Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Ірина Петрівна жила з чоловіком в селі. Її єдина донька Людмила вийшла заміж у місті. Того дня Ірина Петрівна прокинулась рано. – Треба було б води піти набрати, – подумала жінка. Ірина Петрівна взяла відра і попрямувала до колонки. Раптом вона почула, що біля її воріт зупинилася якась машина. Ірина Петрівна поставила відра й поволі пішла до хвіртки. За мить вона відчинилася і на подвірʼя зайшли якісь троє… Ірина Петрівна придивилась до гостей і очам своїм не повірила

Рита дуже любила збирати гриби. Вона знала в лісі кожен кущик, кожне дерево, усі грибні місця. Ось і її улюблена галявина. За ліском галявина – там можна відпочити. – Сяду на пеньок, з’їм пиріжок! – казав їй завжди дідусь. Пеньок і справді був, вони часто відпочивали там, їли пиріжки. Тільки зараз у Рити з собою були не пиріжки, а канапки. Вона вже виходила з проліска до галявини, як раптом побачила, що пеньок зайнятий. Хтось сидів до неї спиною. – Ти що робиш? Що трапилося?! – тільки й вигукнула дівчина, не розуміючи, що відбувається

Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився її син Олег. – Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи… Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс… – Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію твоєму пасинку і так вистачить. Він тобі ніхто! Зіна не повірила своїм вухам

Ярослав сів дивитися мультики, а його мама Тетяна почала займатися прибиранням. – Треба терміново в когось позичити тисячу гривень, – сумно думала жінка. – Може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати! Синові сандалі потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як… З такими думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала Ярослава спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце – щось має статися. Раптом пролунав короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася. – Знову якесь повідомлення, – подумала жінка. Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого