Життєві історії

Все село пліткувало про кохання Наталки й Славка. Вони жили по-сусідству. – І що ти у ній знайшов? – запитувала сина Ольга Олегівна. – Наталка така владна дівка. А ти… – Та хіба я з нею одружуватися збираюся, мамо?! – сміявся Славко. – Ти не збираєшся, так вона тебе одружить сама! – застерігала його мати. – Та не розказуй ти хлопцю, – сердився батько Славка. – Ще багато води втече. Він он на заробітки за кордон зібрався. Ще побачимо, як вона себе поведе… Славко поїхав, а Наталка влаштувалася на роботу. А коли він повернувся, то дізнався, що сталося несподіване

Все село пліткувало про кохання Наталки і Славка. Вони навчалися в одному класі і жили по-сусідству. Дівчина була з характером, вперта і владна. Їй здавалося, що всі хлопці дивляться тільки на неї і сила та призначення жінки у тому, щоб підкоряти собі чоловіків.

Славко, навпаки, був поступливим, навіть тихим. Навчався він посередньо, особливими здібностями не відрізнявся і дуже любив свою матір.

– І що ти знайшов у ній? – запитувала сина Ольга Олегівна. – Наталка така владна дівка. А ти…

– Та хіба я з нею одружуватися збираюся, мамо? – сміявся Славко.

– Ти не збираєшся, так вона тебе одружить сама, – застерігала його мати. – Ти в мене такий мʼякий і поступливий… Забере вона тебе собі і все життя керуватиме. Добре, якщо ділова і хазяйська дружина буде. А то мені здається, що погуляти вона любить. На всіх хлопців так і поглядає. Нащо така жінка? Тільки переживання одні…

– Не лякай ти хлопця завчасно, – сердився батько Славка. – Ще багато води втече. Славко он на заробітки за кордон зібрався. На цілий рік. Чекати вона його вже точно не буде. Така не всидить удома. А ти, Славку, дуже до серця її поки не приймай. Тобі не до цього поки що. Сам зрозумій.

Славко поїхав, а Наталка влаштувалася на роботу в місто.

Там вона працювала продавчинею у магазині будматеріалів. Незабаром «звʼязалася», як казали у селі, з директором магазину і стала його коханкою.

Таємне часто стає явним, Наталка завагітніла і народила від свого коханця сина.

А той і не збирався з нею одружуватися, бо був кілька років одружений. Наталя знала це. І як не намагалася розчулити коханця, але отримала відкоша. Їй довелося знову виїхати у село.

Коханець визнав сина і допомагав Наталці матеріально. Але це було все…

Славко швидко дізнався про новини у житті Наталі. Переписка обірвалася. Потім і батьки Славка, і його товариші йому писали про особисте життя Наталки. Славко був практично готовий до такого розвитку подій, тому недовго переживав і заспокоївся.

Але тільки-но він повернувся у село, як Наталя почала шукати зустрічі з ним.

То в магазині, то на вулиці підстерігає.

– Як ти, Славко, живеш? – усміхалася вона. – От у мене життя не склалося в місті, а тебе я часто згадую і шкодую, що в нас не вийшло…

– Так я й не просив тебе чекати мене, – просто відповів Славко. – У нас були зустрічі, але це все. Хіба я освідчувався тобі в коханні? Ми ж кілька разів тільки цілувалися.

– Ех, ти, цілувалися… В для мене це було хвилююче і не просто так… Ти не розумієш… – грала Наталка свою роль до кінця.

– Ти що мені ще й показуєш, яка ти ображена?! Ти ж сама коханця знайшла. Якого знайшла, те й одержала… – відповів Славко.

Наталка пирхнула і пішла додому. Однак, коли Славко почав зустрічатися з дівчиною з їхнього села, то Наталя доклала чимало зусиль, щоб припинити їхню дружбу, розпускаючи безглузді чутки то про Славка, то про його нову подругу.

На одному зі святкових вечорів, коли був концерт у клубі, а потім дискотека, Наталка підійшла до Славка, щоб запросити його потанцювати.

Дівчина Славка Катя зніяковіла, а Наталка, із властивим їй натиском, взяла Славка за руку і повела до центру зали, зі словами:

– Нам треба поговорити!

Славко розгубився і не зміг відмовити їй. Але Наталя не збиралася ні про що розмовляти. Вона поклала йому руки на плечі, майже обіймаючи Славка, і тільки прошепотіла на вухо:

– Ходімо сьогодні до мене. Батьків нема, у гості поїхали. Я одна… Я так скучила, Славко…

Славко аж відсахнувся. Він озирнувся на свою дівчину, вона самотньо стояла в кутку, і безпорадно озиралася, а потім обернулася і пішла до виходу.

– Катю, почекай! – гукнув Славко і поспішив за нею, залишивши Наталку посеред зали.

– Подумаєш, який знайшовся благовірний! – тільки й встигла вигукнути та.

Славко наздогнав Катю вже на сходах клубу. Він взв її під руку і вони вийшли надвір.

