Про кохання

Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник. – Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора! – Ти спати збираєшся? – дружина виглянула зі спальні. Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали. – З тобою все гаразд? – дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав? – Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Ну, як знаєш, – байдуже сказала Віра і закрила двері у спальню. Але жінка навіть і не здогадувалася, що задумав її чоловік

Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник.

– Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора!

– Ти спати збираєшся? – Дружина виглянула зі спальні. – Мені щось не спиться. Може поп’ємо чайку? Мене сусідка пряниками пригостила.

Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали.

– З тобою все гаразд? – Дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав?

– Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. – Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Рано ще спати.

Дружина, від такої поведінки чоловіка, трохи запереживала, знизала плечима і вийшла на кухню.Віктор  ліг на диван, глянув на годинник і заходився чекати.

Чоловік прокинувся раптово. Телевізор тихо працював. Він глянув на годинник. Перша ночі! Проспав! Віктор перед виходом зазирнув у спальню. Дружина лежала тихо.

– Заснула чи що? – подумав він.

Він накинув куртку і вискочив із квартири.

****

Віра почула як закрилися вхідні двері. Жінка неквапливо встала з ліжка, одяглась і вийшла зі спальні. Вона підійшла до вікна у вітальні і визирнула у двір.

Світло від тьмяного ліхтаря у дворі не могло дотягнутися до дитячого майданчика, і він був занурений у непроглядну темряву. Але жінка чудово знала, що приховує ніч.

У цьому будинку вона прожила від народження. Вона пам’ятала як батько посадив у центрі двору вербу, а поряд з нею чоловіки поставили столик та лавки.

Давно це було. Зараз на цьому місці збудували дитячий майданчик. Але вербу не зачепили.

Віра сумно посміхнулася. Вона згадала, як сорок років тому, її коханий Вітя, о третій годині ночі грав на гітарі і кидав у її вікно камінчики. Тоді Вірочка переживала, що прокинуться батьки, і вона обережно вислизнула у двір.

Радісний Вітя подарував їй квіти.

– Вірочка, 8 березня настало. Я тебе вітаю! – Він кивнув у бік столика. – Я ігристе купив і цукерки. Давай, відсвяткуємо.

– А з чого ми питимемо? – ахнула дівчина, виявивши відсутність стаканчиків.

Віктор, зрозумівши свою помилку, розгубився і щось промимрив. Вірочка засміялася.

Вони сиділи і пили ігристе прямо з пляшки і їли цукерки. Бульбашки лоскотали ніс і Вірочка часто чхала.

Розійшлися по будинках вони тільки на світанку. Біля під’їзду Вітя соромлячись, зробив їй пропозицію. Вірочка погодилася. Весілля зіграли рівно за чотири місяці восьмого липня.

– Віра! Віра!

Жінка здригнулася. Вона відчинила і визирнула у вікно.

– Ти сміятимешся, але я ніяк не можу потрапити у вікно. Виходь так. А то я сусідів розбуджу. Я чекаю тебе!

Віра засміялася і вийшла надвір.

– Вірочка, 8 березня вже настало, – Віктор простягнув дружині квіти. – Ідемо на лавку під вербу. Відсвяткуємо. Я ігристе та цукерки купив.

– А стаканчики? – усміхнулася жінка.

– Та ну їх, – чоловік махнув рукою. – Так відсвяткуємо. Нам не звикати.

Віктор та Віра, тісно притиснувшись один до одного, сиділи на лавці, пили ігристе і їли цукерки.

***

– Мамо, – Сергій підійшов до Ірини і інтенсивно почав трясти її за плече. – Бабуся і дідусь пішли кудись. А там ніч. Темно.

– Не хвилюйся, вони у дворі під вербою, – сонно пробурмотіла жінка. – Не хвилюйся за них.

– А раптом їх хтось образить? Вони ж старенькі. Я визирав у вікно, там темно. Нічого не видно. Може, сходимо, подивимося.

– Ніхто їх не образить, – прокинувся батько. – Не треба ходити до них. Це їхня ніч та їхня історія. А ти, якщо переживаєш, лягай з нами. Вранці прокинемося і вітатимемо наших жінок з 8 березня.

– Ні, – Сергійко замотав головою. – Я до себе на ліжко піду.

Сергій обережно одягнувся і вискочив у двір.

– Бабуся, дідусю, ви де? – Хлопчик побрів у бік лави.

– Сергію, ти чому не спиш? – захвилювалася Віра. – Щось сталося?

– Ні! Я за вас переживав. Бабуль, вже 8 березня настало. Я тебе вітаю!

– Сідай з нами, – забуркотіла жінка, – Разом посидимо. Яке сьогодні у мене чудове свято. Мої найулюбленіші чоловіки поряд!

Вам також має сподобатись...

Ганна з Павлом гуляли по місту. Вже почало темніти. Вони цілувалися біля під’їзду, коли на телефоні Ганни знову пролунала музика. Дзвонила мама. – Павлику, я побігла! – сказала дівчина. – Я тобі подзвоню! – махнув рукою той. Ганна забігла в квартиру і кинулась на балкон. Побачивши її, Павло радісно помахав рукою і тільки після цього пішов у бік зупинки. – І хто це? – з посмішкою запитала мати, тільки-но Ганна вийшла з балкона. – Ходімо на кухню… Поки дочка мила руки, на кухню зайшов батько. – Що це там таке з Ганною? – здивовано запитав він у дружини. Чоловік не розумів, що відбувається

Олеся прийшла з роботи втомлена. – Фух, нарешті завтра вихідні! – зітхнула вона, роззуваючись в коридорі. Дівчина посмажила собі картопельки з цибулькою, нарізала салатик з помідорів та огірків і сіла повечеряти. – Ой! – раптом згадала вона. – Я ж хотіла подзвонити Толіку! Олеся взяла телефон і набрала номер свого коханого Анатолія. На тому кінці відповіла якась жінка… – Дівчино, – не дала вона сказати і слова Олесі. – У нас з Анатолієм незабаром весілля. І в нас скоро буде дитина. Тож перестаньте діставати його своїми дзвінками! Олеся оторопіла від почутого

Ірина йшла з магазину з важкими пакетами продуктів у руках. А як же ж?! Хочеться донечку, та й себе побалувати смачненьким! Ірина хотіла наварити свіженького борщу, насмажити пиріжків, а на десерт приготувати медовик… Жінка вже підходила до свого будинку, як раптом її хтось гукнув. Ірина обернулася. До неї назустріч ішов якийсь молодик. Він був гарно вдягнений, високий і симпатичний. Щось у ньому було дуже знайоме, а що саме – Ірина зрозуміти не могла… – Не впізнаєш мене, так, Іринко?! – засміявся молодик. Ірина придивилась до нього й застигла з пакетами в руках

Віра потрапила у лікарню. Жінка подзвонила своєму сину Віктору. Той прийшов її провідати. Син приніс матері речі… Наступного дня були процедури. Після них Віра довго спала і прокинулась аж через день. Вона поговорили з сином по телефону і лягла в ліжко. За хвилину до Віри зайшла медсестра. Вона запитала її про самопочуття і раптом поклала на тумбочку якийсь невеликий білий пакет. – А це вам, – сказала дівчина. – Що це таке? – здивувалася Віра. – Не знаю, от принесли, – загадково промовила та. – Дивіться самі, що там є… Віра відкрила пакет й ахнула від побаченого