Про кохання

Віктор та Олена одружилися, зняли квартиру, і сьогодні прокинулися в одному ліжку. – Я дещо згадала, – раптом сказала Олена. Сьогодні у моєї подруги день народження. – То ми йдемо у гості? – зрадів Віктор. – В які ще гості? – Олена з подивом подивилася на чоловіка. – Сьогодні я йду в ресторан. – Ми йдемо! – поправив Віктор. – Ні, любий, я йду. Без тебе. І хочу попередити, що я можу бути там до самого ранку, бо ж там будуть гарні чоловіки! – пояснила дружина. – Що? Які ще чоловіки? – Віктор здивовано дивився на Олену, не розуміючи, що відбувається

Вчора Віктор та Олена нарешті почали жити разом. Зняли квартиру, і сьогодні прокинулися в одному ліжку вже з усвідомленням того, що вони – подружжя. Прокинулися майже одночасно, і довго слухали, як цокає на годинник.

– Так… – прошепотів Віктор. – Добре як…

– Добре, – вторила Олена і притулилася до його гарячого сильного плеча. – Добре та спокійно.

– І нікуди бігти не треба, – знову сказав він. – До речі, я хочу тобі щось сказати. Точніше – запропонувати.

– Що? – усміхнулася Олена.

– Я б, все-таки, хотів – незважаючи на те, що у нас з тобою тепер сім’я. – Щоб у нас з тобою залишалися вільні стосунки.

– Які стосунки? – перепитала здивовано жінка.

– Вільні стосунки. Ти знаєш що це таке? – сказав Віктор.

– Приблизно… – Посмішка вмить злетіла з обличчя Олени. 

– Ти вибач, але ж ми з тобою сучасні люди, – продовжував Віктор говорити спокійним голосом. – Хоч і не дуже молоді, але просунуті. Отже, обтяжувати себе правилами ми, напевно, не будемо? Правильно?

– Я не розумію про що ти? – спитала Олена насторожено.

– Давай домовимося прощати один одному деякі витівки, – з усмішкою сказав чоловік.

– Які ще витівки? – не зрозуміла Олена.

– Ну, чи мало що буває в нашому житті. – Він весело подивився на неї. – Я можу загуляти. І ти теж кимось можеш швидко зацікавитися. Коротше кажучи, я пропоную не звертати на це особливої уваги. Обійдемося без сцен ревнощів та непотрібних сварок. У нас із тобою будуть сучасні вільні стосунки.

– Ах, такі стосунки? — Олена довго й мовчки дивилася на нього, потім раптом рішуче промовила: — Справді. Напевно ти правий. До речі, вчасно ти це мені сказав. – Вона стрепенулась, і прийняла в ліжку сидяче становище. – Так Так Так. Дуже вчасно.

– Чому вчасно? – Віктор трохи здивувався.

– Тому що я зараз дещо згадала. Сьогодні ввечері у моєї доброї давньої подруги день народження. І я на ньому обов’язково маю бути. Я зовсім забула сказати про це тобі.

– Отже, сьогодні ми йдемо у гості? – зрадів він.

– В які ще гості? – Вона з подивом подивилася на нього. – Сьогодні я йду до ресторану.

– Ми йдемо до ресторану! – поправив він.

– Ні, любий, я йду до ресторану. Одна без тебе. І одразу хочу тебе попередити, що я можу зависнути там надовго. Можливо, навіть до самого ранку.

– Що? – Віктор застиг здивовано. – Як це до ранку? А я?

– Але ж, дорогий, у нас же з тобою сучасні стосунки. – Вона посміхнулася. – Я маю право на маленькі витівки? Ти сам казав. Тим більше там збирається така компанія! Наша стара гучна компанія. Друзі та… гарні чоловіки.

– Що? – Він з подивом дивився на неї. – Які ще гарні чоловіки?

– Стоп, любий! – Вона поклала свій вказівний палець на його губи. – Ти сказав мені тільки що, що ми не ревнуватимемо один одного. До речі, і ти сьогодні теж можеш десь зависнути. До ранку. Але тільки одразу кажу, зависай не тут. Наше ліжко буде завжди лише нашим ліжком. Домовились?

– Що означає домовилися? – Спробував обуритися він.

– Як що? – Олена подивилася на нього із запитанням. – У нас же вільні стосунки. Ти сам сказав.

– Але ж я сказав це просто так… Про всяк випадок…

– От і прекрасно. Вважай, що це всякий випадок настав. Точніше, він може настати сьогоднішньої ночі.

