Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Вероніка була єдиною дочкою в сімʼї. – Ми з Миколою одружуємося! – заявила дівчина батькам. – Хм, ну гаразд, – байдуже сказав батько. – Ой, як же ж так?! – заголосила мати. – Єдина дочка… – Мамо, ми з Миколою зустрічаємося два роки, – засмутилася Вероніка. – Та хоч п’ять! – вигукнула жінка. – Не хочу нічого чути! Мені такий зять не потрібен і грошей на весілля ми не дамо… За тиждень до весілля Вероніці зателефонувала мати. – Я ж хотіла сказати тобі дещо важливе, – сказала вона. Вероніка застигла в очікуванні якогось сюрпризу до її свята. Вона аж підстрибнула від почутого

Ліда не знаходила собі місця. Десь зник її чоловік Ігор. І тут вона почула, що відчиняються вхідні двері. – Нарешті! – подумала Ліда і кинулася в коридор. На порозі стояв її Ігор і… Якась незнайома жінка. Серце Ліди стрепенулося від поганого передчуття. – Ігорю, де ти був? Я так хвилювалася… – Ліда старанно не звертала уваги на незнайомку. – Проходь, Наталко! – замість відповіді сказав чоловік. Жінка, не знімаючи взуття, зайшла у кімнату. – Ігорю, хто це така?! – вигукнула Ліда. Вона дивилася то на чоловіка, то на незнайому жінку і не розуміла, що це таке робиться

Було 31 грудня. Ірина сиділа на роботі перед монітором, а перед нею красувався аркуш з меню для святкового столу. Вона перевіряла, чи нічого не забула купити для салатів і закусок, коли задзвенів її телефон. – Стасик! – радісно подумала вона про свого коханого і взяла слухавку. Але на неї чекало велике розчарування… – Іриночко, вибач мені, кохана! – сказав Станіслав. – Бабуся заслабла… Я повернуся як тільки зможу, обіцяю! Усі плани на свято вдвох були зіпсовані. З цими невеселими думками Ірина приїхала додому. Вона викликала ліфт. Двері безшумно відкрилися, й Ірина ахнула від побаченого

Валентина з невісткою пололи грядки на городі. – Дякую тобі Ларисо, що допомогла! – закінчивши з грядками сказала Валя. – Та я й рада допомогти, – усміхнулася невістка. – Ну, ходімо в хату, приготуємо вечерю, бо скоро Михайло повернеться, – скомандувала свекруха. Жінки пішли в будинок і взялися за вечерю. – Ой, Ларисо, у мене ж хліба нема! Сходиш до магазину? – запитала Валентина. – Звісно, – усміхнулася Лариса, зібралася і пішла в магазин. В магазині дівчина, стала в чергу. Раптом, в черзі вона почула розмову двох жінок. Лариса прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого