Історії жінок

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Вони дуже давно не бачилися. Подруги сіли за столик у літньому кафе. Ольга почала хвалитися своїми досягненнями в житті, яка вона багата. – А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину. Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. – Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси. Ольга здивовано обернулася. До Ірини крокували два хлопчики років трьох

Ірина дружила з Ольгою ще зі школи. Разом вони бігали на танці, разом вступили в інститут.

Вони були, як то кажуть, не розлий вода, але було одне але – вони розходилися в думці щодо кар’єри.

Для Ольги це питання було важливим. Вона завжди мріяла, якомога більше досягти в карʼєрі.

-А ти не замислювалася про сім’ю, про дітей? – запитувала подругу Ірина.

Але Ольга у відповідь тільки хитала головою.

-Діти – це пелюшки, сорочечки, безсонні ночі. Ні, я маю зовсім інші плани.

Згодом подруги почали спілкуватися дедалі менше.

Ірина вийшла заміж і народила гарненьку донечку, а через кілька років і сина.

Ольга ж продовжувала робити свою кар’єру.

Йшов час. Життя у кожної з подруг складалося по-своєму вдало.

Ірина разом із чоловіком купили квартиру і потихеньку виховували діточок. Разом завжди легше впоратися з життєвими труднощами.

Ольга стала директором великого підприємства. Мала машину, квартиру, дачу. Кожну відпустку вона проводила за кордоном.

Ось тільки все частіше вона ловила себе на думці, що в її житті щось не так.

Усього, про що вона мріяла, досягла, а ось позбавитися відчуття порожнечі ніяк не могла.

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Давно вже їхні шляхи розійшлися.

Замовивши по філіжанці кави, давні подруги влаштувалися за столиком у літньому кафе.

Ольга без кінця хвалилася своїми перемогами й досягненнями в житті, ніби намагалася показати подрузі, який правильний вибір вона колись зробила.

-А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину.

Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. Шанувальників, окрім чоловіка, теж не було. А навіщо?

-Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси.

Ольга здивовано обернулася.

До Ірини, узявшись за ручки, крокували два хлопчики років трьох.

Вони були схожі один на одного, як дві краплі води. За ними поспішав її син із красунею дружиною.

Ірина, ні слова не говорячи, встала й побігла їм назустріч.

Розцілувавши онуків, вона обернулася до Ольги.

-Знаєш, Олю, – сказала вона. – Ось це і є моя чудова кар’єра!

Ірина взяла малюків за ручки, і вони всі разом пішли, весело про щось розмовляючи.

А Ольга ще довго дивилася вслід подрузі і її сімейству.

Тільки зараз вона зрозуміла, що такого в її житті немає, і, на жаль, вже й не буде…

Вам також має сподобатись...

– Олено, ну от скажи мені, що не так?! – розпитувала Світлана подругу. – А що вже трапилося? – запитала Олена. – Знову невдале побачення? – Ага, – сказала Світлана. – Уявляєш, він заявив, що я надто незалежна і владна. А потім додав: «Але ти не хвилюйся, я тебе перевиховаю!» Уявляєш таке? Олена хмикнула. – Я мовчки встала й пішла, – сказала Світлана. – Знаєш, я вчора ялинку прикрашала, дістала коробку з іграшками, а там лист… В дитинстві писала Миколаю. Я там просила ляльку і кошеня. Як же ж мені тоді було мало потрібно для щастя… Олена раптом випросталася, хитро примружилася і заявила несподіване

У Лариси не стало чоловіка Олега. Вона була вдома, як раптом у двері наполегливо подзвонили. – Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати. На порозі стояла її мати, а поряд із нею якась незнайома жінка… Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси: – Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово! – Чудово?! Вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї може бути хорошого? – Її дитина, – незворушно продовжила жінка. – Що?! Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки

Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив. – Дивно, – подумала Олена. – І хто б це міг бути? Може Леся? Але вона б на телефон набрала… Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв Сашко! – Оленочко, зустрічай! – радісно сказав її колишній. – Я повернувся! Можна ж мені зайти? Він сказав це так, ніби нічого й не сталося! Сашко спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто. Олена оторопіла

Марина зі своїм чоловіком Сергієм вечеряли на кухні. – Сергійку, може тобі ще вареничків? – запитала Марина. – Ще сметани покласти може? Сергій відставив тарілку і якось дивно подивився на дружину. – Марино, я люблю іншу жінку і хочу розлучення, – раптом сказав він. – Сподіваюся, ти не станеш нам перешкоджати. Квартиру я ділити не буду. Піду зі своїми речами, як порядний чоловік. Донька вже доросла. Спілкуватися з нею я буду, допомагатиму грошима, звісно, теж. На аліменти можеш не подавати, я даватиму набагато більше… Марина дивилася на чоловіка і не вірила, що це відбувається насправді