– Але ж ми тільки-но почали з тобою разом жити, – вигукнув він тоном ображеної людини. – Невже ти не розумієш, що так чинити не можна?

– Як так?

– Так! Ми ж любимо одне одного?

– Дуже любимо, – кивнула вона.

– Ну ось. І раптом ти заявляєш, що сьогодні вночі можеш не прийти. Це ж підло!

– Але спочатку ти заявив, що у нас з тобою мають бути сучасні стосунки, – зауважила вона.

– А раптом я пожартував?

– Пожартував? Точно?

– Я не знаю, точно чи ні… – розгубився він.

– А хто знає?

Він судомно зітхнув і надовго замислився. А вона мовчки дивилася на нього і посміхалася.

– Ну так що? – не витримала вона його мовчання. – Які у нас із тобою будуть стосунки? Вільні чи ні?

– Ні… – промимрив Віктор.

– Ні?

– Ні! – Тепер різко повторив він. – Які можуть бути вільні стосунки, якщо ми тепер із тобою одна сім’я?

– Гаразд, – покірно сказала Олена. – Отже, сьогодні я нікуди ввечері не йду.

– Чому? Ми можемо піти разом.

– Навіщо? – Вона знизала плечима. – Ми ж маємо берегти одне одного. Давай краще самі сьогодні влаштуємо в нашому домі застілля. Запросимо батьків, твоїх та моїх. Їм буде приємно. Ти згоден? І ми більше ніколи не станемо з тобою говорити про якісь там сучасні стосунки, – додала Олена. – Адже так? У нас тобою будуть традиційні сімейні стосунки? Які були у наших батьків.

Віктор глянув у її очі, і, посміхаючись, невпевнено кивнув головою.

Вам також має сподобатись...

Світлана лежала на дивані і дивилася турецький серіал. Раптом у коридорі почувся звук ключа в замку і чиїсь кроки. Світлана здивовано встала з ліжка. – Оленка, донька приїхала, чи що? – пробурмотіла вона. Жінка накинула домашній халатик і пішла в коридор. На порозі стояла її донька Олена і якийсь літній чоловік. Примружуючись Світлана подивилася на незнайомця. – Мамо, а до тебе тут гість! – сказала Олена. Жінка дістала окуляри. Її погляд зупинився на обличчі гостя. І раптом… Вона від здивування приклала долоню до рота! – Це ти?! – ахнула вона. Світлана не вірила своїм очам

Карина приїхала в село до своєї бабусі Марії. Зранку старенька пішла в магазин. Карина була в хаті одна. Раптом в двері постукали! На порозі стояв якийсь молодик із трилітровою банкою в руках… – Здрастуйте, – сказав незнайомець. – Моя бабуся просила передати бабі Марії свіженького молочка. Сказала, що баба Марія живе сама… Він дивився на Карину і посміхався. – Я її внучка, тож можете залишити молоко, – сказала Карина. – Я давненько не куштувала домашнього. Чоловік віддав банку Карині. В цей час з’явилася баба Марія. Вона глянула на молодика і руками сплеснула від несподіванки

Андрій заслаб і сидів у своєму будинку за містом сам. Його дружина Марина поїхала. Вона дзвонила, розпитувала про самопочуття Андрія, але ці дзвінки були більше для ввічливості… – Не любить вона тебе! – казала про невістку мати Андрія. – Ти слабий, а де вона? По салонах вештається і гроші твої тринькає? – Ну мамо, гроші ж у неї й свої є, – казав Андрій. – Досить про це, мамо. В сотий раз одне й те ж саме. Я й сам усе розумію! Бувай. Бережи себе… Андрій поклав слухавку, глянув у вікно і застиг від побаченого

Андрій був чоловіком не бідним. Жив він сам, тож вирішив найняти хатню робітницю. Ганна виявилася хорошою працівницею. З роботою справлялася на всі сто! І вікна сяяли чистотою, і сантехніка, і на кухні ідеальний порядок, не кажучи вже про кімнати. – Нічого собі! – сказала кохана Андрія Наталя. – Тепер і побут не важкий з такою помічницею. Правда, Андрію? – До чого це вона? – подумав чоловік, але розпитувати не став. Його турбувало інше – звідки він знав цю жінку? Звідки знав Ганну?! А якось вранці Андрій прокинувся і аж сів на ліжку від несподіваної здогадки