– Ти чого, Катю? – стривожено запитав Славко. – Вона мене зненацька застала, навіть не відразу зрозумів, що весела вона. Ось теж мені – молода мати…

Вони йшли деякий час мовчки. Потім Славко зупинився і обійняв Катю. Вона не сміла підняти очі, бо ледве стримувала сльози. Славко зрозумів її стан.

– Що ти, Катрусю, не думай нічого поганого. Я не безвільний. Я просто недолугий. Не варто мені з нею взагалі розмовляти…

– Що ж вона хотіла? Втім, і так ясно… – почала Катя. – Але ти сам вирішуй, з ким тобі бути. Тільки більше ганьбити мене не треба… Ми ж разом прийшли.

– Катрусю, пробач. Ти мені дуже подобаєшся. Я хочу бути з тобою. А вона – всього лише моє шкільне захоплення. Ми просто сусіди і колишні однокласники тепер…

…Катя і Славко продовжували зустрічатися. Скромна дівчина дуже подобалася сім’ї Славка. Але Наталка, мабуть, не втрачала надії повернути свого колишнього друга.

Вона одного разу зʼявилася біля будинку Каті. Бабуся Каті випадково з вікна побачила рано-вранці, як Наталка щось розсипала на їхньому порозі.

Коли бабуся вийшла на ґанок, то Наталі вже не було. А на сходинці було розсипано сіль.

– Ах ти ж, чаклунка… – прошепотіла бабуся і обережно змела сіль віником на газету.

Потім, нікому не кажучи ні слова, вона віднесла цю сіль відразу до будинку Наталі і висипала її відкрито, нікого не соромлячись на поріг.

Наталка все бачила з вікна, але вийти не посміла, боячись гніву бабусі Каті. Варвара Михайлівна була не слабкої вдачі.

Але найдивніше почалося потім. У Наталки в хаті сталися нещастя. То піч задимилась, ледве встигли залити, то кури десь зникли.

А коли почав часто слабнути малюк Наталі, і вона з ним не вилазила з лікарень, то тут і бабуся Каті затурбувалася.

Катя знала від бабусі про лиходійство Наталки. Вона теж не зловтішалася від її нещасть. Разом із бабусею Катя пішла у церкву на службу, поставила свічки, і вони помолились.

Бабуся покаялася у гріху, і попросила прощення у Бога. А коли Наталка, повернулася з лікарні із синочком, Варвара Михайлівна зайшла до неї.

– Ось вам медку на поправку, а то щось маля часто слабе. Не діло це… – почала вона. – А ще ось вам святої водички з храму. Поприскай, пройди весь будинок. І більше нічого поганого людям не роби. І я не буду, прости нас, Господи, грішних…

Наталя округлила очі, губи її затремтіли, вона заплакала… Варвара Михайлівна обійняла її.

– Це ти мене заплутала. Хай, ти молода й недолуга, а я стара теж така… Туди ж понесло. Негідно, дівко, людям поганого бажати, Бог все бачить… Не заважай людям. І тобі щастя буде. Ти тільки вір…

З цими словами Варвара Михайлівна пішла від Наталі.

Славко нічого не знав про всі ці події. Він любив Катю, і незабаром вони одружилися.

Наталка заспокоїлася. А через три роки вийшла заміж за якогось чоловіка із міста…

Вам також має сподобатись...

Того дня Світлана прокинулася рано, приготувала сніданок, зібрала доньку до школи. – Підвезеш мене до роботи? – запитала вона в чоловіка, коли він допивав каву на кухні. – Так, – кивнув він. Чоловік відвіз Світлану на роботу, і поцілувавши дружину у щічку, також поїхав працювати. Коли чоловік повернувся додому, Світлана вже була вдома. – Я вдома! – гукнув він з коридору, знімаючи взуття. Дружина вийла до нього на зустріч, вона була якась дивна. – Я йду від тебе! Нам треба розлучитися! – раптом сказала Світлана. – Як йдеш? Чому? – чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Лариса повернула додому з роботи втомлена. – Зараз прийму ванну, приготую вечерю і у ліжко, – мрійливо подумала вона. – Доню, я вдома! – гукнула вона до дочку, як тільки зайшла в коридор. Дочка не відповідала. Лариса пройшлася по квартирі, дочки ніде не було. – І куди її понесло?! – невдоволено подумала жінка. Лариса переодягнулася, пішла на кухню готувати вечерю. Раптом, на столі, вона помітила якийсь аркуш паперу. Лариса підняла його, прочитала і аж рота відкрила від прочитаного

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

Надія з Миколою приїхали на ювілей до її тітки Поліни. Несподівано для всіх зібралось багато рідні. – Господи! А чим вас частувати?! – ахнула тітка Поліна. – Нічого, щось придумаємо, – заспокоїла її Надія. Вона відкрила холодильник. Там було молоко, яйця і пачка вареників. – Що ж приготувати? – подумала Надія. – Картопля у вас є? – запитала вона у тітки. – Ні, ми вже не садимо, – сказала та. – Дмитре, бери відро і йди до сусідів. Купи відро картоплі, – сказала Надія чоловікові сестри. Дмитро якось дивно напружився і зиркнув на свою дружину. Надія не могла зрозуміти, що відбувається