-Доброго дня, я по оголошенню, – на порозі стояла молода, привітна дівчина з сумкою через плече. – Я вам вранці дзвонила. Можна зайти?
Баба Оля розгублено дивилася на дівчину, але, трохи повагавшись, все ж таки пустила її в квартиру.
-Отже, ви – Настя? – уточнила баба Оля. – А ви уважно читали моє оголошення? Я написала, що здаю кімнату жінці за 30 років, можна з дитиною, наприклад, якщо вона потрапила у важку життєву ситуаці… Розлучення, наприклад, яку виставив чоловік за двері. Сама була у такій ситуації, тож ціну за оренду кімнати поставила невисоку.
Настя незручно потупцяла в коридорі, і сумно запитала:
-Значить, я вам зовсім не підходжу? Може, хоча б на місяць? Я додам ще триста гривень за оренду.
Дивна дівчина! Зазвичай такі молоді дівчата об’єднуються і винаймають житло цілою компанією.
-Нащо їй здалася старенька бабуся за стіною? Але якась вона нещасна, та й на вулиці дощ, ну куди вона піде? Та й зайві триста гривень до пенсії не завадять, – міркувала баба Оля.
-Паспорт із собою маєш? – запитала старенька.
-Так, звісно, ось він! – дівчина від розгубленості і радості стала плескати себе по кишенях пуховика і нарешті знайшла паспорт.
-Хм, адреса прописки зовсім поруч. І що їй вдома не живеться, може, сталося щось? – подумала баба Оля розглядаючи паспорт дівчини.
Старенька показала Насті кімнату. Залізне ліжко, стара шафа, журнальний столик, на подушці по-сільському вишита серветка, горщики з квітами на підвіконні.
-Тут навіть телевізора немає, – сказала баба Оля. – Ну, якщо захочеш подивитися, то заходь до мене в кімнату.
-Ні-ні, дякую, у мене ноутбук із собою, – відповіла Настя. – Ой, як мені у вас тут подобається, як у вас затишно!
-І все ж таки дивна ця нова квартирантка! – думала баба Оля. – Подобається, затишно! – бреше ж! Все в кімнаті старе, правда чистенько.
Настя ходила тільки на роботу вдень, а надвечір приходила додому. Але найдивніше, вона постійно намагалася якось допомогти бабі Олі, якась нав’язлива турбота була з боку Насті.
-Бабуся Оля, хочете я вам оладки з яблуками посмажу? – казала Настя. – Я все ж таки кухарка, коледж закінчила на «відмінно». А що ви за спину тримаєтеся? Заслабли? Я можу в аптеку збігати, купити мазь. А взагалі, найкраще допомагає пояс із вовни, або хоча б пухову хустку можна на поперек пов’язати. У вас є такий?
-Так щось тут не так! – міркувала старенька. – Зазвичай з такою турботою лізуть пройдисвітки всілякі. Спочатку починаєш їм довіряти, а потім хто зна, що може бути. А якщо це не так? Не хочеться Настю ображати, але треба вивести її на чисту воду.
-Настя, мені вже восьмий десяток, і повір – я знаю, як смажити оладки з яблуками. Якщо ти придивляєшся мою квартиру і хочеш провернути якусь угоду, то ти нічого не досягнеш, бо власник квартири – мій син! Хоч він і живе в іншому місті, але мені допоможе.
Настя закліпала очима – по ній було одразу видно, що вона чемна дівчина, і щиро не розуміє, що від неї хочуть.
Баба Оля вибачилася перед Настею і пішла у свою кімнату. Їй було соромно, що вона образила цю дівчинку.
-Але все одно – дивна вона, – вирішила баба Оля.
Закінчувався перший місяць проживання Насті в баби Олі. Почалася весна. Настя прийшла з роботи з тортом, запропонувала господині відсвяткувати восьме березня разом. Накрили стіл, сіли поряд.
-Настя, давно хотіла тебе спитати – ну що з тобою не так? – раптом запитала баба Оля. – Всі вечори вдома, і навіть це свято ти проводиш зі старенькою бабусею, на зразок мене. Ти дівчина молода, у тебе повинні бути подружки, сім’я, хлопець. Ти симпатична, але погодься – дивна.
Настя опустила очі, зробила довгу паузу і потім сказала:
-Так, мають бути. Є одна подруга, але в неї сім’я і дитина, їй не до мене. Хлопця немає. А сім’я живе тут, поряд, але я не хочу з ними жити, а вони – зі мною.
-Що – завинила в чомусь? Образила батьків?
-Та ні, тут все по-іншому. Я просто не бажана дочка у сім’ї. Мама дуже любить батька і тримається за нього.
У мене є старша сестра Олена. Вона первісток. Другою дитиною вони хотіли сина.
Дивно, але навіть лікарі сказали, що буде хлопчик, але сталася якась помилка. Вони купували хлопчачий одяг, а народилася я.
У сім’ї була сварка, і тато пішов. Щоб помиритись з батьком, мама віддала мене бабусі – своїй мамі. Бабуся була хороша, дуже добра. Поки я жила, у батьків народився син, мій брат, вони були дуже щасливі з цього приводу.
-Ну як це так – віддати дитину, тільки тому що вона не хлопчик? – баба Оля сплеснула руками.
-Ну мене віддали ж рідній бабусі, а не кудись там іще. Але коли мені було дев’ять років, бабусі не стало, і я повернулася в сім’ю зовсім чужою для них. Сестра була до мене байдужа, брат мене не любив.
Він був головний у сім’ї. Вся увага йому. Мама якось цуралася мене, а тато…
Я одного разу почула, як він сказав мамі, що я зайва у сім’ї.
Ну, хоч у їжі мені не відмовляли, а з одягу я все доношувала за сестрою.
Навіть старий ноутбук мені від сестри дістався.
Та ще й нова школа, в якій мене не сприймали, тільки одна подружка і була всього. Я дуже сумувала за бабусею, часто плакала, згадуючи її.
-Дівчинко моя бідна, як же ти терпіла? – баба Оля погладила Настю по плечу.
-У мене не було вибору. А потім я вступила в коледж, батьки намагалися влаштувати мене в гуртожиток на час навчання, але не вийшло, адже я поряд жила.
Намагалася гуляти до ночі, щоб не дратувати рідних своєю присутністю.
А коли закінчила коледж і пішла працювати, то всю зарплату вирішила віддавати батькам, щоб вони не вважали мене зайвою, копійки собі залишала на проїзд до роботи.
Але ось зима, у куртці сестри холодно, і я вирішила купити собі пуховик. Вдома була сварка, бо вони розраховували щось інше купити, а я їм не сказала про свій намір купити пуховик.
Я зібрала речі і пішла. Переночувала у подруги, знайшла ваше оголошення і прийшла до вас. Мені хотілося жити саме в бабусі, я за своєю досі дуже сумую! Ви мені її замінили…
Все тепер зрозуміло – і ця турбота, і самотність!
Баба Оля не взяла з Насті зайві гроші, адже дівчина теж була у скрутному становищі.
Через півроку Настя пішла жити до коханого хлопця, згодом вона вийшла за нього заміж.
У баби Олі вже нова мешканка зараз з дитиною, але Настя стареньку не забуває – часто дзвонить.
Старенькій дуже приємно, коли вона її називає: «Моя бабуся Оля».
