Життєві історії

Надія Миколаївна мила на кухні посуд, коли відкрилися вхідні двері і на порозі з’явилася невістка. Світлана зайшла у квартиру свекрухи, нахабно пройшла до центру спальні, не роззуваючись. – Світлано, що з тобою? Що сталося? – розгублено бурмотіла Надія, побачивши сльози та розмазану туш. – Ану сідай, розповідай. – Я розлучаюся з вашим Славком. Погано Ви його виховали! – крізь сльози сказала Світлана. – Та що ж сталося, поясни? – Надія Миколаївна здивовано дивилася на невістку, нічого не розуміючи

Світла дістала з духовки запашну курочку з картоплею. Ось-ось мають привезти торт та капкейки для свята. Треба встигнути впорядкувати себе, а часу залишається зовсім небагато.

Скоро прокинеться Павлик і точно нічого не встигне.

– Нарізки, як я могла забути, – раптом згадала Світлана.

Свекруха бурчатиме яка вона невміха. Затягне чергову історію про те, як чудово жили за колишніх часів.

Все встигали з дітьми на руках. Прали вручну, підлогу підмітали, ніяких роботів-пилососів не було. А тим більше посудомийок або ще чого не вистачало відп-а-а-а-рювачів.

Навмисне розтягне це чуже для неї слово. Хіба винна Світлана, що вигадали таку техніку для життя. Звичайно, якщо замислитися, свекруха має рацію. Невістка змирилася з майбутніми докорами.

В кімнаті почулися звуки.

– Павлик прокинувся, ну ось, привела себе в порядок і нарізки. Ех…

Надія Миколаївна голосно дзвонила в двері. Любила приходити раніше. Світлана поправила зачіску, видихнула і відкрила.

– Привіт! Дуже рада вас бачити.

– Давай капці. Ходімо, подивимося, чим пригощатемеш.

– Ну, навіщо Ви так? Все свіже, з гарячої духовки дістала.

– Щоб охололо, холодним вирішила нагодувати. Постав назад, скільки тебе вчити можна…

Тяжко зітхнувши, свекруха пройшла на кухню і почала господарювати. Ще раз натерла виделки, тарілки, уважно вивчала фужери у пошуках брудних слідів. Нічого не знайшовши, поставила назад. І наказним тоном скомандувала:

– Де ти ходиш і чому досі Славка нема?

– Не знаю, мав би повернутися. Не міг він забути про річницю. Я вранці нагадала.

– І щоб ви без мене робитимете…

 Набрала номер сина. Телефон вимкнений.

– Дивно. Не застерігав, що затримається. Може у пробку потрапив?

– Ага, в яку? У нашому місті пробки лише на День міста бувають. Гаразд, давай без нього почнемо.

Надія Миколаївна пішла додому через дві години. Славка не було. Світла щосили приховувала свою занепокоєння, щоб не засмучувати “улюблену” свекруху.

Чоловік повернувся о 3 годині ночі.

– Де ти був? – Здивовано підняла очі на чоловіка.

– Довга історія, потім розповім. Давай спати.

– Добре – розгублено пробурмотіла вона.

Неприємне почуття зародилося всередині. Славко дивно став поводитися. Постійно затримувався, забував купити продукти, вимикав телефон. Світлана закривала на все очі, але останньою краплею стала відмова в ліжку.

Він байдуже пройшов повз неї і ліг спати.

Наступного дня наважилася піти до свекрухи.

– Надія Миколаївно, Ви зрозумійте, всього на годинку. Я записана на плановий огляд в стоматологію

– Гаразд, але тільки на годину. Потім маю справи. Ходімо Павлику, бабуся з тобою пограє.

“Так натурально зіграла, треба було в акторську йти.” – Розмірковувала Світлана по дорозі.

Біля офісу стояв її Славко, озирався на всі боки. Хвилювався, дивився на годинник. Світлана спритно сховалася за машиною.

“Шкода не чути” – думала вона, згинаючись нижче.

Позаду до нього підбігла дівчина. У короткій сукні червоного кольору. На високих шпильках, волосся кучеряве, довге. Заплющила йому очі, він повернувся.

– Де я бачила цю блондинку, – вголос промовила вона, забувши про маскування.

Парочка затяглася у пристрасному поцілунку і не помітили, як швидко підійшла до них Світлана.

– Та як ти посміла, негідниця! – вигукнула Світлана і побігла в сльозах до машини. Славко щось вигукував услід.

“Він – зрадник! А таких не прощають. Ще пошкодує кого втратив. Хіба буде ця йому готувати борщі і котлети. Або доглядати його, коли він занедужає. Зрадник…”

Зайшла у квартиру його матері, нахабно пройшла до центру спальні, не роззуваючись.

– Мила, Світлана, що з тобою? – розгублено бурмотіла свекруха, побачивши сльози та розмазану туш. – Ану сідай, розповідай.

Свекруха пішла на кухню, довго чимось там шуміла. Повернулась із двома фужерами. Розлила ігристе і переконала невістку підняти келих.

– Ваш Славко мене зрадив.

– Що? Не може цього бути.

– Може. Погано Ви його виховали.

– А ти певна?

– Я на власні очі бачила, як він цілував цю… – Сльози бризнули з очей Світлани.

– Заспокойся. У мене залишитеся сьогодні, я за Павликом придивлюся. Славко до мене не поткнеться, завтра щось придумаємо. Заспокойся, взуття лише зніми.

– Два тижні тому Павлик сильно занедужав, – раптом сказала Світлана.

– Я пам’ятаю, а до чого тут це, – здивувалася свекруха.

– А до того ж. Лікар призначив нам тести та огляди. Я не наважилася везти його до поліклініки. Викликала додому медсестру із платної.

Світлана осушила ще один келих і продовжила.

– Молоденька, доглянута така. З Славком фліртувала, був вихідний, він був вдома, а потім…

– Що, що потім?

– Потім вони залишилися наодинці, поки я Павлика заспокоювала. За два дні зателефонували, сказали тест не вийшов. Приходила до нас ще двічі . Славко чомусь у ці дні був вдома. Так ось ця негідниця і є та медсестра. Я впізнала її.

– Боже, та як таке можливо

Свекруха гладила по голові Світлану, міцно обійнявши, мов рідну. Казала якісь слова підтримки. Світлана була вимотана недугою Павлика, вони не спали тиждень.

– Знаєш, що лягай відпочивай, поки онучок спить. Я піду до нього. Усьому свій час, тобі виспатися треба.

Світлана прокинулася від шерхоту в коридорі. На нього вона точно не чекала. Схопилася і почала збиратися.

– Почекай, Світлано,я все поясню. Це я Славку зателефонувала.

– Мамо, давай я сам.

– Добре не буду заважати.

Надія Миколаївна пішла у спальню до Павлика.

– Що ти мені поясниш? Що це випадковість, і ти не хотів. Мені здалося? Навіть слухати не хочу твої виправдання.

– Я розумію, як це виглядає. Але послухай, будь ласка. Це була випадковість.

– Славко, будь чоловіком. Скажи правду.

– Ось дивись – він простягнув їй смартфон.

– Що це?

– Це моя причина затримок на роботі. Ми виграли великий контракт. Шеф обіцяв хорошу премію, якщо ми встигнемо доробити проект у стислий термін. Я реально працював, ми встигли і клієнт сплатив аванс. Бачиш суму на рахунку?

– Ну.

– Це наш із тобою рахунок, збирався до банку, щоб покласти гроші під високий відсоток. До літа набралася б чимала сума. Ти ж хотіла на море? Я для нас старався.

– Славко я подам на розлучення і на море їдь зі своєю цією. Мені вже байдуже.

– Після того, як вона прийшла вперше і почала фліртувати. Я відшив її. Десь дістала мій телефон, дзвонила, писала смс-ки. Домовився з нею про зустріч біля офісу. Щоб припинити її спроби. Вона, налетіла з поцілунками. Я не винен, я люблю лише тебе. У нас чудовий син. Я ні на кого вас не проміняю. Мені це не потрібно. Хочеш, давай переїдемо в інше місто?

