Історії жінок

У Лариси не стало чоловіка Олега. Вона була вдома, як раптом у двері наполегливо подзвонили. – Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати. На порозі стояла її мати, а поряд із нею якась незнайома жінка… Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси: – Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово! – Чудово?! Вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї може бути хорошого? – Її дитина, – незворушно продовжила жінка. – Що?! Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки

Так, чотири місяці тому Лариса хотіла, щоб Олег пішов… Пішов назавжди…

Вона вже навіть уявляла це все собі. Але вона й подумати не могла, що бажанням судилося збуватися так швидко! Особливо таким грішним…

Та це було не від Бога, а від лукавого, який заволодів її думками і серцем у той найнеприємніший для неї момент.

Це побажання Лариса висловила після того, як вона почула від Олега ті слова, які змінили її життя.

– Вибач, але я покохав іншу… Прощавай, – сказав він тоді.

Це було так несподівано, що вона й досі не оговталася.

А ще все посилилося, після того, як Олега дійсно не стало два місяці тому.

Як вона йому й бажала…

А вони ж іще недавно готувалися до весілля, яке мало бути восени.

Та дата реєстрації, обрана ними, давно вже минула. Все пройшло, все скінчено! Лариса сиділа в кріслі–гойдалці вже кілька годин і все гойдалася, гойдалася…

Вона сама себе картала, за те, що хотіла йому такого… Кажуть же, що якщо справді любиш, відпусти з миром і радуйся тому, що предмет твоєї пристрасті та любові – щасливий.

Значить, вона його не любила, а він був просто її власністю. Інакше як назвати її поведінку щодо нього?

Лариса мала просто відпустити Олега, і він був би живий. Але це було вище її сил на той момент. А тепер його просто нема.

До речі, Лариса навіть не знала, хто та жінка, котра відібрала в неї Олега, яку він так несподівано полюбив. Лариса ж навіть на поминки тоді не ходила і навіть не знає досі, чому не стало Олега…

Раптом Ларису охопила якась слабість. Вона поклала руку на живіт і раптом все зрозуміла. Від несподіванки Лариса аж підскочила, встала, здивовано прислухаючись до себе.

А потім її серце наповнила нечувана радість! Лариса зрозуміла, що вагітна!

Останні місяці вона не дуже стежила за своїм самопочуттям і жила як у сні.

Так, Олег залишив за собою продовження і це було велике диво!

І тут вона знову засоромилася своїх минулих страшних думок. Це вона винна… Вона наврочила. От Олега й не стало…

Раптом у двері наполегливо подзвонили. Лариса спочатку нікому не хотіла відкривати. Але тут завібрував її телефон.

Дзвонила мама. Лариса взяла слухавку.

– Ларисо, відкрий двері негайно! – вигукнула жінка у слухавку.

– Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати.

На порозі стояла її мама, а поряд із нею якась незнайома жінка.

Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси:

– Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово!

– Чудово?! Та її хочуть звільнити з роботи, вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї хорошого?! Я ж не для того запросила вас, щоб ви говорили нісенітниці. Нічого хорошого я зараз не бачу, тільки кола під очима.

– Її дитина. Ви скоро станете бабусею, – продовжила незворушно жінка.

– Що? Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки. – Ларисо, поясни мені нарешті, про що говорить Світлана Кирилівна? До речі вона раніше була лікаркою твого Олега…

– Може ви спочатку зайдете в квартиру? – запитала Лариса. – Щоб не збирати на майданчику сусідів, які пхають свій ніс не в свою справу.

Вони зайшли в квартиру і Лариса запросила їх у кімнату.

– Світлано Кирилівно, про яку дитину ви говорили? – запитала мати Лариси.

– А давайте дамо слово майбутній матусі, – сказала та, киваючи на Ларису.

– Мамо, та я сама тільки пів години тому зрозуміла, що вагітна. І це дитина Олега…

– Чи можна я візьму тебе за руку? – запитала Ларису Світлана Кирилівна.

