Дві колишні однокласниці розмовляли в кафе за філіжанкою чаю. Подругами вони не були – просто випадково зустрілися на вулиці і вирішили приділити одна одній пів години, щоб згадати минулі шкільні роки та розповісти про теперішнє життя.
Розмова не особливо клеїлася – спільних тим не було, та ще й Наталя Лізі не зовсім подобалася – у школі вона була першою пліткаркою, на зразок тих стареньких, що сидять біля під’їзду.
– Я майже все про всіх знаю, – хвалилася Наталка. – Петро став бізнесменом! Хто б міг подумати! Двієчник – і бізнесмен, уявляєш? А Ольга втретє одружена! Тридцять років із хвостиком – і втретє одружена! Наша відмінниця Олена – багатодітна мати, а ми думали вона кар’єру робитиме…
– І звідки ти все знаєш про всіх?! – здивувалася Ліза.
– Із соцмереж і дізнаюся. А чого, до речі, тебе там нема?
– Я не люблю таке…
Ліза сказала правду. Колись була у неї сторінка, але загубилася вже давно, Ліза навіть пароля не пам’ятала. Та й взагалі, нецікаво їй було спостерігати за особистим життям чужих людей, вона своїм дорожила.
Набагато цікавішим їй було читання книг, музика, кіно, та й своя сім’я – чоловік, двоє дітей.
– А Іру пам’ятаєш? А так, ви ніби ж дружили у школі. Я її терпіти не могла – безглузда, нахабна, галаслива.
З багатьма вона стосунки зіпсувала, але бумеранг і до неї прилетів! В один рік все втратила: батьків, чоловіка, і навіть половину квартири батьківської, з братом посудилися, але все ж таки продали квартиру. Живе зараз у гуртожитку – це все, що вона змогла купити. Живе там із малою своєю…
Ліза побіліла. Здавалося – їй би зараз зловтішатися, почувши, що Ірці нарешті «бумеранг прилетів», але зловтішатися не хотілося…
Навіть був якийсь сум упереміш із жалем.
– Що, всіх трьох не стало?
– Ні, тільки батьків – один за одним пішли. А чоловік її покинув, іншу знайшов. Так, там такий чоловік був – у самого ніц нема, жив за рахунок Іри та її батьків, а як вона в гуртожиток переїхала, він узагалі втік, і доньку покинув, аліменти не платить.
Доньці сім років, живуть дуже бідно, нічого в них немає, брат багато чого відсудив.
Ну, Ірка за що боролася те й отримала. Плачеться зараз у соцмережах, що від неї всі відвернулися і дитину прогодувати не може…
…Весь наступний день Іра не виходила в Лізи з голови. Скільки вони не бачились? Років вісім десь… Спочатку Ліза її так не любила за всі витівки, а потім настала байдужість – та хто ти мені така, щоб я на тебе нерви витрачала?
Втрата сторінки в соцмережах був навіть плюсом для Лізи – Ірка не лізтиме до неї на сторінку і не писатиме всяке. А колись же ж так дружили!
Іра і справді була зі шкідливим характером ще з дитинства, але щось у ній приваблювало Лізу.
Може те, що з нею не було нудно? Так, вони бувало сварилися в дитинстві та юності, але не сильно, а через дрібниці.
Батьки Іри ставилися до Лізи дуже добре, та й самій Лізі вони подобалися.
Але справжні сварки між подругами почалися з того часу, як вони стали студентками, причому навчалися у різних закладах.
Якось Ліза похвалилася подрузі, що знайшла цікавий вечірній підробіток для студентів, причому добре оплачуваний, і завтра співбесіда на 12 годину.
– Ось ще! – посміхнулася Іра. – Вчитися й працювати і жодного особистого життя.
– Мені це потрібно, у мене мама одна і слаба, їй допомагати треба!
Наступного дня, коли Ліза прийшла на співбесіду, виявилося, що місце вже зайняте, бо приходила якась дівчина, дуже просилася це місце, казала, що мати слаба. Пошкодували – взяли. Цією дівчиною виявилася Іра…
– Ну, а що ти хотіла, всім гроші потрібні! – сказала Іра. – Для студентів ще багато роботи є.
Гаразд, якось налагодили стосунки. Але іноді заходячи до Іри в гості, Ліза помітила, що її батьки якось похмуро дивляться на візитерку.
Якось мати Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала:
– Лізо, ми тебе шануємо, але совість треба мати, вже четвертий місяць пішов. Ти хоч частинами нам борг віддавай, якщо відразу все віддати не виходить.
– Який ще борг?! – Ліза застигла від несподіванки.
Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається.
– Ну не роби вигляд, що не пам’ятаєш. Іра у нас просила гроші, але ми їй не давали, потім вона зізналася, що в тебе неприємності, і це тобі на місяць потрібні гроші. Я, звичайно, обіцяла їй про це не нагадувати, але ти вже зовсім затягла. Ми ж теж не багаті.
Трохи згодом Іра виправдовувалася, мовляв – так вийшло, сказала таке, зароблю – віддам. Але крапка у стосунках подруг була поставлена після того, як Іра нахабно відбила у Лізи її коханого – красеня Василька, який потім і одружився з Ірою.
До того ж вона швидко завагітніла від нього. Потім, звичайно, Ліза навіть була рада тому, що вона припинила стосунки з цим пройдисвітом і вийшла заміж за хорошу людину, але все ж таки зраду подруги пробачити не могла…
…І ось минуло вісім років! І все ж, зловтіхи не було.
Вдома Ліза сіла за ноутбук, знову зареєструвалася у соцмережі і швидко знайшла Ірину.
Пару фраз у листуванні й Іра сказала їй, де вона живе.
Ліза зробила ще кілька важливих дзвінків
…Картина, яка постала перед нею наступного дня, була сумною – обшарпана кімнатка, на пошарпаному дивані сидить худенька дівчинка, на столі – тарілка з недоїденою манною кашею (за кольором – явно звареною на воді), а Іра п’є чай. Змарніла, навіть якось постаріла не по роках…
– Пробач, подруго, навіть почастувати тебе нема чим! – зітхнула Іра. – Все пішло на адвокатів та інше.
– Гаразд, не треба! – Ліза поставила на стіл два великі пакети. – Тут їжа – крупи, риба, м’ясо, на якийсь час вистачить, щоб прогодуватись. А ось тобі телефон однієї хорошої організації, яка допомагає сім’ям з дітьми у важкій життєвій ситуації. Там працює моя знайома – Євгенія Станіславівна, подзвони їй, я вже домовилася – дівчинку до школи одягнуть, підготують, підручники куплять.
А ще я зателефонувала до однієї приятельки, яка працює приставом – вона взяла на контроль твого Василя, тепер він від аліментів не відвертиться…
– Пробач мені, Лізо, за все минуле. Спасибі тобі! Давай поновимо нашу дружбу?
– Не вийде, – Ліза зітхнула і з жалем подивилася на колишню подругу. – Долі у нас різні, та й взагалі… Ну гаразд, я пішла, будьте здорові, дівчатка!
…Прийшовши додому Ліза видалила свою нову сторінку. Вона їй більше не потрібна. Добро зроблене і забуте…
