Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

У Ніни дуже заслабла мати. – Не стане мене скоро, – сказала вона. – Ти залишишся зовсім одна. У моєї подруги син розлучений. Він прийде до нас у суботу на обід. Придивися до нього… Але Ніні чоловік не сподобався. – А кого тобі треба?! – обурилася мати. – Принца?! Матері не стало через рік. Залишилася Ніна одна. Якось вирішила вона перебрати речі матері – що роздати, що викинути. Весь вихідний вона витратила на розбирання шаф. Потім взялася за коробки. В одній із них вона знайшла якийсь конверт. Ніна глянула на нього й очам своїм не повірила

Ірина стояла на кухні, дивилася у вікно й згадувала минуле… На порозі зʼявився її коханий Іван. – Я йду, Ірино, – раптом сказав чоловік. – Ну йди, – задумливо відповіла вона. – Ірино, я йду до іншої жінки! – сказав Іван. Ірина не могла зрозуміти, про що він говорить. – Яка ще жінка? – подумала вона. – Він що, зовсім, чи що? Іван відвернувся і пішов збирати речі. Ірина побігла за ним. Він узяв пару штанів, пару светрів, шкарпеток… – Мабуть, все, – сказав чоловік і пройшов повз Ірину в коридор. Ірина застигла від несподіванки, не знаючи, що їй робити

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили. – Мамо це я! Відкривай! – почула вона за дверима голос дочки. – Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти якраз вчасно… Марина посміхнулась, сіла за стіл і уважно глянула на матір. – Мамо, я знаю одну таємницю, – раптом сказала Марина. – І вона не дуже хороша. Я не знаю що мені робити! Марія Петрівна застигла з ложкою в руках

У квартирі Петра й Тамари пролунав несміливий дзвінок у двері. – Пізно для гостей, – буркнув глава сімейства. Тамара була зайнята вʼязанням. – Матусю, – звернулась вона до матері. – Відкрий, будь-ласка… Надія Вікторівна подріботіла до дверей. У коридорі почулися голоси, потім галас і якась метушня! Тамара облишила в’язання і кинулася до вхідних дверей. Петро – за нею. Надія Вікторівна сиділа на кушетці. Над нею схилився незнайомий молодик. Він стурбовано дивився на жінку. – Як ви?! – запитав незнайомець. – Тамаро, доню, це він! – сказала старенька, вказуючи на гостя. Тамара глянула на хлопця й оторопіла від несподіванки