Історії жінок

Оксана в 63 роки вирішила вийти заміж. Жити вона пішла до чоловіка Юрія. З ним у великій квартирі жила дочка Інна і зять Андрій. – Знову борщ?! – якось скривився Андрій до Оксани. – Ми вчора його їли. – Я не встигла нічого приготувати, – виправдовувалася Оксана. – Поки штори перепрала, то втомилася і лягла відпочити. – Це зрозуміло, але я не люблю борщ! – відсунув тарілку зять. – Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу сказав Юрій… І Оксана за всіх прибирала, готувала, купувала продукти! Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла

Коли Оксана зібралася заміж, син з невісткою оторопіли і не знали, як правильно й реагувати на таку новину.

– Ви впевнені, що готові повністю змінити життя у такому віці? – запитала Катя свекруху, поглядаючи і на чоловіка також.

– Мамо, ну до чого такі різкі вчинки? – занервував Руслан. – Я розумію, ти вже багато років одна і більшу частина життя присвятила моєму вихованню, але зараз виходити заміж це просто безглуздо!

– Ви молоді, тож так і міркуєте, – спокійно відповіла Оксана. – Мені шістдесят три роки, і ніхто не знає, скільки жити мені ще залишилося. Але я маю повне право прожити час, що мені відведений Богом, з коханою людиною.

– Тоді не поспішайте з розписом, – намагався напоумити матір Руслан. – Ти цього Юрія знаєш кілька місяців і вже готова все в житті поміняти!

– У нашому віці треба поспішати і не варто втрачати час, – міркувала Оксана. – Та й що мені треба знати: він на два роки старший, живе з донькою і її сім’єю в трикімнатній квартирі, пенсію отримує хорошу, дачу має.

– А де ви житимете? – не розумів Руслан. – Ми ж разом живемо, але для ще однієї людини тут простору просто не знайдеться.

– Не переживайте так сильно, Юрій не претендує на наші квадратні метри, тож я переберуся жити до нього, – розповідала Оксана. – Там квартира велика, з його донькою ми порозумілися, всі люди дорослі, так що причин для сварок і розбірок не буде.

Руслан переживав, Катерина вмовляла його зрозуміти й прийняти рішення матері.

– Може ми просто самозакохані? – міркувала вона. – Звичайно, нам зручно, що твоя мама нам допомагає, з Іринкою часто сидить. Але вона має повне право влаштувати своє життя. Якщо така можливість з’явилася, нам не варто їй заважати.

– Так добре б просто жили, навіщо розписуватись?! – не розумів Руслан. – Бракувало нам ще нареченої у білій сукні й весілля з конкурсами.

– Ну, вони люди іншого покоління, може так спокійніше і впевненіше почуватися будуть, – шукала логічні пояснення Катя.

У результаті Оксана одружилася з Юрієм, з яким познайомилася випадково на вулиці, і незабаром перебралася жити в його квартиру. Спочатку все було нормально, домашні її прийняли, чоловік не ображав, і взагалі Оксана повірила, що на схилі життя отримала право на своє щастя і тепер можна просто радіти кожному дню. От тільки невдовзі проявилися перші результати спільного проживання у новій сім’ї.

– Ви не могли б приготувати на вечерю печеню? – поцікавилася якось Інна. – Я б і сама приготувала, от тільки на роботі завал, нічого взагалі не встигаю! А у вас он як багато вільного часу!

Оксана натяк зрозуміла і повністю взяла на себе приготування, разом за яким пішла і покупка продуктів, прибирання квартири, прання і навіть поїздки на дачу.

– Раз ми тепер одружені, дача наша спільна територія! – сказав тоді Юрій. – Дочці із зятем ніколи туди їздити, онука ще маленька, будемо все удвох робити!

Оксана не сперечалася, їй взагалі подобалося бути частиною великої й дружної сім’ї, в якій все ґрунтується на взаємодопомозі та підтримці.

З першим чоловіком такого щастя не вийшло, бо він був лінивим і хитрим, а потім взагалі втік, коли Руслану виповнилося десять років.

Після цього минуло двадцять років, а вони нічого про його долю так і не знали. А тепер все здавалося правильним, тому клопіт був не в тягар, і втома не залишала роздратування.

– Мамо, ну яка з тебе робітниця на дачі?! – намагався сказати своє слово Руслан. – Після кожної поїздки, напевно, тиск скаче, воно тобі треба?

– Звісно, треба, до того ж, мені приємно цим займатися, – міркувала пенсіонерка. – Ось виростимо з Юрієм багато врожаю, обов’язково на всіх вистачить, і з вами поділимося.

Але Руслан мав сумніви, оскільки за кілька місяців ніхто їх так і не запросив у гості навіть заради знайомства.

Руслан із Катею вже й самі Юрія в гості запрошували, він обіцяв прийти, але постійно не було можливості, часу, сил і таке інше.

Вони й перестали напрошуватися, прийнявши той факт, що нова ​​рідня не надто горить бажанням підтримувати стосунки. Єдиним їх бажанням було знати, що мати щаслива і все добре…

Спочатку так і було, тому всі турботи та клопоти здавалися Оксані в радість. От тільки їхня кількість постійно збільшувалася і це трохи напружувало.

Юрій при приїзді на дачу одразу хапався за спину або скаржився на серце. Дбайлива дружина його вкладала відпочити, а сама тягала гілки, згрібала листя і виносила сміття у яму за городом.

– Знову борщ? – кривився Андрій, зять Юрія. – Ми вчора його їли, я думав, сьогодні буде щось інше.

– Я не встигла нічого приготувати, та й у магазин не вдалося сходити сьогодні, – виправдовувалася Оксана. – Поки всі штори перепрала і назад почепила, втомилася і голова закрутилася, от і прилягла відпочити.

– Це, звісно, зрозуміло, але я не люблю борщ, – відсунув тарілку зять.

– Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу вступив у розмову Юрій.

І наступного дня справді Оксана стояла цілий день на кухні, щоб увечері все було з’їдене за пів години. Потім вона прибирала на кухні, і так тривало постійно. Тільки от невдоволення дочки й зятя тепер висловлювалося з будь-якого приводу, а Юрій ставав на їхній бік і дружину виставляв винуватою.

– Але я теж не дівчинка вже, втомлююся і взагалі не розумію, чому це я повинна все одна робити?! – не змовчала Оксана після чергової хвилі невдоволень.

– Ти моя дружина, тому маєш стежити за порядком у цьому будинку! – нагадував Юрій.

– Як у твоєї дружини в мене мають бути не лише обов’язки, а й права, – заплакала Оксана.

Потім вона заспокоювалася і знову довкола всіх ходила, догодити намагалася і підтримувала приємну обстановку вдома.

Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла!

Того дня Інна з чоловіком зібралися у гості до друзів і свою доньку вирішила залишити на Оксану.

– Нехай дитина побуде з дідусем або йде з вами, бо я сьогодні йду в гості до своєї онучки, – сказала жінка.

– З якої радості ми всі повинні підлаштовуватися під вас? – розлютилася Інна.

– Не повинні, звісно, але і я вам теж нічого не винна, – нагадала Оксана. – У моєї внучки сьогодні день народження, я попереджала вас ще у вівторок. Мало того, що всі це проігнорували, так вирішили ще й мене вдома затримати.

– Ну, так не можна, – почервонів від злості Юрій. – У Інни плани, виходить, псуються, а твоя внучка ще занадто мала і нічого не станеться, якщо ти привітаєш її завтра.

– Нічого не станеться, якщо ми підемо зараз утрьох до моїх дітей у гості, або ти залишишся зі своєю онукою, поки я не повернуся, – демонструвала рішучий настрій жінка.

– А я так і знала, що нічого доброго з твого весілля не вийде, – злісно сказала Інна. – Вона готує посередньо, за чистотою погано стежить, і взагалі думає тільки про себе.

– Після всього, що я за ці місяці тут зробила, ти так думаєш? – запитала Оксана чоловіка. – Скажи чесно і відкрито, ти дружину собі шукав чи хатню робітницю для обслуги всіх забаганок?

