– Бреше тобі, Юлю, твоя свекруха! – сказала подруга. – Ніяка це не підробка, а справжній ювелірний гарнітур. Я восьмий рік у ювелірному магазині працюю, знаю про що кажу.
Подивися, ось тут є проба…
Цікаво, хто подарував твоїй свекрусі такий подарунок, якщо і чоловік, і син вважають це кольє і сережки дешевими? Нечисто щось тут…
…Цю приголомшливу коштовність Юля вперше побачила на шиї свекрухи два тижні тому.
Маргарита Станіславівна одягла кольє на урочистість, присвячену круглій даті – срібному весіллю.
Мишко, син Маргарити Станіславівни й чоловік Юлі, побачивши кольє, прямо вигукнув захоплено:
– Мамо, яка краса! Це що, тато розщедрився й подарував тобі таке? Я дивлюся, сережки такі самі, як і кольє.
– Та що ти, синку, – сказала Маргарита Станіславівна. – Від твого тата дочекаєшся. Це підробка, дешева біжутерія, виглядає просто дорого.
Я сама собі купила. Якось гуляла містом і натрапила на маленький магазинчик, щось на кшталт комісійного.
Юля весь вечір милувалася цим кольє і сережками, а під кінець свята причепилася до чоловіка з вимогою:
– Мишко, вмов маму, нехай вона мені дасть одягнути сережки й кольє на зустріч випускників.
Ти ж знаєш, що у нас через кілька днів свято. Ресторан уже орендували.
– А чому сама не попросиш?
– Мишко, ти ж сам знаєш, що з твоєю мамою у нас стосунки не складаються, вона мене терпіти не може! Тому одразу ж відмовить.
А ось ти, єдиний і улюблений син, вплив на матір маєш, зможеш її вмовити!
Мишко знизав плечима й погодився:
– Гаразд. Перед тим, як розходитимемося, я з мамою поговорю.
Маргарита Станіславівна проханню не зраділа. Вона спробувала пояснити синові:
– Любий, такими особистими речами не заведено ділитися. Проведу просту аналогію: ти ж не чистиш зуби чужою зубною щіткою? Не надягаєш після когось сорочку?
– Мамо, ну це ж інше, – сказав Михайло. – Ну що тобі, шкода чи що?
Юля так просила! Мамо, у вас і так стосунки не дуже, сваритеся весь час. Невже один раз не можна втихомирити свою гординю й піти назустріч?
Маргарита Станіславівна зло глянула на усміхнену невістку й неохоче погодилася:
– Добре, я дам це кольє на один вечір. Щоб вранці наступного дня привезла його назад! Сама привезла, Юлю! Ти чуєш?
Я бігати по тебе не збираюся. У тебе свято коли?
– Дванадцятого.
– Ось дванадцятого кольє й отримаєш. І щоб повернула ціле, зрозуміла?
…Юля, одягнувши кольє й сережки, і раптом відчула себе королевою – яка краса! На її тонкій шиї коштовність виглядала набагато краще, аніж на власниці.
Маргариті Станіславівні Юля щиро позаздрила і подумала, що треба було б дізнатися адресу магазинчика, в якому свекруха це брязкальце прикупила. Можливо, й для неї, Юлі, там теж знайдеться щось підходяще?
Вечір випускників був у самому розпалі, всі веселилися, розмовляли, голосно жартували.
Юля сиділа за столиком зі своєю шкільною подругою, Оленою. Жінки щось обговорювали, як раптом співрозмовниця несподівано доторкнулася пальцями до прикраси й сказала:
– Треба ж, не нова модель. Зараз такого вже не роблять. Розкішна річ, Юлю, шалених грошей коштує! Я б на твоєму місці побоялася такі коштовності в ресторані й при великій компанії вигулювати.
Юля зніяковіла:
– Олено, я тобі зараз секрет відкрию… Це біжутерія. Просто добре зроблена підробка, від справжньої не відрізниш, правда?
– Та бути такого не може, – похитала головою Олена. – Це золото… І камінчик в оправі – справжній. Це ж видно. А ти що, вважала раніше, що носиш підробку?
– Та не моє це кольє, – зізналася Юля. – Свекруха дала і сказала, що це підробка.
– Ану, зніми, – сказала Олена. – Подивися, ось тут проба. А її на біжутерію не ставлять.
Цікаво, а чому свекруха тобі збрехала? Навпаки, вона мала тобі назвати реальну вартість цієї речі, щоб ти якомога акуратніше з нею поводилася!
Свекрухи взагалі дивні. Моя ось нещодавно вчудила таке…
Юля майже не слухала подругу і думала про своє: і справді, а чому Маргарита Станіславівна збрехала?
Чому вона наполегливо намагалася довести, що гарнітур – підробка?
Купила сама кольє й сережки за шалені гроші і не хотіла в цьому зізнаватися чоловікові?
А звідки в неї ці шалені гроші, якщо вона вчителькою працює!
– Щось тут нечисто, – вирішила Юля. – Або залізла у величезні борги і купила сама собі ювелірку, або їй її хтось подарував!
Хто, цікаво, може робити такі дорогі презенти заміжній жінці?
Невже Маргарита Станіславівна має когось на боці?
Ні про що, окрім кольє Юля того вечора думати не могла. Додому вона зазбиралася рано.
Вирішила справу не відкладати і занести дорогу річ свекрусі, щоб зранку, перед роботою, не їхати до матері чоловіка. Поїхала вона добре знайомою адресою на таксі.
Коли машина заїжджала у двір, вона висвітлила фарами під’їзд, і Юля побачила, як її свекруха з кимось стоїть.
