Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Віра Юріївна ліпила вареники, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушник, і пішла відкривати. На порозі стояв її син Леонід. – Мамо, пустиш? – тихо сказав Леонід, в руках він тримав улюблений тортик Віри Юріївни. – Заходь, синку! – жінка впустила сина. Леонід зайшов в коридор, сів на крісло і опустив голову. – Сину, що сталося? – захвилювалася Віра Юрівна. – Мамо, я так винен. Я так завинив! – Леонід простягнув тортик. – Що вже сталося? Розповідай все! – Віра Юріївна здивовано дивилася на сина, нічого не розуміючи

Олена приїхала з міста в село. Вона давно не була вдома, бо посварилася з батьками. Дівчина зайшла в сільський магазин. Олена озирнулася – нічого тут не змінилося. Праворуч був прилавок з товарами і продавчиня тітка Зіна. – Дайте хліба, будь ласка, – сказала Олена і відрахувала гроші. – О, з’явилася! – сказала продавчиня. Олена не підняла голову, а тільки повторила: – Хліб, будь ласка. – Та на, – байдуже сказала та. Олена вийшла на вулицю, відламала від шматочок хліба і заплющила очі. – Олена?! – пролунав просто перед нею чийсь голос. Дівчина відкрила очі, й застигла від несподіванки

Ірина поверталася додому пізно. Раптом вона почула своє імʼя… Її хтось гукав! Жінка обернулася й ахнула. До неї йшов якийсь високий чоловік! Крізь густий дощ і сутінки вона не бачила хто це такий… Чоловік підійшов, придивився до її обличчя і раптом сказав: – Ірино, це ж я! Не впізнала, чи що? А я тебе одразу впізнав! Чоловік взяв її за руку. – А ти ще гарнішою стала! – промовив він. Ірина придивилась до нього й застигла від несподіванки

Тоня смажила картоплю з цибулькою, як раптом у хату хтось зайшов. – Що ви тут робите?! Ви хто взагалі така?! – на порозі стояв незнайомий кремезний чоловік і невдоволено дивився на Тоню, яка поралася біля плити. Тоня ойкнула і мало не випустила з рук сковорідку. Але гість вчасно наспів, перехопив її і поставив на місце. – І що це ви готуєте? – спитав він. – К-к-к-артопельки хотіла насмажити, – пробурмотіла Тоня. – З цибулькою і сальцем… – Непогано, – кивнув незнайомець. – Залишайте продукти, я й без вас впораюся! Тоня застигла, не розуміючи, що це робиться