Наприкінці робочого дня Вірі зателефонував Сергій:
– Вірочка, я сьогодні до матері поїду, ти на мене не чекай. Занедужала щось, я їй продукти відвезу. А вранці прямо від неї на роботу поїду, бувай Вірочка, цілую!
Віра поговорила з ним і подрузі передзвонила, давно хотіли побалакати: – Люда, ти вільна? Може зайдеш, мій Сергій до матері поїхав, а в мене шоколадний тортик є, ти як, зможеш?
Люда вже за п’ять хвилин дзвонила в її двері, живе вона двома поверхами нижче, і з ходу:
– Віро, привітай мене, я виходжу заміж! Сашко мені пропозицію зробив, уявляєш? Ми з ним планували почекати рік, а тут він премію отримав несподівано величезну, та й…!
– Людо, вітаю, дуже за вас рада! Знаєш, хоч дехто й каже – яка різниця, штамп у паспорті нічого не означає. А я думаю, що означає, на підсвідомості для чоловіків це відповідальність – бути главою сім’ї. І жінці так спокійніше за себе та дітей.
Хоча кохання звичайно не від штампу залежить. Але якщо потім не дай бог із дитиною на руках залишилася, є хоч на щось розраховувати!
– Ну, не знаю, ти якось похмуро і сухо так все розклала, а я зараз не про це думаю. Просто мені радісно, що літо скоро, у нас весілля! Я дітей хочу і Сашко мій теж, – Люда мрійливо дивилася на Віру, а потім спитала, – Слухай, а у вас із твоїм Сергієм як справи? Ви одружитися не збираєтеся, давно начебто разом? І взагалі, ти хоч із його матір’ю знайома?
Віра похитала головою і зітхнула: – Знаєш, от наче у нас все просто чудово, але про весілля навіть не йдеться. Точніше Сергій говорить про це в майбутньому. Наприклад якось так, “Коли ми з тобою одружимося, у нас буде …”. І далі йде перерахування того, що буде – великий будинок, будь-які інші блага, а потім діти. Сергій вважає, що нам треба спочатку накопичити на таке життя, а все інше буде потім.
Може, тому він і з мамою мене не знайомить?
Каже, що в неї характер непростий і сільські погляди. Загалом, треба почекати. Отож ось так, Людо.
– Ну не знаю Віро, просто мені здається, якщо у чоловіка серйозні наміри, він обов’язково захоче свою обраницю з мамою познайомити.
Люда помітила, що після цих слів Віра посумніла і замовкла, їй стало шкода подругу,
– Ну взагалі Віро ти знаєш, різні бувають обставини. Може мати в нього строга, вона хто в нього?
– Та яка різниця, Людо, я й сама про це думала. Але Сергійко мені казав, що мама його часто нездужає, та ще сусіди їй нерви псують, якісь у них недомовки останнім часом. Ось він і не хоче поки її хвилювати раніше часу, каже треба почекати.
Віра посміхнулася подрузі, – Людо, ну що все про мене, давай краще про тебе.
Коли у вас весілля? Де відзначатимете? Слухай, а хочеш ще шматочок торта, він дуже свіжий і до речі твій улюблений – шоколадний!
– Ой, Віро, торт неймовірний, ну давай ще маленький шматочок, а то переживаю я в сукню не влізу, – весело щебетала Люда,
– Вчора в салоні сукню бачила, просто приголомшливе! Сходиш зі мною завтра? Сашко сам зі мною хотів піти, але кажуть погана прикмета, наречений не повинен наречену у сукні бачити раніше!
Потім Люда розповідала, що відзначати думають у кафе, те що у парку, – У них є відкрита веранда, влітку саме те на свіжому повітрі. І ціни там нормальні, Сашко вже все порахував! Так що нічого не намічайте, через три тижні в суботу чекаємо на вас із твоїм Сергієм. Може він подивиться на нас і теж зважиться, мені здається він тебе любить, Віро, ну ти тільки не переймайся!
Люда довго розповідала, що вони вирішили, що з однією маленькою дитиною їм і в однокімнатній квартирі буде нормально. Все одно ліжечко стоятиме поряд з ними, не залишати ж малюка одного. А потім і із квартирою вирішать. Хоча Люда переживає, що у неї можуть бути двійнята, у Сашка в роді були двійнята, але з іншого боку це так здорово. Відразу двох народили і все, особливо якщо хлопчик і дівчинка! Та й дітям удвох не нудно буде, не те, що Люда одна була у батьків. Завжди заздрила тим, хто має брата чи сестру.
