Історії жінок

Світлана приїхала на дачу забрати деякі речі та інструменти. Вона відкрила хвіртку, як раптом почула в будинку якісь голоси. Вона заглянула у вікно і застигла. Там був її чоловік разом із сусідкою! Михайло з Тетяною сиділи за столом, сміялися, і, як здалося Світлані, виглядали дуже щасливими. Світлана не розуміла, що відбувається

Тетяна зі Світланою були сусідками по дачі вже понад двадцять років.

Колись вони дружили, допомагали одна одній, разом освоювали премудрості садівництва і городництва, ділилися розсадою та врожаєм.

Взимку також підтримували хороші стосунки, часто збиралися за одним столом.

Але одного разу все різко змінилося! Сусідки одразу незлюбили одна одну.

А все сталося через ревнощі…

Одного разу Світлана приїхала на дачу забрати якісь свої речі та інструменти.

Вона відкрила хвіртку і раптом почула в будинку якісь голоси.

Вона заглянула у вікно і застигла від здивування. Вона побачила свого чоловіка разом із сусідкою! Михайло з Тетяною сиділи за столом, сміялися, і, як здалося Світлані, виглядали дуже щасливими.

Світлана не розуміла, що відбувається…

Хоч як намагалися Михайло і Тетяна переконати Світлану, що їй тільки здалося і вони просто по-дружньому говорили, але нічого в них не вийшло.

Світлана подала на розлучення. Тільки Михайло знав, яких зусиль йому вартувало зберегти сім’ю.

Розлучення не відбулося. Вони помирилися, але з сусідкою спілкуватися Світлана перестала.

Михайло – щоб не нервувати дружину, а Світлана – зрозуміло чому…

Тепер сусідки наче не бачили один одного. Тільки на їхніх ділянках відбувалися дивні речі.

То в плівці парника з’являлися дірки. То зникав інвентар. То бочка з водою була пуста, хоча туди й наносили напередодні…

Словом, відбувалися дрібні капості…

У такі дні в селі чулися звуки сварки.

Спочатку саме Михайло зупиняв це все своїм чоловічим, міцним словом.

А потім він якось раптово заслаб і його не стало…

Пройшов якийсь час, а сварки сусідок стали тривалішими.

Якщо вони починалися о п’ятій ранку, коли сусідки виходили на прополку, то могли затихнути аж пізно ввечері, коли обоє вже поливали свої грядки.

Якось жінки, а їм обом уже було під шістдесят, так перестаралися у з’ясуванні стосунків, що Світлана аж злягла.

Будучі у лікарні, Світлана не знаходила собі місця.

Погода того літа стояла дуже спекотна, дощів не було, і досвідчена дачниця розуміла, що залишиться без врожаю, якщо все це затягнеться.

Вона вмовляла виписати її, але лікар сказав:

-Дивна ви. Через огірки так ризикувати? Ну подзвоніть комусь. Нехай поллють ваші грядки!

-Нема кому мені дзвонити. Син далеко, подруг не нажила, а сусідка моя по дачі… Сусідка не допоможе!

-Ну, вибачте, – знизав плечима лікар. – Відпущу, коли буду впевнений, що з вами все гаразд.

Світлана розплакалась. Вперше жінка подумала, що даремно вона так і не помирилася з Тетяною. Ось зараз вона б допомогла їй. Та й провідати прийшла б. Адже ж так колись вони дружили!

-А раптом між нею і моїм Михайликом тоді й справді нічого не було? – промайнула думка в Світлани. – Тоді виходить, що моя ревність зіпсувала життя і їй, і чоловікові, і мені. Господи, що я наробила? Пробач ти мене грішну…

З цими думками Світлана й заснула.

Ще аж три тижні Світлана переживала за свій город. Дощу не було, і жінка переживала, уявляючи, як посохнуть від спеки всі її грядки.

Зрештою, Світлану відправили додому. Із нетерпінням жінка поїхала на свою дачу.

Зайшовши за хвіртку, жінка здивовано зупинилася.

Город зустрів її буянням зелені, квіти – усіма кольорами веселки, а соняшники, привітно закивали, ніби віталися з нею!

Світлана повільно пішла до будинку. Вона не знала, що й думати.

Ясно було одне – хтось регулярно поливав город. Цікаво – хто?

-Запитаю у Тетяни, – вирішила Світлана і вперше за кілька років пішла до сусідки.

Вона постукала в двері.

-Дякувати прийшла, чи що? – з порога запитала Тетяна. – Так не треба! Я, коли город поливала, навіть про тебе й не думала. Просто не могла дивитись, як усе засохне.

-Спасибі тобі, Таня, – не стримуючи сліз, відповіла на це Світлана, зробила крок до сусідки, і міцно обняла. – Вибач мені, за все, пробач…

Тетяна розплакалася у відповідь.

-Нарешті, – прошепотіла вона.

Сусідки помирилися. Зараз у них не просто дружба, а скоріше споріднені стосунки.

Вони разом не тільки у дачний період, а й увесь рік.

Навіть подумують з’їхатися. А що? Діти далеко, разом і простіше, і веселіше. Та й дешевше в рази…

Отак і вирішилися проблеми, з якими вони не могли впоратися багато років.

Шкода Михайло вже цього примирення не побачив…

Вам також має сподобатись...

Ірина Петрівна жила з чоловіком в селі. Її єдина донька Людмила вийшла заміж у місті. Того дня Ірина Петрівна прокинулась рано. – Треба було б води піти набрати, – подумала жінка. Ірина Петрівна взяла відра і попрямувала до колонки. Раптом вона почула, що біля її воріт зупинилася якась машина. Ірина Петрівна поставила відра й поволі пішла до хвіртки. За мить вона відчинилася і на подвірʼя зайшли якісь троє… Ірина Петрівна придивилась до гостей і очам своїм не повірила

Анастасія йшла додому з важкими сумками продуктів у руках. Вона дійшла до дверей квартири. Якусь мить жінка перепочила. Анастасія зітхнула і відкрила двері своїм ключем. – Сергійку, ти вдома? – гукнула вона з порога свого чоловіка. – Так, люба, – почулося десь з кімнати. – Ох і втомилася я… – сказала Анастасія. – Зараз посиджу трохи і вечерю приготую. Сергій лежав на дивані і розгадував сканворд. Він вдавав, що дуже зайнятий. Анастасія зайшла на кухню й оторопіла від побаченого

Михайло прийшов додому пізно. Його дружина Софія весь вечір чекала його на кухні. Щойно вона почула звук вхідних дверей, то одразу побігла в коридор. – Господи, коханий, ти де був?! – ахнула вона. – І на дзвінки не відповідав. Я тут борщику наварила, але остиг вже мабуть… І тут раптом Софія помітила дещо дивне. Чоловік був якийсь сам не свій… – Присядь-но, Софійко, – нарешті сказав він. – Нам треба розлучитися. У мене дитина скоро народиться. А ти ж знаєш, як я про це мріяв… Софія сиділа й не вірила, що це все відбувається насправді

Наталка сіла в крісло перед телевізором. Якраз почався її улюблений серіал. Раптом вона згадала, що забула винести сміття… Наталя взяла пакет і вискочила, як була, в рожевому халатику до смітника. Вона хотіла вже повертатися додому, коли почула позаду себе чоловічий голос. – А ви теж у цьому будинку живете? – запитував її якийсь чоловік. – Ніколи вас тут не бачив. Я недавно переїхав сюди. Може підкажете мені, де тут недалеко є продуктовий магазин? Наталка обернулася на голос і ахнула від побаченого