Оксані було лише чотирнадцять років, коли її батьки розлучилися. Розлучилася саме мати. Все її не влаштовувало у чоловіку. Полку не так почепив, сміття не виніс, мало заробляє, дружині не допомагає по дому. Напевно, вона просто не любила його.
Він пішов жити до своєї матері. Оксана часто приходила до них у гості. Батька вона завжди поважала. Мати тепер почала говорити їй, що тато забув тебе і більше знати не хоче. Незабаром мати знову вийшла заміж. За дядька Вітю.
Вітчим одразу не сподобався Оксані. Найбільше її дратувало те, що дядько Вітя одразу міцно влаштувався у їхній квартирі. Чоловік працював на віддаленні і з дому виходив рідко. Він одразу став зображати із себе господаря. Полиці чіпляв, сміття виносив і навіть готував, а найчастіше лежав на дивані з ноутбуком.
В Оксани була своя кімната, але додому вона намагалася приходити після школи пізно, коли мати вже з роботи поверталася, щоб не залишатися з цим дядьком Віктором в квартирі. Все частіше бувала у батька та бабусі.
Мати народила за рік. Грошей стало бракувати. Дядько Віктор сказав, що сімейний бюджет ділитиме він, навіть аліменти Оксани. Він так і казав: грошима в хаті має завідувати чоловік.
Оксана бачила обличчя матері, яка просила у чоловіка грошей навіть на шампунь. Коли дівчині виповнилося шістнадцять років, вона знайшла підробіток, щоб хоча б мати свої кишенькові гроші і не просити у вітчима.
Батько поїхав на півроку на заробітки. Бабусі скоро не стало. Батько продав квартиру, купив собі меншу і невелику студію для дочки. Оксана переїхала. Вона вступила вчитися до інституту, а вечорами підробляла.
Тепер, коли вона приходила до матері, бачила, що ставлення до неї змінилося. Вітчим намагався одразу піти. Мати накривала смачний стіл, братик просився на ручки. Оксана дивувалася, що сталося.
А потім стало зрозумілим.
– Доню, Віктор роботу втратив, одна я тепер працюю, грошей зовсім мало у нас. Напиши на мене довіреність у нотаріуса, тобі не потрібно займатися юридичними питаннями, тобі ж ніколи, – сказала мати ніби вибачаючись.
– У мене немає жодних юридичних питань, – здивувалася Оксана.
– Ти розумієш, доню, у тебе квартира, у твого батька квартира. Його не буває вдома по півроку. Ти можеш там жити. Давай продамо твою студію, а гроші поділимо на всіх. Адже це твій братик, ти маєш подумати про нього.
Оксана відразу віднесла дитину до кімнати і поставила в манеж. Братик, значить…. Мати йшла за нею.
– Доню, ти ж бачиш, як ми потребуємо. Ну, що тобі варто, ти ж молода, а в мене вже немає сил.
– Так нехай твій чоловік працює, що він з себе домогосподарку зображує, хай хоч вантажником влаштується або водієм. Було б бажання.
Повернувся дядько Віктор. Подивився на жінку і все зрозумів.
– Оксано, нам треба зараз якось пережити скрутні часи. Ми повернемо тобі гроші, ти зараз нам допоможи.
– Повернете? – Здивувалася Оксана. – А як?
– Так, доню. Давай у нотаріуса одразу напишемо договір позики на половину вартості студії. Мені здається, що так буде справедливо. Я ж твоя мати. Ти згодна?
Оксана замислилась. Це ж мати. І братик. А вона може жити у тата.
– Добре мамо. Тільки повернете мені гроші протягом року.
Вона не бачила задоволеної посмішки вітчима. Нічого ми тобі, доню, не повернемо.
