Марину назвали на честь її бабусі. Доброю була бабуся, турботливою, намагалася всім допомогти, часом забуваючи про себе.
Коли народилася онука, бабуся здивувалася, дізнавшись, що батьки назвали її Мариною.
– У вас іншого імені немає, чому внучку назвали моїм імʼям? – поцікавилася вона.
– Мамо, тому що ти в нас найкраща, от і внучка твоя значить піде таким же шляхом! Буде добропорядною та чуйною, – відповіла мати маленької Марини.
Ставши дорослою, Марина справді стала гідною людиною, закінчила інститут і працювала лікаркою-стоматологинею.
Бабуся була дуже рада, що онука виправдала її очікування та допомагає людям.
Єдине, і напевно, найголовніше у житті – це її невдале заміжжя.
Ще на останньому курсі інституту вона одружилася з Романом, міським хлопцем, але після п’яти років сімейного життя, розійшлися.
Не готовий Роман виявився до сімейного життя, не нагулявся, маленький син йому набридав, дітей зовсім не любив…
– Романе, я подала на розлучення, тож збирай свої речі і йди. Не працюєш і вдовольняєшся випадковими заробітками, вдома не буваєш, допомоги від тебе ні мені, ні синові, – сказала Марина.
Чоловік звичайно образився, йти йому було нікуди, окрім матері, тож довелося повертатися додому.
З матір’ю в нього ніколи не було спокійного спілкування, обоє вартували одне одного.
Марина жила вдвох із сином, всю свою любов і турботу вкладала в нього. І ось уже син навчався в інституті, а вона так і жила на самоті. Якось доля їй у цьому плані не посміхалася…
…Одного дня Марина поверталася з роботи пізно. Будки вже сутінки.
Марина йшла швидко. Раптом перед нею зʼявилася з темряви чоловіча постать. Хтось взяв її за руку і… Далі все було. як в тумані.
Звідки у Марини взялася сила, вона не знала. Вона відскочила вбік і побігла в напрямку будинку, але тут зачепилася за щось м’яке і побігла ще швидше.
По дорозі жінка думала:
– Як добре, що цей… Не встиг нічого зробити. Все на місці і навіть ключі від квартири в кишені.
Вона залетіла в під’їзд, не оглядаючись, влетіла в квартиру і зачинила двері.
– О, Господи, дякую тобі за моє спасіння. Як же я злякалася. Більше не можна ходити цією дорогою, тепер доведеться завжди в обхід. Добре, що обійшлося…
Вона прийняла душ, а потім попила чаю з м’ятою.
Марина вирішила подзвонити подрузі і розповісти, що сталося. Вона глянула на тумбочку, куди завжди клала свою сумку, а її там не було.
Про всяк випадок глянула на підлозі в коридорі, все обнишпорила – немає сумки.
А в ній телефон, картка, проїзний квиток на автобус, паспорт, косметика та багато іншого, що є у кожній сумці кожної жінки.
Марини оторопіла. До неї дійшло, що сумка залишилася там на дорозі, чи під кущами…
– Боже ти мій, а я наївна раділа, що обійшлося без втрат. Гаразд, ще ключі в кишені від квартири були. Що ж робити? Як туди повертатись? А може, вже й сумки моєї там немає? Що ж робити, – думала вона. – Навіть не можу подзвонити подрузі, може, разом би сходили туди. Телефон також у сумці. Ось як тримати все в одному місці.
Марина від хвилювання ледве почула дзвінок у двері, хоч усе ще стояла в коридорі.
Вона підійшла до дверей, відкрила їх і оторопіла від побаченого.
Жінка відступила на два кроки назад.
За порогом стояв високий чоловік і тримався рукою за щоку. Вона хотіла зачинити двері, але тут вона помітила в його руці її сумку.
– Це мабуть той… – подумала вона.
– Заспокойтеся ви, заспокойтесь будь ласка! – долинули до неї слова. – Я прийшов із мирними намірами.
– Не знаю, з якими намірами, але врахуй, я постою за себе! – сказала Марина.
Чоловік дивився на неї з ледь помітною усмішкою, а потім сказав, дістаючи з кишені посвідчення.
– Марино, ось мої документи. Я взагалі-то працюю юристом. Читайте.
Вона все ще не довіряючи чоловікові, прочитала прізвище та ім’я, виявилося його звати Олег.
– А звідки ви знаєте моє ім’я? – здивувалася вона.
– Так це ж ваша сумка, а там паспорт із пропискою. Мені не склало труднощів вас знайти. Ось будь ласка, – простяг він її сумку.
Вона взяла сумку, все ще недовірливо дивлячись на чоловіка.
– А з якого часу ви таке виробляєте? Навіщо вам це? – вже трохи прийшовши до тями, почала ставити вона запитання.
– Я йшов з роботи, машину сьогодні віддав у ремонт, тож довелося автобусом. Живу у сусідньому будинку. Темно там у ліску і раптом чую підозрілий шурхіт у кущах, підійшов, а там хтось порпається, бачу, що мужик… Ну я його відтягнув. Викликав кого треба…
А потім нахилився, аби вам допомогти. А потім… – він помацав щоку. – Я загалом і не очікував такого.
Марина нарешті повірила і прийшла до тями.
– Ой, вибачте, будь ласка, а я думала це той. Значить, за нього я там зашпорталася і мало не полетіла? – вона вже посміхалася.
Потім трохи помовчавши, сказала:
– Олег, а давайте, як компенсацію я пригощу вас чаєм з медом? Хочете?
– Звісно хочу. Ще б пак, чай гарячий, та ще й з медом, весело погодився він. – Але ви не думайте, що відбудетеся так легко.
– А що ще? – насторожилася Марина.
– Ну-у-у, як мінімум, ви повинні сходити зі мною в кафе. Як ви на це подивіться?
Вона полегшено зітхнула:
– А-а-а, ну я не проти, якось оберемо час, – погодилася вона.
– Давайте прямо завтра і сходимо ввечері, тільки тепер потрібно зустрічати вас. А краще, через лісок не ходити, – повчально говорив Олег.
Марина раптом засміялася, а Олег дивився на неї з подивом.
– А що смішного, невже не навчило життя?
– Та я згадала випадок, який розповідала мені моя бабуся Марина, на честь її назвали мене.
Вона розповідала, як познайомилася з моїм дідом. Вона поверталася з лісу з грибами, зашпорталася і опинилась на землі, не могла далі йти.
А тут звідки не візьмись мій дід Федір. Він хотів було взяти її на руки, допомогти, а вона, не розібравшись… Ну одним словом отримав вмій дід тоді… Ох і сміялися згодом, все життя згадували!
Мої родичі всі знали про цей випадок. Мама не дарма говорила, раз назвали мене Мариною, значить я піду її дорогою. Отож усе повторюється…
Олег із Мариною сміялися і навіть не помітили, як перейшли на «ти».
З цього часу Марина одна не ходить цією дорогою і чекає, коли чоловік забере її з роботи, або зустріне.
Із таким захисником вона тепер нікого не боїться!
А Олег радіє, що зустрів свою долю під кущами біля дороги, адже з першим шлюбом йому не пощастило.
І всім пояснює, що недаремно кажуть:
«Не було б щастя та нещастя допомогло».