Люда ще щебетала радісно про все поспіль. Але трохи згодом у неї задзвонив мобільник, Сашко її вже шукав.
– Я у Віри, у нас дівич-вечір, а ти що, вже прийшов? Ідуууу! Треба ж, зачекався, скучив уже…
Люда пішла, а в повітрі наче зависли, як аромат парфуму, її захоплені фрази.
Віра пила охололий чай і думала, а чи так все добре в неї?
Спочатку вона була безтурботно щаслива з Сергієм.
Але останнім часом їй стало здаватися, що він щось недомовляє.
Що, наприклад, може поганого трапитися, якщо й справді вони до його матері разом у село приїдуть? Ну не сподобається їй Віра, то що, Сергій із нею через це розлучиться? Нісенітниця якась!
Вранці Сергій їй з роботи зателефонував. Голос радісний і ніби винний,
– Вірочка, як ти вчора, не сумувала? Люда до тебе заходила? Ну і добре, бо я хвилювався.
– Сергію, мені здається нам треба поговорити, – зупинила його Віра.
Він тут же погодився, – Ну так, звичайно, тільки давай увечері, гаразд?
Вірі здалося, що Сергій навіть зрадів. Ну і добре, будь що буде. Чим якісь домисли накручувати варто краще відразу дізнатися правду. Яка б гірка вона не була.
Увечері Сергій помітно нервував, навіть відмовився їсти свій улюблений вінегрет,
– Віро, я розумію, що ти хочеш сказати. Не думай, мати моя проста сільська жінка, але не злидня якась. І справа не зовсім у ній. Навіть не знаю, як тобі пояснити, безглуздо якось усе вийшло, кому сказати – не повірять, що таке буває.
Я коли служити йшов, на мої проводи сусідська дівчина прийшла, Ліза. Усі почали жартувати, що вона моя дівчина. Лізі, схоже, це було приємно, я відчував, що їй подобаюся. Я її ніколи всерйоз не сприймав. Ліза мала, років на два молодша. Прибігала до нас вічно від батька негідника ховатися. Коли в загул заходив сварився дуже, а потім Лізу шукати починав. Вигукував вічно:
– Ліза шукай мамину заначку, шукай, кому кажуть!
Ну вона до мами моєї і бігла ховатися, як своя була, мати її завжди шкодувала.
Загалом, пожартували і гаразд, я відслужив, додому приїхав, а там таке!
Мати писала, що вдома на мене сюрприз чекає, але такого я не очікував побачити.
Заходжу, а вдома Ліза… з дитиною на руках дивно так усміхається.
Батько її виявляється так бушував, що матір в палату поклали. Сам дядько Грицько гульбане, а Ліза з дому тікала, завагітніла, і в матері тепер проживає. Запитую Лізу – хто батько? Вона мовчить, потім стала плакати, каже від батька втекла, на чужих дачах ховалася.
І там із якимось хлопцем познайомилася.
Але головне не це, а те, що моя мати чомусь вирішила, що я батько. Мовляв, Ліза приховує, що вона нібито в частину до мене приїжджала і побачення у нас було! Навигадувала казна-що!
А тепер через те, що Ліза у нас живе, пів села так само вважають, уявляєш?
Я жахливо почуваюся, не знаю, що мені робити! Ліза каже, що той хлопець про дитину не знає, а вона через свого батька переживає.
А ще мати каже, що рада, що не одна. Ліза їй по дому допомагає і навіть пошту розвозити працювати влаштувалася.
Ось така у моєї мами жила. Ну як я тебе знайомити тебе туди повезу, коли таке діється?
Я пропонував зробити тест, щоб ніхто на мене не думав, але Ліза сльози, – Нам Сергій від тебе нічого не треба, тітка Таня сама нам дала притулок і пожити покликала. Ти ж все одно в місті, а вона одна, не будеш ти нас виганяти?
Головне, що Ліза про те, що з нею сталося, мені розповіла. Я обіцяв їй не казати нікому.
Виговорившись Сергій підійшов до Віри і обійняв її, – Ти вважаєш я обманюю?
– Треба було розповісти все раніше, а не обманювати, що їздиш до нездужої матері, – сухо відповіла Віра і відсторонилася.
– Ну так, я ж і кажу, я поплатився через свою жалість. Я люблю тільки тебе. Це не моя дитина, зрозумій, а Лізі я обіцяв, що ніхто не дізнається, що сталося. Якщо що, батько їй життя не дасть!
– Іди, – глухо сказала Віра, – Я не хочу тебе бачити… Розберися сам, ти чоловік чи ні…?
На весіллі у Люди та Сашка Віра була одна.
Дивилася на чуже щастя та раділа. Відразу видно, що між ними немає недомовок. Як же приємно, коли люди мають такі світлі, зворушливі стосунки.
– Вірочка, лови! – крикнула Люда, кидаючи букет нареченої. І Віра від несподіванки, навіть сама того не бажаючи, упіймала ніжний, гарний букетик.
– Ну ось, Віро, ти наступна, – щасливо щебетала Люда. Її Сашко теж кивав, він просто не відходив від молодої дружини.
Вдома Віра поставила букетик у воду. Їй зовсім не хотілося думати про нові стосунки. Сергій поки що не міг викреслити зі своєї душі так, як викреслила із життя.
Якось ближче до осені Віра йшла з роботи під зливою. Раптом згадала, як вони познайомились із Сергієм, тоді теж був дощ, а він запросив її до кафе.
– Дівчино, ви напевно промокли? Може, ми вип’ємо разом каву в кафе за рогом і почекаємо, доки скінчиться дощ? – пролунав раптом знайомий голос.
Віра різко обернулася – поруч стояв Сергій.
– Я тебе дуже прошу, Вірочка, мені треба тобі розповісти щось важливе!
У кафе, як і тоді, була напівтемрява і грала тиха музика. Сергій виглядав якось інакше. Упевненіший і спокійніший.
Аромат кави відразу нагадав їй початок їхніх стосунків, але Віра вирішила не піддаватися цій чарівній атмосфері.
І тут Сергій щось дістав з кишені, підняв руку, розтиснув кулак – на долоні лежало колечко, – Віро, я його вже півроку в кишені ношу. Ще тоді хотів заміж покликати, але зрозумів, що тебе не вартий.
Віра здивовано подивилася,
– І що, з того часу щось змінилося?
– Так. Я поїхав до матері і поговорив із Лізою. Виявилося вона просто чіплялася за нас, не було на кого спертися. Тест ми все одно зробили, щоб пліток не було. Дядька Грицька я приструнив, коли він Лізу хотів образити. Поганий чоловік виявився, кудись поїхав, Ліза додому до себе повернулася, маму свою з палати забрала. Тепер плітки вщухли. Ліза працює, мати її з Марійкою сидить. А Лізи хлопець, той самий, я знайшов його. Вони скоро одружаться і думаю все у них буде добре.
Так що я розібрався, закрив проблему, а тепер хочу тебе спитати, Віро! Ти вийдеш заміж за хлопця, який виявився не розумним і слабким? Який виявився тебе недостойним.
Але який знайшов у собі сили не кинути всіх і звалити кудись. А пішов і розібрався, хоча, звичайно, бувають у житті ситуації і набагато важче.
Так, я не дуже щасливий, часто потрапляю до якоїсь фігні, але я люблю тебе, Віро!
Будь моєю дружиною?
Віра дивилася на його простягнуту долоню з обручкою. Чи буде вона з ним щаслива, ніхто не знає.
Віра взяла колечко і вдягла його собі на палець…
За кілька днів Сергій та Віра поїхали до села до його мами Тетяни Андріївни.
На ганку сусідського будинку сиділа мила дівчинка з рудим котом на руках і щасливо посміхалася. Вона й гадки не мала, який через неї був переполох.
До неї вийшли молода жінка та чоловік і покликали її до хати обідати, прикривши за собою двері.
У них тепер своє життя, а у Віри та Сергія – своє.
За два місяці у них весілля. Приїдуть батьки Віри здалеку, будуть лише найближчі.
Подруга Людмила каже, що відчуває – тепер у Віри все буде добре.
І їй самій також дуже хочеться в це вірити…
Якщо Бог хоче зробити тебе щасливою, він веде тебе найважчою дорогою.
Тому що легких шляхів до щастя не буває…
