Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Марина їхала своєю машиною додому. У салоні грала музика, але й вона не заспокоювала її, а навпаки, наводила тугу. – Як же ж рано пішов мій Андрійко, – думала Марина про свого покійного чоловіка. – Тридцять один рік, хіба це вік?! Дитину чекали… Але його не стало, і малюка теж нема. Стільки часу минуло, а душа все не на місці… Попереду Марина помітила машину, яка раптом поїхала вбік і зупинилася. – Щось не так, – подумала вона. – Колесо, чи що? Марина теж зупинилася. Вона підійшла до машини, постукала в дверцята і застигла від несподіванки

У Тетяни був чудовий настрій. Сьогодні у неї вдома мало бути перше побачення з Миколою! У двері подзвонили. Микола зайшов без квітів, але з ігристим. Господиня бігала з кухні в кімнату, намагаючись у всьому догодити кавалеру. Вони трохи посиділи. Коли ігристе майже закінчилося, Микола сказав: – Замало буде, піду я ще в магазин сходжу… Він пішов. Магазин був не так вже й далеко. – Щось він затримується, – подумала Тетяна. Вона йому подзвонила, але телефон було вимкнено… Тетяна одяглася, пройшла шлях до магазину й назад. Нема Миколи! І раптом вона зрозуміла несподіване

Ліза з Ірою дружили з самого дитинства. Вони могли дуже посваритися, і навіть не спілкуватися. Потім, якось налагоджували стосунки… Іноді заходячи до Іри в гості, Ліза раптом помітила, що її батьки якось дивно й похмуро дивляться на неї. А якось мама Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала: – Лізо, ми тебе шануємо, але й совість треба ж мати. Вже четвертий місяць пішов! Ти хоч частинами нам віддавай, якщо відразу все віддати не виходить. – Що віддати?! – Ліза застигла від несподіванки. Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається

Олена приїхала з міста в село. Вона давно не була вдома, бо посварилася з батьками. Дівчина зайшла в сільський магазин. Олена озирнулася – нічого тут не змінилося. Праворуч був прилавок з товарами і продавчиня тітка Зіна. – Дайте хліба, будь ласка, – сказала Олена і відрахувала гроші. – О, з’явилася! – сказала продавчиня. Олена не підняла голову, а тільки повторила: – Хліб, будь ласка. – Та на, – байдуже сказала та. Олена вийшла на вулицю, відламала від шматочок хліба і заплющила очі. – Олена?! – пролунав просто перед нею чийсь голос. Дівчина відкрила очі, й застигла від несподіванки