Олег потрапив у скрутну ситуацію. Зовсім заплутався. Не знає, як вчинити, щоб нікого не образити і врятувати себе від шлюбу з дівчиною, яку не любить.
А розпочалося все два роки тому. Олег зустрів Наталку на вечірці. Весела, жвава дівчина одразу йому сподобалася. Молоді люди почали зустрічатись.
Олег добре заробляв, тож запропонував Наталці злітати до Туреччини. Вона погодилася. Вони тоді чудово провели час.
Після поїздки Наталка перевезла свої речі до Олега на орендовану квартиру. У нього самого дозволу не питала, просто одного прекрасного дня з’явилася на порозі з валізою:
– Приймеш?
І Олег прийняв, хоч навіть не думав жити з Наталкою разом.
Хазяйка квартири відразу підняла ціну. Зрозуміло: був один мешканець, а стало двоє. Довелося Олегу платити за обох.
Кохання до дівчини хлопець не відчував. Просто погодився жити разом. Наталка добре готувала, тримала будинок у чистоті. Із зайвими розмовами не лізла.
Олег багато разів бачив, що багато дівчат поводяться інакше: скрізь пхають свої п’ять копійок. Чоловік скаже, а вони свої корективи вносять, навіть підвищують голос.
Наталка собі такого не дозволяла. Якщо була з чимось не згодна, сміялася і головою похитувала.
Щоправда, потім усе по-своєму робила, але Олега це навіть влаштовувало: сама зробила – сама виправляй.
Згодом Наталка стала набагато наполегливішою.
Якось запропонувала:
– Давай на вихідні до моїх батьків з’їздимо, познайомишся!
Олег хотів спитати: «Навіщо? Ми ж не збираємось одружуватися», але стримався. Раптом вона образиться? А він уже звик до неї: гарна дівчина, добра, дбайлива.
Але одружуватися!
Олег вважав, що це зарано для нього. Та й не любив він Наталку. Не уявляв як свою дружину. Вона була зручною: випере, прибере, поїсти приготує. Половину турбот на себе взяла. Але щоб прямо ось любов-любов – такого не було. Якби Наталка сказала: «Все, годі. Розбігаємось», – він би, звичайно, засмутився. Дня на два, не більше. І то – не сильно. Йому самому було б навіть краще.
А тут Олег ще й роботу втратив. Була хороша зарплата щомісяця, а стала допомога з безробіття. Кілька разів навіть довелося в заначку залізти, хоча Олег терпіти цього не міг.
Просто у Наталки був день народження. Довелося подарунок купувати, в ресторан вести. Вона раділа як дитина, а Олегу весь час хотілося просто піти.
І ось у таку мить Наталка запропонувала познайомитися з батьками! Наполегливо так:
– Поїхали, любий! На два дні всього! Це ж зовсім близько!
І вони поїхали. Містечко Олегу сподобалося: тихе, акуратне. І батьки золоті. Прості, без закидонів. Мати, правда, то й гляне тишком-нишком, ніби перевіряє. А батько – чудовий чоловік, Олегу одразу сподобався.
Батьки стіл накрили, сусідів покликали. Прямо оглядини! Олег потім висловив Наталці:
– Чого не все місто притягли? Ще б мікроскоп поставили, щоб краще мене розглянути.
Після тих вихідних у Олега залишилося почуття, що ось ще трошки – і його до ЗАГСу поведуть. Дуже неприємне почуття. Проте, розлучатися з Наталкою не став. Вирішив подивитися, що буде далі.
Тепер їздить раз на місяць до батьків Наталки. Наталка та мама постійно шушукаються, на Олега поглядають.
Батько Олега на риболовлю водить. З питаннями не чіпається. Лише одного разу невдоволено пробурчав:
– Ось не стане мене так і онуків не дочекаюся! Коли ви вже одружитеся, нарешті! Тягнете і тягнете!
Олегові так шкода його стало, що він сам не зрозумів, як сказав:
– Та не хвилюйтеся ви так. Ми збираємо гроші на весілля! Це ж не дешеве задоволення! Сукня потрібна, ресторан!
У батька аж очі заблищали. Прям ожила людина.
– Все життя сина хотів, – зізнався він, втираючи скупі сльози, – нарешті!
А вранці батько з матір’ю урочисто оголосили:
– Дорогі діти! Грошей на весілля дамо, одружуйтеся швидше!
Батько збирав машину. Хотів купити. От і віддав усе до копієчки на весілля дочки.
Олегові в цей момент і сказати б, мовляв, не буде весілля, не люблю я вашу дочку. Але він не зміг. Не хотів нікого ображати.
От і пішов у ЗАГС, як уві сні, заяву подавати.
Гроші батьківські відлітали тільки так – розкішне плаття, гостей – сотня, ресторан. Олег намагався зупинити все це, але Наталя з мамою відповідали в один голос:
– Все має бути – найкраще! А весільну подорож обов’язково до Італії!
“Ага, тут батьківських грошей явно не вистачить, доведеться розщедритися”, – подумав тоді Олег, пересмикнувши плечима.
Ось тепер і переживає:
– Як сказати правду? Не люблю я її, не хочу жодного весілля, тим більше – жити з нею все життя!
А гроші батька витрачені. Олег не уявляє, як йому в очі подивиться, якщо доньку зараз кине.
Коротше, безвихідь. І як вийти з цієї ситуації хлопець уявлення не має.
Нещодавно сказав другові:
– Доведеться одружитися. Інакше батько проситиме гроші повернути. І буде прав. А так: розлучились, і розлучилися. Хто тепер на одному шлюбі зупиняється?
