Історії жінок

Лариса поїхала знайомитися з батьками свого коханого Ігоря. Батьки прийняли її прекрасно. Його мама сказала, як і думала дівчина, що вони давно про неї знають та схвалюють вибір сина. У середу закохані подали заяву, а в п’ятницю в Лариси був день народження. Вона вирішила пригостити колежанок на роботі. В обід Лариса накрила стіл. Подруга Ліза подарувала кухонний набір – фартух із рукавичкою, як майбутній господині. А ось колежанка Альбіна дала їй якусь оксамитову коробочку. – Вітаю з днем ​​народження, – сказала вона. – Будь щаслива. Лариса відкрила коробочку й ахнула від несподіванки

Ларисі від щастя хотілося співати і танцювати. Її коханий Ігор, з яким вони зустрічалися більше року, сьогодні зробив їй пропозицію та подарував обручку.

У п’ятницю вони їдуть до його рідних на вихідні у сусіднє місто — знайомитись.

Зі своїми вона його познайомила ще навесні. А після благословення вони подадуть заяву.

Коли вона прийшла на роботу, то побачила, що на місці Марини, яка пішла в декрет, сидить симпатична молода жінка. Вона привіталася:

– Ви новенька замість Марини?

– Так, мене взяли на час декретної відпустки. Давайте знайомитись – Альбіна Олексіївна.

– Дуже приємно, Лариса.

Прийшла Ліза їхня фінансистка, вона теж познайомилася з Альбіною, а потім дивлячись на Ларису, запитала:

– Ну, давай розповідай, бачу по тобі, у тебе сталося щось приємне.

Лариса з радісною посмішкою показала їй руку з обручкою.

– Вау, я тебе вітаю, нарешті твій Ромео наважився.

– Так, післязавтра ми їдемо до його батьків. Лізо, я так переживаю, а раптом я їм не сподобаюся.

Тут подала голос новенька:

– Я не думаю, що варто переживати із цього приводу. Це просто дотримання традицій, а так він, швидше за все, давно все розповів про тебе своїм рідним. Так що не хвилюйся, ти не можеш не сподобатися, така красуня.

Лариса і справді була дуже симпатичною дівчиною, з гарною фігурою, доглянутою та вихованою. Вона подякувала Альбіні за моральну підтримку.

– Якщо чесно, я теж подумала, якщо обручку подарував і запросив до батьків, то не без їхнього відома. Тим більше, що він їх поважає.

Потім Ліза запитала новеньку:

– А ви заміжня, діти є?

– Ні, я незаміжня і ніколи не була. Дітей, відповідно – не маю.

– Вибачте за цікавість, а чому? Адже вам, мабуть, років тридцять п’ять? За цей час не зустріли свого єдиного чи стиль у вас такий – затятої холостячки? Не ображайтеся на мої слова.

– І не збиралася ображатись. Так, я одного разу мала невдалі стосунки і більше не намагалася починати. Ну а ви, Лізо, одружена?

– Так, давно і щасливо. Дочці п’ять років і ми збираємось народжувати сина, ось такі плани.

У понеділок Лариса, яка повернулася з оглядин, оголосила, що батьки її прийняли просто чудово. Його мама сказала, як і думала дівчина, що вони давно про неї знають та схвалюють вибір сина.

У середу вони подали заяву. А в п’ятницю вона мала день народження, і проставлялася на роботі, бо наречений поїхав у відрядження.

В обід Лариса накрила стіл та дістала ігристе. Ліза привітала її й подарувала кухонний набір — фартух із рукавичкою, як майбутній господині.

А ось Альбіна Олексіївна дала їй якусь оксамитову коробочку:

– Вітаю з днем ​​народження. Будь щаслива.

Лариса відкрила коробочку й ахнула від несподіванки.

Всередині була золота каблучка з аметистом.

– Дякую, звичайно, але я не можу прийняти такий дорогий подарунок! Візьміть!

Альбіна відвела її руку.

– Цю каблучку, якщо чесно, я купила без примірки, дуже вже вона мені сподобалася, хоч і простенька. А коли вдома одягла на палець, вона мені виявилася замалою. Ось лежала майже сім років без діла. Так що носи на здоров’я і пам’ятай про мене.