Та машинально простягла долоню.

– А ти знаєш, чому Олега не стало? – запитала Світлана.

– Ні і на поминки його я не ходила. Він покинув мене заради іншої жінки…

– Він останнім часом ніколи тобі не скаржився на здоровʼя?

– Кілька разів казав, що голова крутиться… Збирався на обстеження в якийсь центр…

– Він уже дізнався перед вашою розлукою, що дуже заслаб і обманув тебе, сказавши, що любить іншу, щоб тебе не засмучувати.

Його не стало за пару місяців. А тебе він завжди любив. І до речі, перестань звинувачувати себе в його відході. Звичайно, такого бажати не можна нікому, але це було на емоціях…

– Ларисо, ти народжуватимеш цю дитину? – раптом запитала мати. – Олега ж нема, хто тобі допоможе його виховувати? Та й як ти потім із дитиною на руках вийдеш заміж?

– Мамо, як ти можеш! Ти хочеш щоб я її не залишала? Запам’ятай – цього не буде. Я звісно ж, народжуватиму дитину Олега, я її вже люблю!

Лариса подякувала Світлані Кирилівні. Заспокоїла маму, сказала, що вона зараз найщасливіша людина на світі.

Через кілька днів, коли вона вже стала на облік в жіночу консультацію, Лариса поїхала до батьків Олега.

Її зустріли тепло, бо знали від сина, що він спеціально розійшовся з нею.

А коли батькам Олега, які аж постаріли від горя, Лариса сказала про дитину Олега, вони так само, як і вона, раділи, сміялися й плакали одночасно.

У термін Лариса народила здорового хлопчика, якого назвала ім’ям, яке колись, чи то жартома, чи серйозно сказав Олег. Він казав, що назве свого першого сина Михайлом.

Тож отак на світ і зʼявився Михайло Олегович…

Вам також має сподобатись...

Таня прийшла до батьків і з порогу сказала. – Тату, це ж твій онук! Ти ж багатий, допоможи грошима! – просила донька.  – У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує! – відповів батько. Таня прийшла додому ні з чим. – Ну що, допоможуть батьки, – запитав Віктор. – Ні, – опустила очі Таня. – Знаєш Таня, нам треба з тобою розлучитися, – раптом заявив Віктор. Таня не розуміла, що відбувається

Зіна була у відрядженні. Увечері вона вирішила подзвонити до свого чоловіка Андрія. Вони поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися. – Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці. – Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна. Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою! Її голос видався Зіні дуже знайомим. – Та це ж моя подруга Анжела, – ахнула Зіна. – Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини, – говорив чоловік. Зіна не вірила своїм вухам

Ліда йшла зі своєю собачкою на зупинку автобуса. Жінка якраз вийшла на пенсію. Вона вирішила щодня гуляти зі своєю улюбленицею на свіжому повітрі. Жила Ліда недалеко від лісу, майже на краю невеликого містечка. Вона сідала в автобус і через три хвилини вже виходила на кінцевій. Вуличка була майже селом. Приватні будинки, кінець асфальту, садки з квітами й лавки біля хвірток. Краса! Якраз біля самої зупинки стояла стара маленька хатина. Зелена фарба вже лущилася, садок весь заріс травою, на вікнах біліли фіранки… Ліда придивилася до вікна й помітила дещо дивне

Валя отримала замовлення організувати дитяче свято. Іменинницею виявилася дуже мила дівчинка, ну просто янголятко. Поруч крутилася її мама, а от тата не було. І цей факт переконував хвилюватися, адже тато мав дуже важливу роль у цьому заході. – Приїхав. За кілька хвилин буде на місці, – нарешті оголосила мама іменинниці. Чоловік справді з’явився буквально за хвилину. – Тобі він не здається знайомим? – тихенько прошепотіла Валі подружка. Валя глянула на татуся іменинниці і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона