Історії жінок

Люба розкладала в залі одяг на дошці для прасування. У сусідній кімнаті на підлозі грався її трирічний син Мишко… Раптом задзвонив її телефон. Люба швидко взяла слухавку. Вона дуже чекала на дзвінок від свого чоловіка Валерія, який зараз був у відрядженні в іншому місті. – Алло! – радісно вигукнула вона в слухавку. – Валерію, це ти?! – Ні це не він, – раптом почувся у слухавці жіночий голос. – Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз не у відрядженні, а в своєї коханки! Записуй адресу! Люба застигла з телефоном в руках. Вона не розуміла, що відбувається

Був весняний ранок, вихідний. Люба, в залі, розкладала одяг на дошці для прасування. У сусідній кімнаті на підлозі грався її трирічний син Мишко.

Раптом задзвонив телефон. Люба швидко взяла слухавку. Вона дуже чекала на дзвінок від свого чоловіка, який зараз був у відрядженні в іншому місті.

– Алло! – радісно вигукнула вона в слухавку. – Валерію, це ти?!

– Ні це не він, – раптом почувся у слухавці жіночий голос. – Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз не у відрядженні, а у своєї коханки! Записуй адресу!

Люба застигла із телефоном в руках. Вона не розуміла, що відбувається. Жінка машинально схопила ручку і записала адресу, яку їй продиктував жіночий голос…

…Люба вже пів години стояла й дивилася на аркуш з адресою. Вона задумалася і не почула, як у кімнату зайшла її свекруха Тетяна Василівна.

– Любочко, це я! – сказала жінка, підійшовши ближче. – Я прийшла тобі допомогти посадити розсаду. Ось, і стаканчики купила на розпродажі.

Люба мовчала. Свекруха глянула на задумливу невістку і запитала:

– Щось трапилося?

– Ось, – показала Люба записку. – Валерій мені зраджує. Так сказала по телефону якась жінка. Це адреса, де вона живе. Не знаю, чи це правда. Що мені робити?

– Так, – сказала рішуче свекруха. – Заводь машину. Поїдемо і все дізнаємось. Навіщо жити у сумнівах? А раптом хтось жартує, чи посварити вас хоче. Їдемо!

…Жінки під’їхали до вказаної адресу. Вони зайшли у хвіртку приватного будиночка і піднялися на ґанок. Двері були відкриті. Вони зайшли всередину.

За столом сидів Валерій. Навпроти нього була молода жінка у рожевому халатику. Вони спокійно собі снідали…

– Яка мила сімейна сцена! – вигукнула, розвівши руками Люба. – Тільки не зрозуміло, де у ній місце нашій родині?!

Валерій скочив зі стільця від несподіванки і розкрив рота від здивування.

– Люба?! – ахнув він. – Як ти тут опинилася?

– Це не має значення, – сумно відповіла дружина. – Важливо інше. Як мені сказати нашому синові Мишку, що я розлучаюся з його батьком?

Тут вийшла вперед мати, і хитаючи головою, докірливо сказала:

– Синку, не цьому ми вчили тебе з батьком… Як же ж так?

Жінки розвернулися й пішли, не даючи чоловікові виправдатися…

…Після розлучення Валерій пішов жити до коханки. Тетяна Василівна постійно була у Люби. Підбадьорювала невістку, няньчилася з онуком. Але Люба після розлучення стала, як кам’яна – ніяких емоцій. Замкнулась і мовчала.

Якось свекруха завела розмову:

– Люба, вже два роки, як ти розлучилася з моїм сином. Настав час налагоджувати особисте життя. Виходь заміж, – сказала вона.

– Мені ніхто не потрібен, – байдуже зітхнула Люба. – У мене є син. Є ваша підтримка. Цього достатньо.

– Не обманюй себе й мене. Ти ще молода, Любо. Невже ти не хочеш родини, щастя? – заперечила Тетяна Василівна.

– Не будемо про це, – різко зупинила розмову Люба. – Я не хочу більше говорити на цю тему. Все!

Тетяна Василівна переживала, відчуваючи і свою провину, що син покинув Любу й Мишка. Вона цілодобово думала, як допомогти невістці створити нову родину…

…Одного разу, повертаючись додому з магазину, жінка не помітила машину.

– Обережно! – різко загальмувавши, гукнув водій.

– Ой! – схаменулась жінка, винувато посміхаючись. – Перепрошую. Я задумалась.

– Ви думайте краще вдома, у затишному кріслі, – порадив чоловік, вийшовши з машини і допомагаючи жінці перейти дорогу. – А на дорозі частіше дивіться на всі боки.

– Мої думки завжди зі мною, – засмучено зітхає жінка.