Лариса від душі подякувала Альбіні, каблучка і справді було гарненька. А через місяць Ігор заїхав за нею після роботи й сказав:

– Ми сьогодні йдемо до Юрка на день народження. Уявляєш, він спеціально нікому заздалегідь не сказав, щоб не морочилися з подарунками та всякими костюмами з метеликами. Все просто, бо їдемо на дачу.

Та Лариса й припустити не могла, чим обернеться ця подорож…

Серед гостей була подруга дружини Юрка, ось вона мало не з перших хвилин прямо нахабно заволоділа увагою Ігоря і практично весь вечір не відходила від нього.

Лариса покликала його додому, але її наречений сказав, що він за кермо не сяде, ночуватимемо в друга.

Тут знову підійшла ця панянка і запросила його танцювати, і Ігор пішов з нею.

Ларису це обурило до глибини душі, і вона викликавши таксі, поїхала.

Потім вона дізналася, що ту ніч Ігор провів з нею, а за кілька днів він подзвонив і сказав:

– Вибач, Ларисо, але наші з тобою стосунки були помилкою. Я зустрів свою половинку. Каблучку залиш собі на згадку і як компенсацію за те, що сталося.

Дівчина дуже переживала розлучення, картала себе, що поїхала, залишивши його з тією нахабною дівкою. Каблучку вона надіслала йому поштою.

Минуло кілька місяців, Лариса не помічала нікого і нічого навколо і навіть те, що їхня колежанка Альбіна ходила зі щасливою усмішкою на обличчі.

І тільки коли вона запросила їх на весілля, то дізналася, що тоді, коли в неї сталося розлучення з Ігорем, Альбіна в той же час познайомилася з багатим чоловіком і їхній роман розвивався дуже бурхливо і вже от і весілля.

Про це їй сказала Ліза.

Після весілля Альбіна підійшла до Лариси й сказала:

– Ти тримайся, все налагодиться. А мою каблучку не знімай і не губи, вона тобі щастя принесе.

І чомусь засміялася…

Через сім місяців вона пішла у декрет. За весь цей час у Лариси з’явився один знайомий, у них начебто зав’язалися стосунки, але потім він якось швидко зник…

…Ще близько року вона була самотня, вже й Марина вийшла на роботу з декрету, а Ліза народила нарешті довгоочікуваного сина.

Якось зимового вечора Лариса поверталася пізно додому і неподалік будинку до неї причепився якийсь хлопець. Він ішов за нею і все вмовляв познайомитися з ним.

– Ви вибачте, я гульбанив і не приховую цього, просто мені недобре. Розумієте, рік тому не стало мого друга, сьогодні були поминки.

Мені його не вистачає. Пошкодуйте мене, скажіть хоча б, як вас звати?

Ларисі було смішно його слухати і вона, зупинившись, представилася:

– Мене звуть Лариса.

– О, мою маму теж так звуть. Це доля, а доля не мусить мене кидати. Проведіть мене додому, будь ласка.

Лариса реготала в голос:

– Я? Вас? Додому? Ой, ви мене насмішили.

– Ні, правда, я недалеко живу, он у тому будинку.

– Ну раз у тому, тоді ходімо, бо це біля мого.

Отак вони познайомилися з Миколою. Хороший хлопець веселий, але гульвіса. Вона його намагалася відучити його, говорячи про розлучення з ним, умовляла. Потім водила до лікаря. Все без толку і мама їй сказала:

– Дочко, все без толку, поки він сам не захоче. А ось тобі це треба, скажи мені? Ти ще заміж не вийшла, а вже більше року возишся з ним. Кидай його, не твоє це.

Але їй і не довелося його кидати. Через якийсь час він прийшов до неї і сказав, що їде до друга в інше місто, хоче грошей заробити.

Більше вона його й не бачила.

Мати його потім сказала, що Микола одружився, став розсудливим, що дружина в нього якась багата…

…Час минав, Лариса все була самотня. І ось якось мама, прийшла з роботи і сказала, що у них в місті є жінка, яка гадає на долю. У них на роботі колежанка розповіла, що до неї ходила і та допомогла.

– Ходімо, дочко, нехай вона гляне, чому тобі в особистому житті так не щастить.

Лариса подумала, подумала й погодилася – а хай, може, й справді хтось їй щось наврочив.

Але їй не наврочили, а конкретний подарунок у вигляді вінця безшлюбності вручили!

– Чи є знайомі самотні панянки і чи є серед них та, хто тобі дорогий подарунок зробила?

Якщо чесно, Лариса не відразу згадала Альбіну Олексіївну, тільки коли жінка натякнула їй, що така могла одразу після її розлучення з молодим чоловіком вийти заміж. І дівчина одразу все згадала і показала їй обручку Альбіни, яку досі носила на пальці.

– Розумієш, тільки через золото, перекладають свій вінець безшлюбності. Що ця жінка і зробила, подарувала каблучку і скинула все на тебе. Не хвилюйся, я зараз проведу обряд, а ти потім каблучку обов’язково викинь у проточну воду. Якщо викинеш у річку, взагалі чудово буде, щоб потім ніхто на своє лихо не знайшов її.

Після відвідування тієї жінки та обряду, після того як вона викинула ту каблучку, Лариса буквально протягом місяця познайомилася із хорошим чоловіком. Через якийсь час вони зіграли весілля, і воно вже була вагітна сином.

А нещодавно вона зустріла на вулиці свою колишню колежанку Лізу. Та привітала її і із заміжжям, і з вагітністю. А потім додала:

– Пам’ятаєш, у нас у свій час працювала Альбіна? Так ось, я її минулого тижня зустріла і не впізнала її навіть спочатку, постаріла, змарніла. Вона мені й розповіла, що жила шикарно, багатий чоловік, велика квартира в центрі. Що часто їздили відпочивати за кордон…

А десь рік тому їй ніби хтось наврочив, у неї все пішло навперекір.

Чоловік її покинув, пішов до молодої, потім він її з квартири виселив, зараз у гуртожитку із сином винаймають кімнату і живуть на копійки.

Лариса слухала її, а про себе думала, що їй, цю Альбіну, зовсім не шкода, тому що вона свого часу щастя відібрала. А ось тепер нехай розплачується за свої чари…

Вам також має сподобатись...

Ірина встала раненько, приготувала сніданок, нагодувала дітей і поїла сама. Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона мила вікна в кімнаті, коли пролунав наполегливий дзвінок у двері. – Хто б це міг бути? – здивувалася Ірина. Вона витерла руки рушником і пішла в коридор. Ірина відкрила двері, й округлила очі. На порозі стояв її колишній чоловік Микола. – О, Микольцю, здрастуй! – сплеснула руками жінка. – А чого без попередження? Микола чомусь опустив очі. – Іринко, у мене є дуже важливе прохання… – раптом сказав чоловік. – Яке ще прохання, Миколо?! – Ірина не розуміла, що відбувається

Люда вже спала, коли задзвенів її телефон. Вона спробувала відшукати слухавку, не відкриваючи очей, але ніяк не знаходила. – Телефон дзвонить, – невдоволено повідомив її чоловік Павло, закривши голову подушкою. Він сам ліг пізно, повернувся близько опівночі. Відкривши очі, Люда нарешті знайшла телефон. – Алло? – почувся голос сусідки її батька. – Людочко, це ти? – Так я. Це ви, тітко Тамаро? – Впізнала… – Звичайно, тітко Тамаро. Щось із татом? – Ой, Людочко, все погано! Зліг він. Я нічого не знаю, питали, хто його забиратиме… Люда підскочила на ліжку від несподіванки

Тетяна була на роботі, як раптом відчула, що почувається погано. Жінка пішла до начальства і відпросилася. Додому Тетяна приїхала на таксі о другій годині ночі – бо ж працювала у нічну зміну. Щоб нікого не будити, вона обережно відчинила двері своїм ключем. Заглянула в кімнату до доньки – Катруся міцно спала. Таня зайшла на кухню, випила гарячого чаю, і попрямувала у спальню. Вона ввімкнула ліхтарик на телефоні, щоб не розбудити Віктора, зайшла у спальню і застигла на місці. – Ось чого-чого, а такого я не очікувала! – тільки й вигукнула Тетяна

Михайло прокинувся від того, що його хтось будив. Він знехотя відкрив очі і сонно позіхаючи повернув голову. Біля ліжка стояла його дружина Ольга з його ж телефоном в руках… – Олю, що сталося?! – здивовано запитав він. – Третя година ночі… Ти чого не спиш? – А мені не спалося, – єхидно сказала Ольга. – Я все знаю. Я все прочитала. Твої речі зібрані. Квартира ця моя. Вставай і йди звідси. Михайло дивився на дружину й не розумів, що відбувається