– Ось ти зараз не права, а мене намагаєшся зробити винним, – часто закліпав очима Юрій. – Не починай сварки на рівному місці.

– Я поставила просте запитання і маю повне право отримати відповідь, – не здавалася жінка.

– Якщо ти так заговорила, роби, як знаєш, але в моєму будинку подібне ставлення до обов’язків не допустиме! – гордо сказав Юрій.

– У такому разі я звільняюся, – сказала Оксана і пішла збирати речі.

– Прийміть назад недолугу бабусю? – тягла вона сумку й подарунок для онуки. – Сходила заміж, повернулася назад, більше не хочеться, не питайте поки що нічого, просто скажіть: приймете, чи ні?

– Ну звісно! – кинулися до неї син і невістка. – Ваша кімната чекає на вас і ми раді поверненню!

– Ви раді просто так? – намагалася почути вона бажані слова.

– А чому ж іще радіють рідним людям? – не зрозуміла Катя.

Тут Оксана точно знала, що не є служницею.

Так, вона допомагала по дому і з онукою підстраховувала, але син і невістка ніколи не нахабніли і не намагалися на голову сісти й ніжки звісити.

Тут вона й справді була просто мамою, бабусею, свекрухою і членом сім’ї, а не прислугою.

Оксана назавжди повернулася додому, сама на розлучення подала і намагалася просто не згадувати про пережите…

Вам також має сподобатись...

Галина Петрівна зварила собі гречки, приготувала салатик з помідорів та огірків і сіла за стіл. Жінка пообідала, поставила чайник і заварила собі зеленого чаю. – Важко самій, – зітхнула вона. – Ну скоро Маринка моя приїде з сімʼєю, вже трохи веселіше буде. Галина Петрівна взяла чашку з чаєм і пішла на веранду. Погода була чудова. Вона задивилася в далечінь і задумалася про свою долю… Раптом жінка побачила, що вдалині хтось іде по дорозі з сумкою в руці. Галина Петрівна придивилася хто ж то такий, і очам своїм не повірила

Поліна прокинулася рано. Вона встала з ліжка й пішла на кухню. Жінка заварила запашну каву й поставила сковорідку на яєчню, коли на порозі зʼявився її чоловік Дмитро. – Доброго ранку, – похмуро сказав він. – О, кава це добре. Щось я ще сплю… – Сідай любий! – весело й бадьоро сказала Поліна. – Зараз ще яєчню посмажу. Дмитро сів за стіл і сьорбнув кави. Поліна вмостилася навпроти і якось дивно глянула на нього. – Любий, я маю тобі сказати дещо важливе, – сказала жінка. – Що вже сталося? – Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що таке відбувається

Зоя з Сергієм одружилися. Жили молоді на орендованих квартирах. Потім вони купили невеликий будиночок у передмісті. Закохані мріяли на його місці збудувати новий, великий будинок, щоб майбутнім діткам було де побігати й погратися! Але доля вирішила інакше… Ішов рік за роком, а Зоя так і не мала дітей. Перші три роки молоді ще жартували з того, а потім занепокоїлися… Сергій почав по трохи гульбанити, затримуватись на роботі. Зоя добре запамʼятала той зимовий вечір. Дув вітер, закручуючи у вихорі сніг. Сергій прийшов з роботи, багато сварився, а потім сказав найгірше

– Все, скасовуй всі свої плани на вихідні! – заявив дружині Микола. – Побудемо ми, Тетянко, з тобою вдома тільки вдвох. Микола пішов спати, залишивши дружину здивованою. Тетяна не любила засиджуватися вдома. Але заради Миколи скасувала всі свої справи… Ранок пройшов добре. Вони неквапливо поснідали, подивилися кілька серій серіалу. Потім Тетяна схаменулася: – А де ж мій телефон?! – Він тобі не потрібний, ми ж вирішили провести час тільки вдвох, – нагадав Микола. Раптом пролунав дзвінок у двері, а потім хтось нетерпляче постукав у двері. Тетяна, кинулась в коридор, обігнавши чоловіка, і застигла від несподіванки