Історії жінок

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Вони дуже давно не бачилися. Подруги сіли за столик у літньому кафе. Ольга почала хвалитися своїми досягненнями в житті, яка вона багата. – А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину. Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. – Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси. Ольга здивовано обернулася. До Ірини крокували два хлопчики років трьох

Ірина дружила з Ольгою ще зі школи. Разом вони бігали на танці, разом вступили в інститут.

Вони були, як то кажуть, не розлий вода, але було одне але – вони розходилися в думці щодо кар’єри.

Для Ольги це питання було важливим. Вона завжди мріяла, якомога більше досягти в карʼєрі.

-А ти не замислювалася про сім’ю, про дітей? – запитувала подругу Ірина.

Але Ольга у відповідь тільки хитала головою.

-Діти – це пелюшки, сорочечки, безсонні ночі. Ні, я маю зовсім інші плани.

Згодом подруги почали спілкуватися дедалі менше.

Ірина вийшла заміж і народила гарненьку донечку, а через кілька років і сина.

Ольга ж продовжувала робити свою кар’єру.

Йшов час. Життя у кожної з подруг складалося по-своєму вдало.

Ірина разом із чоловіком купили квартиру і потихеньку виховували діточок. Разом завжди легше впоратися з життєвими труднощами.

Ольга стала директором великого підприємства. Мала машину, квартиру, дачу. Кожну відпустку вона проводила за кордоном.

Ось тільки все частіше вона ловила себе на думці, що в її житті щось не так.

Усього, про що вона мріяла, досягла, а ось позбавитися відчуття порожнечі ніяк не могла.

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Давно вже їхні шляхи розійшлися.

Замовивши по філіжанці кави, давні подруги влаштувалися за столиком у літньому кафе.

Ольга без кінця хвалилася своїми перемогами й досягненнями в житті, ніби намагалася показати подрузі, який правильний вибір вона колись зробила.

-А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину.

Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. Шанувальників, окрім чоловіка, теж не було. А навіщо?

-Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси.

Ольга здивовано обернулася.

До Ірини, узявшись за ручки, крокували два хлопчики років трьох.

Вони були схожі один на одного, як дві краплі води. За ними поспішав її син із красунею дружиною.

Ірина, ні слова не говорячи, встала й побігла їм назустріч.

Розцілувавши онуків, вона обернулася до Ольги.

-Знаєш, Олю, – сказала вона. – Ось це і є моя чудова кар’єра!

Ірина взяла малюків за ручки, і вони всі разом пішли, весело про щось розмовляючи.

А Ольга ще довго дивилася вслід подрузі і її сімейству.

Тільки зараз вона зрозуміла, що такого в її житті немає, і, на жаль, вже й не буде…

Вам також має сподобатись...

Олена Сергіївна поверталася додому з роботи. По дорозі жінка заскочила в магазин, і накупила два важких пакети продуктів на вечерю. За півгодини Олена зайшла в свій під’їзд, зупинилася біля поштової скриньки перевірити пошту. Раптом, поміж купи квитанцій та рекламних брошур, жінка помітила який конверт. – Дивно, що це може бути? – подумала вона. Олена швидко відкрила конверт, і побачила у ньому декілька фотографій. Вона переглянула фото і застигла від побаченого

Оля прийшла на роботу. – Тебе директор викликає, – одразу повідомила одна із колег. – Чому? – поцікавилася жінка. – Не знаю. Просив передати, щоб ти зайшла, – відповіла колега. Оля поставила сумку на робочий стіл і вирушила до директора. – Ольга Іванівна, з завтрішнього дня, ви звільненні! – сухо відповів начальник. – За що? – мало не плачу запитала дівчина. – Що я не так робила? – Мені дорога репутація фірми, – раптом відповів начальник. – А про вас такі подробиці розповідають… – Які ще подробиці? – не зрозуміла Оля. І директор все їй розповів. Оля вислухала його, і застигла від почутого

Таня робила генерального прибирання, коли у неї зламалася пральна машина.  Жінк побігла до сусідки, за допомогою. – Тітко Марія, доброго дня! А ви не знаєте, хто тут знається на пральних машинах? – запитала Таня з порога. – Доню, так у нас на п’ятому поверсі хлопець один є. Зараз я йому подзвоню, скажу щоб зайшов до тебе, – сказала Марія, і набрала номер телефону. За десять хвилин у двері Тетяни подзвонили. Жінка відкрила і не повірила своїм очам

Софія підійшла до куща бузку і взяла гілочку. Вдихаючи аромат квітів, вона пішла до хати. – Софіє Михайлівно, там якісь люди, кажуть, що до вас! – раптом гукнула її сусідка. Жінка підійшла до воріт і побачила незнайому пару. Побачивши Софію, вони заголосили так, ніби це були її якісь родичі! – Вибачте, та хто ви такі?! – ахнула Софія. – Що вам треба?! Чоловік і з жінкою застигли від здивування і переглянулися між собою. – Ти що, не впізнала нас, чи що?! – сказала незнайома жінка. Софія очі вирячила від несподіванки