– Дайте мені ваші сумки. Донесу вам додому, – запропонував чоловік. – Заодно й розкажете, що вас таке турбує. Щось сталося мабуть?

– Добре, – погодилася Тетяна Василівна і віддала сумки. – Мене звуть Тетяна Василівна, а як тебе?

– Олександр, – сказав той.

Коли вони підійшли до квартири Люби, він уже знав про всі події останніх років у житті її мешканців.

– Люба, цей юнак врятував мене, – сказала свекруха, представляючи гостя. – Це Олександр.

– Ох! – ахнула Люба. – Дякую вам велике!

Помітивши сумки біля порога, Люба сказала докірливо:

– Ну, мамо, я ж казала тобі, що сама куплю продукти! Навіщо тягнути таке важке?!

– У тебе й так справ повно. Цілий день на роботі, потім Мишка з садка забрати, вечерю приготувати, на дачі город полити, – перераховувала жінка і любляче дивилася на невістку.

– Любі жінки. У мене до вас пропозиція, – втрутився Олександр. – Я купуватиму продукти. І на городі можу допомогти.

Жінки переглянулись.

– Ні. Ми не можемо навантажувати своїми проблемами сторонню людину, – відмовилась Люба і збентежено опустила очі.

Симпатичний чоловік їй явно подобався.

– Я допоміг вашій мамі, – сказав Олександр, беручи Любу за руку і заглядаючи їй в очі. – Кажуть, що після цього ти несеш відповідальність за врятовану людину. Я вам допомагатиму, а ви мене, холостяка, смачною вечерею нагодуєте!

Вони посміхнулися один одному.

– Вибачте, не хотіла вас образити, – відповіла Люба. – Допомагайте. Тільки якщо вам це не важко.

З того дня Олександр щодня відвідував їх. Він привозив продукти і грався з Мишком, а Люба готувала смачну вечерю. Мишко привʼязався до Олександра.

Тетяна Василівна з усмішкою дивиться на Любу та Сашка. Вона так сподівається, що Люба знову буде щасливою, а у Мишка з’явиться батько.

Через пів року Люба й Олександр остаточно переконалися, що стали однією родиною.

Вони подали документи і одружилися.

На весіллі найщасливішою людиною, звичайно окрім молодих, була свекруха – Тетяна Василівна.

– От і чудово, – зраділа вона. – Тепер моя душа спокійна. І Люба, і Мишко в надійних руках!

Вам також має сподобатись...

Петро Олексійович дуже заслаб. Доглядати його взялася невістка Тетяна. Вона навіть переїхала на якийсь час жити до свекра… Невдовзі Петро Олексійович одужав, тож відправив невістку додому. Коли Тетяна приїхала до себе в квартиру, то раптом побачила у коридорі якісь валізи… А на кухні господарювала чужа незнайома жінка! З ванни вийшов її чоловік Павло. – Ось твої речі, – сказав він. – А це гроші для початку. Павло дістав із шухляди конверт. – Павлику, що це все означає?! – ахнула Тетяна. – Хто ця жінка?! Вона дивилася на чоловіка, і не розуміла, що це таке відбувається

Олена вирішила піти від чоловіка. І не просто піти – а залишити йому сина Володю! Вона більше не могла терпіти ці стосунки. Свекруха лізла зі своїми нотаціями. Вічно незадоволений чоловік весь час сварився. Все це Олена терпіла мовчки. Вона чекала той день, коли Володя піде в садок, і тоді… Тоді вона піде. І тут сталася остання сварка… Олена прийшла з роботи додому. Вона відкрила двері в квартиру, а назустріч їй раптом… Вийшла дівчина, вбрана в її ж, Олени, халат! Побачивши, господиню, вона пискнула: – Здрастуйте! І шмигнула назад у спальню… Олена оторопіла від такої ситуації

Зіна була у відрядженні. Увечері вона вирішила подзвонити до свого чоловіка Андрія. Вони поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися. – Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці. – Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна. Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою! Її голос видався Зіні дуже знайомим. – Та це ж моя подруга Анжела, – ахнула Зіна. – Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини, – говорив чоловік. Зіна не вірила своїм вухам

Анастасія йшла додому з важкими сумками продуктів у руках. Вона дійшла до дверей квартири. Якусь мить жінка перепочила. Анастасія зітхнула і відкрила двері своїм ключем. – Сергійку, ти вдома? – гукнула вона з порога свого чоловіка. – Так, люба, – почулося десь з кімнати. – Ох і втомилася я… – сказала Анастасія. – Зараз посиджу трохи і вечерю приготую. Сергій лежав на дивані і розгадував сканворд. Він вдавав, що дуже зайнятий. Анастасія зайшла на кухню й оторопіла від побаченого