Історії жінок

Оксана в 63 роки вирішила вийти заміж. Жити вона пішла до чоловіка Юрія. З ним у великій квартирі жила дочка Інна і зять Андрій. – Знову борщ?! – якось скривився Андрій до Оксани. – Ми вчора його їли. – Я не встигла нічого приготувати, – виправдовувалася Оксана. – Поки штори перепрала, то втомилася і лягла відпочити. – Це зрозуміло, але я не люблю борщ! – відсунув тарілку зять. – Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу сказав Юрій… І Оксана за всіх прибирала, готувала, купувала продукти! Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла

Коли Оксана зібралася заміж, син з невісткою оторопіли і не знали, як правильно й реагувати на таку новину.

– Ви впевнені, що готові повністю змінити життя у такому віці? – запитала Катя свекруху, поглядаючи і на чоловіка також.

– Мамо, ну до чого такі різкі вчинки? – занервував Руслан. – Я розумію, ти вже багато років одна і більшу частина життя присвятила моєму вихованню, але зараз виходити заміж це просто безглуздо!

– Ви молоді, тож так і міркуєте, – спокійно відповіла Оксана. – Мені шістдесят три роки, і ніхто не знає, скільки жити мені ще залишилося. Але я маю повне право прожити час, що мені відведений Богом, з коханою людиною.

– Тоді не поспішайте з розписом, – намагався напоумити матір Руслан. – Ти цього Юрія знаєш кілька місяців і вже готова все в житті поміняти!

– У нашому віці треба поспішати і не варто втрачати час, – міркувала Оксана. – Та й що мені треба знати: він на два роки старший, живе з донькою і її сім’єю в трикімнатній квартирі, пенсію отримує хорошу, дачу має.

– А де ви житимете? – не розумів Руслан. – Ми ж разом живемо, але для ще однієї людини тут простору просто не знайдеться.

– Не переживайте так сильно, Юрій не претендує на наші квадратні метри, тож я переберуся жити до нього, – розповідала Оксана. – Там квартира велика, з його донькою ми порозумілися, всі люди дорослі, так що причин для сварок і розбірок не буде.

Руслан переживав, Катерина вмовляла його зрозуміти й прийняти рішення матері.

– Може ми просто самозакохані? – міркувала вона. – Звичайно, нам зручно, що твоя мама нам допомагає, з Іринкою часто сидить. Але вона має повне право влаштувати своє життя. Якщо така можливість з’явилася, нам не варто їй заважати.

– Так добре б просто жили, навіщо розписуватись?! – не розумів Руслан. – Бракувало нам ще нареченої у білій сукні й весілля з конкурсами.

– Ну, вони люди іншого покоління, може так спокійніше і впевненіше почуватися будуть, – шукала логічні пояснення Катя.

У результаті Оксана одружилася з Юрієм, з яким познайомилася випадково на вулиці, і незабаром перебралася жити в його квартиру. Спочатку все було нормально, домашні її прийняли, чоловік не ображав, і взагалі Оксана повірила, що на схилі життя отримала право на своє щастя і тепер можна просто радіти кожному дню. От тільки невдовзі проявилися перші результати спільного проживання у новій сім’ї.

– Ви не могли б приготувати на вечерю печеню? – поцікавилася якось Інна. – Я б і сама приготувала, от тільки на роботі завал, нічого взагалі не встигаю! А у вас он як багато вільного часу!

Оксана натяк зрозуміла і повністю взяла на себе приготування, разом за яким пішла і покупка продуктів, прибирання квартири, прання і навіть поїздки на дачу.

– Раз ми тепер одружені, дача наша спільна територія! – сказав тоді Юрій. – Дочці із зятем ніколи туди їздити, онука ще маленька, будемо все удвох робити!

Оксана не сперечалася, їй взагалі подобалося бути частиною великої й дружної сім’ї, в якій все ґрунтується на взаємодопомозі та підтримці.

З першим чоловіком такого щастя не вийшло, бо він був лінивим і хитрим, а потім взагалі втік, коли Руслану виповнилося десять років.

Після цього минуло двадцять років, а вони нічого про його долю так і не знали. А тепер все здавалося правильним, тому клопіт був не в тягар, і втома не залишала роздратування.

– Мамо, ну яка з тебе робітниця на дачі?! – намагався сказати своє слово Руслан. – Після кожної поїздки, напевно, тиск скаче, воно тобі треба?

– Звісно, треба, до того ж, мені приємно цим займатися, – міркувала пенсіонерка. – Ось виростимо з Юрієм багато врожаю, обов’язково на всіх вистачить, і з вами поділимося.

Але Руслан мав сумніви, оскільки за кілька місяців ніхто їх так і не запросив у гості навіть заради знайомства.

Руслан із Катею вже й самі Юрія в гості запрошували, він обіцяв прийти, але постійно не було можливості, часу, сил і таке інше.

Вони й перестали напрошуватися, прийнявши той факт, що нова ​​рідня не надто горить бажанням підтримувати стосунки. Єдиним їх бажанням було знати, що мати щаслива і все добре…

Спочатку так і було, тому всі турботи та клопоти здавалися Оксані в радість. От тільки їхня кількість постійно збільшувалася і це трохи напружувало.

Юрій при приїзді на дачу одразу хапався за спину або скаржився на серце. Дбайлива дружина його вкладала відпочити, а сама тягала гілки, згрібала листя і виносила сміття у яму за городом.

– Знову борщ? – кривився Андрій, зять Юрія. – Ми вчора його їли, я думав, сьогодні буде щось інше.

– Я не встигла нічого приготувати, та й у магазин не вдалося сходити сьогодні, – виправдовувалася Оксана. – Поки всі штори перепрала і назад почепила, втомилася і голова закрутилася, от і прилягла відпочити.

– Це, звісно, зрозуміло, але я не люблю борщ, – відсунув тарілку зять.

– Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу вступив у розмову Юрій.

І наступного дня справді Оксана стояла цілий день на кухні, щоб увечері все було з’їдене за пів години. Потім вона прибирала на кухні, і так тривало постійно. Тільки от невдоволення дочки й зятя тепер висловлювалося з будь-якого приводу, а Юрій ставав на їхній бік і дружину виставляв винуватою.

– Але я теж не дівчинка вже, втомлююся і взагалі не розумію, чому це я повинна все одна робити?! – не змовчала Оксана після чергової хвилі невдоволень.

– Ти моя дружина, тому маєш стежити за порядком у цьому будинку! – нагадував Юрій.

– Як у твоєї дружини в мене мають бути не лише обов’язки, а й права, – заплакала Оксана.

Потім вона заспокоювалася і знову довкола всіх ходила, догодити намагалася і підтримувала приємну обстановку вдома.

Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла!

Того дня Інна з чоловіком зібралися у гості до друзів і свою доньку вирішила залишити на Оксану.

– Нехай дитина побуде з дідусем або йде з вами, бо я сьогодні йду в гості до своєї онучки, – сказала жінка.

– З якої радості ми всі повинні підлаштовуватися під вас? – розлютилася Інна.

– Не повинні, звісно, але і я вам теж нічого не винна, – нагадала Оксана. – У моєї внучки сьогодні день народження, я попереджала вас ще у вівторок. Мало того, що всі це проігнорували, так вирішили ще й мене вдома затримати.

– Ну, так не можна, – почервонів від злості Юрій. – У Інни плани, виходить, псуються, а твоя внучка ще занадто мала і нічого не станеться, якщо ти привітаєш її завтра.

– Нічого не станеться, якщо ми підемо зараз утрьох до моїх дітей у гості, або ти залишишся зі своєю онукою, поки я не повернуся, – демонструвала рішучий настрій жінка.

– А я так і знала, що нічого доброго з твого весілля не вийде, – злісно сказала Інна. – Вона готує посередньо, за чистотою погано стежить, і взагалі думає тільки про себе.