Вона придивилася й застигла від побаченого.
Свекруха стояла поряд із якимось незнайомим чоловіком і той тримав її за руку!
Помітивши таксі, Маргарита Станіславівна одразу відсторонилася від свого супутника.
Водія ж Юля попросила:
– Проїдьте трохи вперед і фари вимкніть. Постоїмо тут хвилин п’ять? Не хвилюйтеся, я доплачу.
Юля намагалася у темряві розглянути, що відбувається між Маргаритою Станіславівною й тим незнайомим чоловіком, але не змогла.
Мабуть, вони швидко попрощалися, бо супутник її свекрухи пройшов повз машину, сів у свій автомобіль і поїхав.
Юля почекала ще кілька хвилин, розплатилася з водієм і попрямувала додому до свекрухи й свекра.
– Здрастуйте, Маргарито Станіславівно, – посміхнулася Юля. – А я вам підробку вашу привезла.
– Давай швидше, – сказала свекруха. – Нічого не подряпала? Все добре?
– А чого ви так переживаєте? Це ж звичайна біжутерія, – сказала свекрусі невістка. – Купите знову такий самий, якщо з цим щось станеться.
Маргарита Станіславівна дбайливо взяла з рук невістки гарнітур і понесла його у спальню.
Юля, не чекаючи на запрошення, попрямувала слідом. Дивлячись, як свекруха акуратно вкладає кольє і сережки в оксамитову коробочку, невістка спитала:
– А адресу магазинчика, де ви купили цю дрібничку, не підкажете?
– А тобі навіщо? – холодно поцікавилась Маргарита Станіславівна.
– Ну, а як же ж! Хочу знати, де золото за копійки продають. А там дивися, й собі щось цікаве куплю.
Юля із задоволенням спостерігала, як колір обличчя свекрухи стрімко змінюється.
Маргарита Станіславівна спочатку почервоніла, а потім навпаки, різко побіліла:
– Ти з чого взяла, що це золото? Я ж пояснила, що це підробка!
– А у мене колишня однокласниця в ювелірному працює, вона мені сказала. Ще й пробу показала! Зізнайтеся, Маргарито Станіславівно, у вас з’явився шанувальник, який дарує вам такі дорогі подарунки?
– Який шанувальник? – ледь чутно спитала Маргарита Станіславівна.
– Не знаю, – безтурботно відповіла невістка. – Мабуть, той, що так ніжно за ручки вас біля під’їзду тримав?
У спальню несподівано зайшов свекор. Юля з ним привіталася, й Іван Сергійович запитав:
– А ви чого тут шепочетеся, дівчатка? Ну як, Юліє, вечір випускників пройшов? Ходімо пити чай, я такий голодний…
– Іванку, Юля вже йде, відповіла Маргарита Станіславівна. – Їй додому пора, Мишко, мабуть, зачекався. Зараз Юлю проведу і тебе нагодую.
Свекруха прямо виставила невістку за поріг і прошипіла:
– Не здумай ще комусь сказати! Не наживай, Юліє, у мені недруга. Якщо з моєю сім’єю щось трапиться, я цього так не залишу!
Юля зрозуміла, що вгадала: у свекрухи є коханець!
Жінка, чекаючи на таксі, раптом подумала, що цей факт може використовувати у своїх цілях.
Тепер, коли Юлі стала відома таємниця Маргарити Станіславівни, вона може крутити свекрухою, як захоче…
…Декілька днів пройшли в турботах, Юлі якось ніколи було розмірковувати про батьків чоловіка.
У суботу вранці Мишко попередив дружину:
– Нічого на вечір не плануй, ми поїдемо в село в наш будиночок. Тата підвищили і він цю подію хоче відзначити в родинному колі і з друзями.
За столом зібралося багато гостей, і один чоловік здався Юлі якимось невиразно знайомим…
Іван Сергійович представив його як колегу. Юля згадувала пів вечора, де вона могла бачити цього Володимира, а потім зрозуміла – це саме він стояв тоді біля під’їзду поряд зі свекрухою!
Вибравши момент, Юля підійшла до Маргарити Станіславівни і прямо у неї запитала:
– А ви, виходить, чоловікові з його колегою зраджуєте?
По обличчю Маргарити Станіславівни було видно, що вона злякалася. Свекруха взяла невістку за руку і потягла вбік, подалі від гостей.
– Що ти надумала? – прошипіла жінка. – Що ти хочеш за мовчання? Попереджаю відразу, що кольє віддати не можу. Щось інше проси!
– Та нічого мені не треба, Маргарито Станіславівно, окрім нормального відношення. Не хвилюйтесь, я вас не видам. Зрештою, мене це не стосується, чому ви кохання на стороні шукаєте.
Маргарита Станіславівна якось різко змарніла, глибоко зітхнула й сказала:
– Нещаслива я з Іваном. Ні, він добрий, дбайливий, уважний, просто між нами вже років п’ятнадцять немає жодних подружніх стосунків. Якщо ти розумієш про що я.
Він слабий, і ретельно це приховує від усіх. А Володя… А він в мене закоханий ще з інституту. І кольє він мені подарував, тут ти не помилилась. Я заплуталася і так втомилася.
Юля пообіцяла свекрусі зберегти її таємницю.
Маргарита Станіславівна, у свою чергу, сказала, що в невістці вона раніше помилялася, не знала, що Юлі можна довіряти.
Стосунки між родичками налагодилися, і цьому був дуже радий Михайло – чоловік втомився від регулярних сварок.
Юля не знала, чи Маргарита Станіславівна продовжує зустрічатися з Володимиром, в особисте життя свекрухи вона більше не лізла…
