Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Поліна повернулася додому пізно. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема. Але у відповідь була тиша… Поліна зачинила вхідні двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла. Там стояли чужі жіночі туфлі… Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого. Вона не вірила своїм очам

У Раїси Федорівни не стало сина. – Матусю, давай я поїсти принесу, – сказала їй дочка Тетяна і принесла тарілку супу. Раїса Федорівна глянула на суп. Він був жирний. Раптом вона згадала обіди її нелюбої невістки Лариси. Легкі бульйончики. Смачні котлетки на пару. Салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося… – Чаю хочу, – тихо сказала вона. – Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо з сестрою, – сказала Тетяна. – Ні. Хочу побути сама, – сухо відповіла жінка… А наступного дня вона подзвонила дочкам. Ті приїхали й застигли від побаченого

Ліза прийшла додому пізно. Вона зайшла у підʼїзд і одразу відчула приємний запах смаженої картоплі. – О, хтось картопельку з часничком смажить, – подумала Ліза. – Треба й собі зараз прийти й приготувати… Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла до себе в квартиру. Ліза пройшла на кухню і оторопіла від побаченого. Біля плити стояла її сусідка Олена і смажила картоплю! – Ой, а ми тут з твоїм чоловіком хазяйнуємо без тебе! – сказала Олена. Ліза дивилася на сусідку, яка спритно помішувала картоплю на її сковорідці і не розуміла, що це таке взагалі відбувається

Олена повернулася жити у своє рідне село. Роботу правда знайшла аж у райцентрі. Якось дівчина поверталася додому з роботи. Автобуса не було і вона довго стояла на зупинці. Раптом прямо біля неї зупинився якийсь великий чорний джип. Олена не дуже розбиралася в марках авто, але було видно, що машина гарна і дуже крута. Спереду сиділо двоє чоловіків. Скло біля місця водія повільно опустилося і з машини пролунав голос: – Ну привіт, Олено! Сідай, проїдемося з вітерцем, зовсім мабуть змерзла? Олена придивилася, хто там такий за кермом і остовпіла від несподіванки