знала правди.! Ну, прийде він зараз додому, я йому влаштую!

Андрій зайшов у квартиру, і з порога гукнув:

– Віро, я вдома! А хто це тут у нас, чия валіза? Ми у кіно не запізнимося?

Андрій ще не знав, що на нього чекає його особистий фільм, який в жодному кінотеатрі не покажуть.

Віра виставила Андрія з дому. Ночувати він вирушив до друга.

Зою Віра залишила ночувати у їхній квартирі. Вони всю ніч проговорили, плакали, сміялися, згадували молодість. Наступного дня Віра провела її на поїзд.

Вам також має сподобатись...

Ліда мила посуд, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила троюрідна сестра Тамара. – Привіт, як справи? – одразу запитала вона. – Привіт. Займаюся домашніми справами, – відповіла Ліда. – Я до тебе у справі дзвоню, – сказала Тамара. – Можна до вас приїде моя Настя? Вона дуже хоче побачити ваше місто. – Знаєш, Тамаро, у нас зараз не найкращі часи, мене нещодавно на роботі скоротили, – спробувала відмовити Ліда. – Настя вас особливо не потурбує, – заспокоїла Тамара. – Ну добре. Нехай приїжджає, – погодилася Ліда. Але жінка навіть уявити не могла, що їй доведеться пережити за ці дні, поки у них гостюватиме племінниця

– Андрійку, як же ж добре, що ми змогли взяти відпустку разом! – радісно сказала Тетяна чоловікові. – Ох, стільки планів на цей тиждень! Виберемо, нарешті, нову шафу в магазині, будемо багато гуляти. Виспимося, а на вихідних поїдемо кудись за місто! Микола посміхнувся, але посмішка вийшла якоюсь винуватою… – Щось не так? – насупилася Тетяна. Вони так давно планували цю відпустку, а Микола був, начебто, чимось незадоволений! – Та все так… Просто сталося дещо непередбачуване, – раптом почав чоловік. Тетяна застигла , очікуючи почути найгірше

Віктор повернувся додому з роботи. Чоловік припаркував свою машину біля будинку, зайшов в підʼїзд, піднявся до своєї квартири. Віктор відкрив квартиру своїм ключем, тихо зайшов в коридор. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. Але відповіді не було. Чоловік почав роззуватися, як раптом почув дивні звуки, що долинали з однієї з кімнат. – Невже вона посміла це знову зробити? – обурився чоловік. Віктор швидко пройшов коридором, зайшов у кімнату з якої долинали звуки і заціпенів від побаченого

Оксана повернулася додому з важкими пакетами в руках, і одразу зрозуміла, що в квартирі хтось є. – Невже я телевізор забула вимкнути? – думала жінка. Вона прислухалася, звуки припинилися. – Можливо мені просто здалося? – вирішила вона. Оксана віднесла пакети на кухню, швидко розклала продукти в холодильник. Раптом, з вітальні пролунав якийсь гучний звук. – Хто тут? – вигукнула вона. Оксана тихо вийшла в коридор, зайшла у вітальню і заціпеніла від побаченої картини. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити