Потяг заколисував сина: “Тук-тук, тук-тук, тук-тук”. Вперше Жанна відчула полегшення. Син завжди засинав важко, треба було довго його заколисувати на руках, а потім ще лежати з ним поряд, доки не засне міцно. А в поїзді під стукіт коліс і плавне похитування поїзда заснув сам і швидко.
– А може, йому було не комфортно в тому будинку, – подумала Жанна, прилягла біля сина і відразу заснула.
Розбудила їх провідниця: – Під’їжджаємо до вашої станції, білизну не забудьте здати.
Жанна прокинулась із легкою головою, давно такого не було. І на душі була радість, наче не було останнього важкого року.
Три роки тому Жанна з Ігором вирішили жити разом. З весіллям не поспішали – це просто формальність, коли люди люблять один одного, штамп у паспорті неважливий. Не те щоб Жанна так думала, швидше за все, Ігор переконав її в цьому. Жанна любила Ігора, він був розважливим, на все він мав свою думку. Жанна часом дивувалася тому, як Ігор дивиться на те, що відбувається навколо. Зовсім не так, як інші люди. Ось і на весіллі вона наполягати не стала, бо Ігор знає як краще.
Із дітьми вирішили почекати. Але тільки син вирішив не чекати, коли дозріють батьки і, незважаючи на всі запобіжні заходи, він все-таки зʼявився на цей світ. Батьки вирішили, якщо так сталося, значить, так тому і бути.
Вагітність протікала важко. Не те щоб Жанна багато вередувала, вона, навпаки, намагалася не набридати Ігору. Він працював, заробляв гроші на сім’ю. Жанна все більше була на лікарняному. І, нарешті, син народився. Він часто нездужав, плакав, одним словом був неспокійною дитиною. Бувало, Жанна всю ніч провела біля ліжечка сина. А Ігор працював. Він справді працював, бувало, затримувався на роботі. Адже в нього сім’я, син, витрат багато.
Якось Ігор прийшов додому… Взагалі, як він додому дійшов? Він так загульбанив, що не міг вставити ключ у свердловину. Жанна спочатку запереживала, почувши дивні звуки за дверима, а коли побачила Ігора в вічко, відчинила двері, то Ігор просто увійшов до квартири.
Жанна його підхопила, посадила на пуф і спробувала роззути. Але Ігор заплакав, гірко заплакав:
– Розумієш, ти сама винна. Сама.
Жанна заспокоювала його, потягла у ванну, умила. Потім на кухні відпоювала міцним чаєм. А Ігор щось бубонів невиразне. І лише звинувачував Жанну.
Жанна поклала Ігора спати, сподіваючись завтра все дізнатися. А Ігор, засинаючи, сказав:
– Я зрадив тобі, але ти сама винна. У тебе все дитина і дитина. А я в тебе де?
Здивована Жанна стояла посеред кімнати. Найдивніше, що в неї не з’явилося злості чи образи на чоловіка, їй не хотілося влаштувати сварку. Жанна відчувала порожнечу у душі. Не було жодних емоцій.
Всю ніч Жанна розмірковувала, як вчинити. Те, що вона піде від нього, це не обговорювалося. Але куди? Батьки у іншому місті. Дитина маленька. Грошей у заначці небагато, на квиток до батьків вистачить, звичайно, але ще жити на щось треба, хоча б спочатку.
А зранку рішення прийшло спонтанно. Коли прокинувся Ігор, він не пам’ятав своїх зізнань і поводився, як завжди, тільки голова була важка. Жанна, як ні в чому не бувало, сказала:
– Я знову вагітна.
У Ігора, схоже, навіть голова пройшла:
– Як так?
– Ну отак вийшло, – розвела руками Жанна.
– Ти розумієш, що зараз не час. Цей ще маленький. Тобі з одним важко. Треба робити процедуру, – наполегливо сказав Ігор.
Жанна прочитала лекцію про те, що це погано, і вона не збирається цього робити.
– Я допоможу тобі з усім упоратися, – умовляв Ігор. – Хочеш, відправлю вас із сином на море. І йому буде корисно, і ти відпочинеш від всього.
Жанна погодилася, і Ігор виділив на це все кругленьку суму.
Увечері Ігор повернувся до порожньої квартири, а Жанна тим часом уже їхала в поїзді до мами, заблокувавши номер телефону Ігора.