– Після всього, що я за ці місяці тут зробила, ти так думаєш? – запитала Оксана чоловіка. – Скажи чесно і відкрито, ти дружину собі шукав чи хатню робітницю для обслуги всіх забаганок?

– Ось ти зараз не права, а мене намагаєшся зробити винним, – часто закліпав очима Юрій. – Не починай сварки на рівному місці.

– Я поставила просте запитання і маю повне право отримати відповідь, – не здавалася жінка.

– Якщо ти так заговорила, роби, як знаєш, але в моєму будинку подібне ставлення до обов’язків не допустиме! – гордо сказав Юрій.

– У такому разі я звільняюся, – сказала Оксана і пішла збирати речі.

– Прийміть назад недолугу бабусю? – тягла вона сумку й подарунок для онуки. – Сходила заміж, повернулася назад, більше не хочеться, не питайте поки що нічого, просто скажіть: приймете, чи ні?

– Ну звісно! – кинулися до неї син і невістка. – Ваша кімната чекає на вас і ми раді поверненню!

– Ви раді просто так? – намагалася почути вона бажані слова.

– А чому ж іще радіють рідним людям? – не зрозуміла Катя.

Тут Оксана точно знала, що не є служницею.

Так, вона допомагала по дому і з онукою підстраховувала, але син і невістка ніколи не нахабніли і не намагалися на голову сісти й ніжки звісити.

Тут вона й справді була просто мамою, бабусею, свекрухою і членом сім’ї, а не прислугою.

Оксана назавжди повернулася додому, сама на розлучення подала і намагалася просто не згадувати про пережите…

Вам також має сподобатись...

Марія чекала, що Ігор з дня на день покличе її заміж. Якось ввечері жінка готувала вечерю, коли Ігор повернувся з роботи. Чоловік одразу зайшов на кухню. – Нам потрібно поговорити, – раптом заявив він. – Я тебе слухаю, – відповіла Марія. – Ти помітила, що ми віддалилися один від одного, – сказав він. – Ти про що? – не розуміла його Марія. – Я веду до того, що нам треба розлучитися, – несподівано закінчив Ігор. Марія застигла на місці, незрозуміло дивлячись на Ігора

Олександра Петрівна взяла парасольку і пішла до свого сусіда Мишка. Вона відкрила двері і зайшла в хату. Мишко сидів на дивані у вітальні, пив чай і дивився телевізор. Здається він майже не звернув увагу на прихід гості… – Ох, Мишко, біда тут у нас! – почала бабуся з порога. – Катя, моя внучка заміж вийшла, а чоловік її дуже сварливий і ще й гульвіса… То тепер вона до мене приїхала! – Ну приїхала і що? – здивувався Мишко. – Я тут до чого? Він дивився на стареньку і не мін зрозуміти, що відбувається

Марину звільнили з роботи. – Все що не робиться – все на краще, – подумала вона. – Значить стану домогосподаркою! Буде тепер більше часу на себе й на рідних. Ось зараз прийду додому і приготую запашний борщик! Додому Марина летіла, як на крилах. Їй стільки ще треба було зробити – приготувати вечерю, причепуритися, по доньку в садочок збігати. Марина посміхалася, уявляючи, як її чоловік зрадіє, що вона тепер не працюватиме. Марина відкрила двері своїм ключем і зайшла в спальню, щоб переодягнутися. Жінка відкрила шафу-купе, мимоволі глянула в дзеркало на дверцятах, й оторопіла від побаченого

Ліда на два дні поїхала у відрядження. Їй довелося терміново підмінити колегу. Її чоловік Олег залишився вдома з маленьким синочком… Відрядження пролетіло швидко і Ліда повернулася додому. Вона відкрила двері в квартиру, як одразу ж назустріч їй вибіг пʼятирічний син. – Мамо! – вигукнув він. – А до нас тітка в гості приходила. – Яка ще тітка? – ахнула Ліда. – З чого ти це взяв? – Ну я прокинувся, пішов попити, а тато з якоюсь тіткою на кухні сиділи. Тато ще чомусь постійно, повторював: «Котик, котик…» Ліда так і сіла від почутого