Все село пліткувало про кохання Наталки і Славка. Вони навчалися в одному класі і жили по-сусідству. Дівчина була з характером, вперта і владна. Їй здавалося, що всі хлопці дивляться тільки на неї і сила та призначення жінки у тому, щоб підкоряти собі чоловіків.
Славко, навпаки, був поступливим, навіть тихим. Навчався він посередньо, особливими здібностями не відрізнявся і дуже любив свою матір.
– І що ти знайшов у ній? – запитувала сина Ольга Олегівна. – Наталка така владна дівка. А ти…
– Та хіба я з нею одружуватися збираюся, мамо? – сміявся Славко.
– Ти не збираєшся, так вона тебе одружить сама, – застерігала його мати. – Ти в мене такий мʼякий і поступливий… Забере вона тебе собі і все життя керуватиме. Добре, якщо ділова і хазяйська дружина буде. А то мені здається, що погуляти вона любить. На всіх хлопців так і поглядає. Нащо така жінка? Тільки переживання одні…
– Не лякай ти хлопця завчасно, – сердився батько Славка. – Ще багато води втече. Славко он на заробітки за кордон зібрався. На цілий рік. Чекати вона його вже точно не буде. Така не всидить удома. А ти, Славку, дуже до серця її поки не приймай. Тобі не до цього поки що. Сам зрозумій.
Славко поїхав, а Наталка влаштувалася на роботу в місто.
Там вона працювала продавчинею у магазині будматеріалів. Незабаром «звʼязалася», як казали у селі, з директором магазину і стала його коханкою.
Таємне часто стає явним, Наталка завагітніла і народила від свого коханця сина.
А той і не збирався з нею одружуватися, бо був кілька років одружений. Наталя знала це. І як не намагалася розчулити коханця, але отримала відкоша. Їй довелося знову виїхати у село.
Коханець визнав сина і допомагав Наталці матеріально. Але це було все…
Славко швидко дізнався про новини у житті Наталі. Переписка обірвалася. Потім і батьки Славка, і його товариші йому писали про особисте життя Наталки. Славко був практично готовий до такого розвитку подій, тому недовго переживав і заспокоївся.
Але тільки-но він повернувся у село, як Наталя почала шукати зустрічі з ним.
То в магазині, то на вулиці підстерігає.
– Як ти, Славко, живеш? – усміхалася вона. – От у мене життя не склалося в місті, а тебе я часто згадую і шкодую, що в нас не вийшло…
– Так я й не просив тебе чекати мене, – просто відповів Славко. – У нас були зустрічі, але це все. Хіба я освідчувався тобі в коханні? Ми ж кілька разів тільки цілувалися.
– Ех, ти, цілувалися… В для мене це було хвилююче і не просто так… Ти не розумієш… – грала Наталка свою роль до кінця.
– Ти що мені ще й показуєш, яка ти ображена?! Ти ж сама коханця знайшла. Якого знайшла, те й одержала… – відповів Славко.
Наталка пирхнула і пішла додому. Однак, коли Славко почав зустрічатися з дівчиною з їхнього села, то Наталя доклала чимало зусиль, щоб припинити їхню дружбу, розпускаючи безглузді чутки то про Славка, то про його нову подругу.
На одному зі святкових вечорів, коли був концерт у клубі, а потім дискотека, Наталка підійшла до Славка, щоб запросити його потанцювати.
Дівчина Славка Катя зніяковіла, а Наталка, із властивим їй натиском, взяла Славка за руку і повела до центру зали, зі словами:
– Нам треба поговорити!
Славко розгубився і не зміг відмовити їй. Але Наталя не збиралася ні про що розмовляти. Вона поклала йому руки на плечі, майже обіймаючи Славка, і тільки прошепотіла на вухо:
– Ходімо сьогодні до мене. Батьків нема, у гості поїхали. Я одна… Я так скучила, Славко…
Славко аж відсахнувся. Він озирнувся на свою дівчину, вона самотньо стояла в кутку, і безпорадно озиралася, а потім обернулася і пішла до виходу.
– Катю, почекай! – гукнув Славко і поспішив за нею, залишивши Наталку посеред зали.
– Подумаєш, який знайшовся благовірний! – тільки й встигла вигукнути та.
Славко наздогнав Катю вже на сходах клубу. Він взв її під руку і вони вийшли надвір.
– Ти чого, Катю? – стривожено запитав Славко. – Вона мене зненацька застала, навіть не відразу зрозумів, що весела вона. Ось теж мені – молода мати…
Вони йшли деякий час мовчки. Потім Славко зупинився і обійняв Катю. Вона не сміла підняти очі, бо ледве стримувала сльози. Славко зрозумів її стан.
– Що ти, Катрусю, не думай нічого поганого. Я не безвільний. Я просто недолугий. Не варто мені з нею взагалі розмовляти…
– Що ж вона хотіла? Втім, і так ясно… – почала Катя. – Але ти сам вирішуй, з ким тобі бути. Тільки більше ганьбити мене не треба… Ми ж разом прийшли.
– Катрусю, пробач. Ти мені дуже подобаєшся. Я хочу бути з тобою. А вона – всього лише моє шкільне захоплення. Ми просто сусіди і колишні однокласники тепер…
…Катя і Славко продовжували зустрічатися. Скромна дівчина дуже подобалася сім’ї Славка. Але Наталка, мабуть, не втрачала надії повернути свого колишнього друга.
Вона одного разу зʼявилася біля будинку Каті. Бабуся Каті випадково з вікна побачила рано-вранці, як Наталка щось розсипала на їхньому порозі.
Коли бабуся вийшла на ґанок, то Наталі вже не було. А на сходинці було розсипано сіль.
– Ах ти ж, чаклунка… – прошепотіла бабуся і обережно змела сіль віником на газету.
Потім, нікому не кажучи ні слова, вона віднесла цю сіль відразу до будинку Наталі і висипала її відкрито, нікого не соромлячись на поріг.
Наталка все бачила з вікна, але вийти не посміла, боячись гніву бабусі Каті. Варвара Михайлівна була не слабкої вдачі.
Але найдивніше почалося потім. У Наталки в хаті сталися нещастя. То піч задимилась, ледве встигли залити, то кури десь зникли.
А коли почав часто слабнути малюк Наталі, і вона з ним не вилазила з лікарень, то тут і бабуся Каті затурбувалася.
Катя знала від бабусі про лиходійство Наталки. Вона теж не зловтішалася від її нещасть. Разом із бабусею Катя пішла у церкву на службу, поставила свічки, і вони помолились.
Бабуся покаялася у гріху, і попросила прощення у Бога. А коли Наталка, повернулася з лікарні із синочком, Варвара Михайлівна зайшла до неї.
– Ось вам медку на поправку, а то щось маля часто слабе. Не діло це… – почала вона. – А ще ось вам святої водички з храму. Поприскай, пройди весь будинок. І більше нічого поганого людям не роби. І я не буду, прости нас, Господи, грішних…
Наталя округлила очі, губи її затремтіли, вона заплакала… Варвара Михайлівна обійняла її.
– Це ти мене заплутала. Хай, ти молода й недолуга, а я стара теж така… Туди ж понесло. Негідно, дівко, людям поганого бажати, Бог все бачить… Не заважай людям. І тобі щастя буде. Ти тільки вір…
З цими словами Варвара Михайлівна пішла від Наталі.
Славко нічого не знав про всі ці події. Він любив Катю, і незабаром вони одружилися.
Наталка заспокоїлася. А через три роки вийшла заміж за якогось чоловіка із міста…
