Весняний вітерець колихав верхівки дерев. Ніжне молоде листя було сповнене життя. На земляному пагорбі зеленіла свіжа трава і набухали бутони низькорослих квітів у гранітному обрамленні квітника.
Аліна схилилася над пам’ятником і протерла фотографію жінки, що сміється,
– Ну, привіт, Вікторія Федорівно, от я до тебе і приїхала, та сьогодні не одна, а з найдорожчими мені людьми. Ти тільки не сварися на мене, Вікторія Федорівно, ти подивися – у нас все добре. Дякую тобі за все, адже ти відвернуола мене від поганого вчинку.
За огорожею стояв високий чоловік з легкою сивиною в темному волоссі. І дві дівчинки, одна вже майже дівчина, а друга зовсім мала.
Зазвичай Аліна приходила до Вікторії Федорівни одна, поки не сталася одна дуже значуща подія. Тоді Аліна довго сиділа на лавочці, і згадувала все своє ще не дуже довге життя…
*****
– Наступна! – гукнула дівчина в білому халаті з кабінету. Аліна несміливо увійшла, ховаючи очі в підлогу – ніколи ще не була вона на огляді у жіночого спеціаліста. – Тааа-ак, що тут у нас? Заміжня? Вагітності були? Скільки? – заучено питала лікар, не підводячи голови від карти Аліни.
– Не було, тобто не знаю, тобто не було раніше, а зараз є. І я хочу вас попросити, мені поки не треба … – белькотіла Аліна невиразно і лікарка нарешті на неї здивовано подивилася.
– Ти чітко говори, – вступила у розмову медсестра. – У Вікторії Федорівни повний коридор жінок у черзі стоїть! Ти прийшла на процедуру?
Аліна хвилюючись перестувала з ноги на ногу:
– Ну так, мабуть.
Вікторія Федорівна уважно на неї подивилася:
– Господи! А чоловік то що каже? – Запитала вона суворо.
– Не каже нічого, – Аліна почервоніла. – Не каже, та його в мене й немає, так вийшло, я не хотіла.
– Гаразд, давай на крісло.
Після огляду Вікторія Федорівна насупилась, щось знову в карті написала: – Присядь! Слухай, що я скажу! Та не плач ти, до завтра подумай, адже життя твоє, а не моє. Я те що треба, зроблю, та й годі, а ти зруйнуєш все життя собі, зрозуміла?
Аліна кивнула: – Так, я ще подумаю, дякую, я завтра прийду.
Наступного дня була не її зміна, але Вікторія Федорівна без сну півночі пролежала, запало їй це дівчисько в душу, себе згадала.
Та ще ідея їй одна в голову спала, тому вона ранком і вирішила до своєї змінниці Рити Борисівні зайти. Та дівчину не стане більше вмовляти, а у Вікторії Федорівни план виник. Як їй і свої проблеми вирішити, і допомогти дівчинці.
Аліна справді вже сиділа біля кабінету, і вигляд у неї був рішучий.
– Ідемо зі мною, розмова є, – Вікторія Федорівна взяла Аліну за руку. – Хочу запропонувати тобі допомогу, а ти за це мені допоможеш, згодна?
Аліна підняла на неї заплакані очі: – Чим я можу вам допомогти?
– Поїхали до мене, там і поговоримо, – і Вікторія Федорівна повела Аліну за собою.
Розмова була довга, Аліна спочатку відмовлялася, але Вікторія Федорівна знайшла для неї потрібні слова і дівчина погодилася.
Суть їхнього договору була така – Аліна живе у Вікторії Федорівни і народжує дитину.
Але не просто так, а вони оформлюють шлюб із сином Вікторії Федорівни, тридцятисемирічним похмурим чоловіком, але він був лежачим.
Аліна доглядає за ним, як доглядальниця і отримує за це хорошу щомісячну винагороду. А потім згодом і успадковує квартиру, але тільки якщо житиме з її сином, а не залише його. Валентин приємний чоловік, трохи працює на комп’ютері, але самостійно доглядати себе він не зможе. А Вікторія Федорівна вже у віці, якщо що – син зовсім один залишиться!
Аліна заплакала, не знаючи, на що й наважитися. Не лишити дитину – а раптом і правда у неї більше не буде дітей? Але наважитися на те, що пропонує Вікторія Федорівна – ще гірше! Вона сиділа і плакала від розпачу, потім витерла сльози і все ж таки погодилася – їй нікуди було більше йти.
Валентин, син Вікторії Федорівни, був похмурий, і не надто балакучий. Аліна йому не сподобалася, він відкидав її допомогу. Але Аліна наполегливо готувала, подавала, прибирала і навіть намагалася розговорити Валентина.
Зате тепер Аліна мала свою кімнату, дах над головою і постійний заробіток.
Вікторія Федорівна була задоволена, що син під наглядом. А коли в Аліни народилася Марійка, похмура тиша змінилася дитячим сміхом. Навіть Валентин з цікавістю спостерігав, як Марія повзає, як вона намагається підвестися, як сказала перші слова. Вони потоваришували, Марійка пригощала Валентина своїм печивом, а він потай розповідав їй цікаві казки.
Вікторія Федорівна теж з радістю няньчилась з Марійкою, та вже так і вважала її своєю онукою. Марійка приносила іграшки до кімнати Валентина, і одного разу Аліна вперше почула, як Валентин сміється разом із малюком.
Те, що Аліна закохалася, перша помітила її свекруху. На той час Вікторія Федорівна вже вийшла на пенсію і їй одразу не сподобався молодий спеціаліст – реабілітолог, який приходив займатися з Валентином.
Аліна допомагала Валентинові робити вправи, а сама ловила погляд молодого чоловіка Максима! Вікторія Федорівна саме цього переживала, ось воно! Хто ж буде із Валентином, коли її не стане? Невже ця невдячна дівчина покине її сина? Ця негідниця, якій вона дала дах і прийняла її дочку Марію, як рідну онучку!
Виставити їх із дому і нехай ідуть на всі чотири сторони, немає більше віри цій Аліні! – Вікторія Федорівна була тоді дуже засмучена…
*****
– Максиме, Марійко, Віка, – обернулася до чоловіка та доньок Аліна. – Пішли до машини, допоможемо Валентину вийти. Адже він вперше приїхав до своєї мами на могилку.
Максим і Марія широко відчинили розсувні двері мінівена, і допомогли Віктору вийти. Максим допоміг Валентину вибратися.
– Ну ось, тепер вся родина в зборі, – пожартував Валентин, у руках у нього були улюблені квіти його мами – польові.
– Дивись, люба моя Вікторія Федорівно, ми сьогодні всі разом приїхали. Мій чоловік Максим, твоя онука Марійка та наша молодша, ми її на твою честь назвали – Вікторія. А найголовніше – ми купили велику машину, адже Валентин тепер може вставати і він також зміг із нами приїхати. Для мене Валентин давно вже як брат, а для Максима він – найкращий друг. Ми одна сім’я, і ти за нас не хвилюйся. Усім, що в мене є, я зобов’язана тобі, моя улюблена перша свекруха, дякую тобі!
