Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

– От гарний був би для тебе наречений, Катрусю, – дивлячись у вікно, сказала мати. – Перспективний хлопчик, розумний і в тебе он як закоханий! – Цей Микола?! – хмикнувши, запитала Катя. – Та ніколи в житті! Пройшло кілька років, а серйозних романів у Каті не виходило. Вона зовсім забула Миколу, але раптом він з’явився випадково у дворі, біля під’їзду. Катя, як побачила його, то так і ахнула

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла

Олена прокинулась рано. Вона пішла на кухню і приготувала каву з молоком. Жінка вийшла на балкон. – Так зелено за вікном! – посміхнулась вона. Кахлі на балконі були прохолодними… Олена згадала про коврик, який лежав на шафі у коридорі. Вона взяла табуретку й полізла діставати коврик. Він був біля стіни за величезним тубусом. Тубус належав її, тепер вже колишньому чоловіку Владиславу. Олена почала діставати коврик, але той не піддавався. Його ніби щось тримало… Жінка потягнула сильніше і тубус покотився на підлогу. Олена злізла з табуретки, відкрила його й оторопіла від побаченого

Віра встала раненько й приготувала сніданок. – Прокидайся, коханий! – гукнула вона свого чоловіка Леоніда. – Я тобі смачненький омлетик зготувала! – Дякую, люба! – поцілував той її в щічку. Вони разом поснідали і Віра з хорошим настроєм пішла на роботу. Щойно вона сіла за стіл, як раптом задзвонив її мобільний. Номер був незнайомий. Віра взяла слухавку. – Алло, це хто? – запитала вона. – Ваш чоловік Леонід, зраджує вам з вашою співробітницею. Вона чекає від нього дитину, будьте уважнішими! – сказав незнайомий голос і поклав слухавку. Віра застигла з телефоном в руках