– Я не вірю тобі.

– Розумію, ось дивись запис із камер спостереження. З робочих камер, розумієш? Я був у офісі.

 Світлана уважно дивилася на час, коли чоловік виходив із кабінету. Якраз вистачало лише для того, щоб доїхав до дому. Вона знітилася.

– Мені потрібен час прийти в себе. Я візьму Павла та поїду до батьків.

Мовчки забрала сина, поїхала додому, вранці викликала таксі, рушила на вокзал.

Через два дні на порозі рідної оселі з’явився Славко. Пам’ятий, неголений, стомлений.

– Я ж казав, що без вас пропаду. Взяв пару днів за свій рахунок. Не виставиш?

– Ні, проходь.

Світла простила чоловіка, хоч і він і не був винний. Через безглузду випадковість могла зруйнуватися сім’я.

А влітку вони поїхали на море.

“Ми дуже багато переживаємо. Занадто серйозно все сприймаємо. Треба ставитися до всього простіше, але з розумом. Головне думати і не робити не обдуманих рішень.”

Вам також має сподобатись...

Віра приїхала до батьків у гості. Відпочивши з дороги, дівчина вирішила сходити в магазин. Тільки-но Віра вийшла на вулицю, як зустріла свою тітку Людмилу. Помітивши животик племінниці, що округлився, Людмила зупинила її. – Кого чекаємо? – запитала тітка. – Сина, – усміхнулася Віра. – Це дуже добре, – якось підозріло сказала тітка Люда. – Імʼя вже вибрали? – Ми про це ще не думали, – відмахнулася Віра. – Нема що тут думати! – несподівано сказала тітка. – Назвіть Андрієм! І тільки Андрієм! Запам’ятай це! – А чому Андрієм? – Віра здивовано дивилася на тітку, не розуміючи, що відбувається

Віка нещодавно вийшла заміж. Після весілля і медового місяця, Віка зустрілася із своїми подругами. – Ну, розповідай! Як тобі твій новий статус та сімейне життя? – запитала одна з подруг. – Ой, дівчата…, – сумно сказала Віка. – Сергія наче підмінили! Виходила заміж за одного чоловіка, а зараз живу наче з іншим! – В сенсі? – не зрозуміли подруги. – Не знаю. Спочатку все добре було. А потім…Потім почалося дивне, – сказала якось підозріло Віка. – Ну, розповідай, не тягну! – наполягли подруги. І Віка все їм розповіла. Подруги вислухали Віку і аж роти повідкривали від почутого

Олег зі Світланою одружилися. До цього вони зустрічалися шість років. Свекрусі Світлана ніколи не подобалася, і жінка завжди ясно давала це зрозуміти… Через кілька місяців пара раділа новосіллю – вони купили квартиру. З переїздом їм допомагала свекруха Марина Петрівна. Вона особисто пакувала речі свого сина. Коли всі меблі були розставлені, а речі розкладені по поличках, Світлана пішла на кухню, щоб приготувати швидку вечерю. – Олежику, а чому в квартирі всього одне ліжко? – раптом запитала Олега мати. – В якому сенсі? – той здивовано дивився на матір, не розуміючи, що вона оце таке запитує

Дарина помішувала чай, неуважно дивлячись у вікно. Її свекруха, Олена Юріївна, була в сусідній кімнаті. З телевізора чувся звук серіалу. Олена Юріївна кілька разів заходила на кухню, ніби збиралася щось сказати. Але щоразу поверталася до себе в кімнату. Дарина помітила її дивну поведінку ще з самого ранку. Зазвичай спокійна жінка, сьогодні вона дуже нервувала. – Цікаво, що вона таке хоче сказати? – подумала Дарина. Зрештою, Олена Юріївна знову з’явилася в дверях. Видно було, що вона хвилювалася. – Даринко, ти зараз зайнята? – обережно спитала вона, зупиняючись біля столу. – Ні, звісно, – відповіла невістка. – Щось сталося? Дарина не розуміла, що відбувається