Життєві історії

Галя поливала квіти, як раптом в кімнаті задзвенів її телефон. Жінка поставила лійку на стіл і взяла слухавку. – Галино, привіт! – пролунало у телефоні. Жінка застигла від несподіванки. Вона одразу ж впізнала голос свого колишнього чоловіка Василя! – Впізнала? – запитав Василь. – У мене номер телефону вже інший. – Та впізнала… – сказала Галя. – Може зустрінемося, га? – раптом запропонував Василь. – На чай запросиш мене? Розмова у мене є, не тільки до тебе, а й до наших дітей також! – Яка в нього може бути розмова через стільки років? – подумала Галина. Вона не розуміла, що відбувається.

Галя поливала квіти, як раптом в кімнаті задзвенів її телефон.

Жінка поставила лійку на стіл і взяла слухавку.

– Галино, привіт! – пролунало у телефоні.

Жінка застигла від несподіванки. Вона одразу ж впізнала голос свого колишнього чоловіка Василя!

– Впізнала? – запитав Василь. – У мене номер телефону вже інший…

…Звичайно, вона його впізнала! Шістнадцять років разом прожили, а потім після розлучення ділили квартиру ще два роки.

Рахуй усі вісімнадцять років під одним дахом!

Сім років ні слуху, ні духу, тільки аліменти на двох дітей на картку приходили, та й то не завжди.

Діти виросли, а борг так і висить.

Галині згадалося їхнє розлучення. Ділили просто все! Не лише квартиру.

Василь взагалі хотів і комп’ютер старшого сина ділити, і за решту дитячих дрібниць гроші отримати.

Головним його аргументом було те, що він заробляв більше.

Небагато, але більше. Але суд вирішив інакше.
Галина з дітьми переїхала до своєї бабусі, а згодом отримала її квартиру у спадок.

Спільну квартиру продали. Бабуся, розумна жінка, порадила на ті гроші взяти квартиру в кредит і здавати в оренду.

Інакше гроші підуть крізь пальці, а тут і дохід і дітям знадобиться.

Галина так і зробила. Бабуся допомагала, Галина працювала та й діти були вже не маленькі…

– Та впізнала… – сказала Галя.

– А чого ж ти мовчиш? – запитав Василь.

– Ти дзвониш, ти й говори, мені сказати нічого.

– За стільки років нема новин? – здивувався колишній чоловік. – І спитати ні про що мене не хочеш?

– А що питати? Як твоє життя, як багатства незліченні?

– Смієшся?

Багатства незліченні… Василь незадовго до розлучення отримав спадщину.

Бездітний дядько, брат його батька залишив йому велику квартиру у центрі міста і внесок у банку.

Василь нікому не розповів про спадок. Батьків уже не було, а сестра, яка жила в селі, і взагалі нічого не розуміла, як він вирішив.

І ось він став багатим. І щось перемкнулося в його свідомості.

Це ж таке багатство треба на дітей витратити, дружину. А раптом… А що раптом? Він сам не міг сказати.

Обмануть, собі все заберуть. А як же ж він?

Вирішив Василь мовчати й подавати на розлучення.

Але дружина все дізналася після розлучення.

Приховував він, приховував, але сам і проговорився, похвалився.

На Галину тоді сміх найшов. Не було в чоловіка, уже колишнього, ніякої коханки, були тільки гроші!

Багатий, вільний – наречений хоч куди!

Хоч і маленький, з животиком, та й лисина вже намітилася.

Знала Галина, що з грошима поводитися чоловік не вміє, але тепер це вже не її проблема. Було прикро, що зрадив він їй із багатством…

…І поїхав Василь в те місто, де спадщину отримав. Що там було, невідомо, але повернувся він уже без грошей…

…– Може зустрінемося? – раптом запропонував Василь. – На чай запросиш може мене? Розмова у мене є, не тільки до тебе, а й до дітей також.

– Яка в нього може бути розмова через стільки років? – подумала Галина.

Вона не розуміла, що відбувається.

– Діти окремо живуть, у нашому місті їх немає– сказала вона в слухавку. – А на чай давай, тільки в кафе. Так, так, отут на розі. Через годину.

– Але я думав може вдома посидимо в тебе? – сумно пробурмотів Василь.

– Якщо ти про гроші, то я готова оплатити рахунок в кафе! – твердо сказала Галина.

Галині було цікаво поглянути на колишнього чоловіка. Вона тільки через це й погодилася. Побачення, так би мовити.

Галя вже сиділа за далеким столиком, коли зайшов Василь. Лисина поблискує, животик випирає, сива борідка смішно стирчить, а йому ж тільки 51.

Галя посміхнулася й помахала колишньому чоловіку рукою.

– Гарно виглядаєш, Галю, ти майже не змінилася, – сказав Василь. – Точніше змінилася, помолодшала, покращала.

Що казати у відповідь Галина не знала. Добре, що підійшла офіціантка. Потім вона замовила й Василь знову заговорив.

– Як живеш? – запитав він. – Як діти?

– Діти окремо живуть. У мене є онуки. А тебе яким вітром до нас занесло?

– Справа в мене є тут невеличка… – загадково сказав Василь. – Ми ж стільки років жили з тобою разом, я тобі не зрадив жодного разу. Може, я до тебе переїду, га? Чого ж ти мовчиш?

– А що мені тобі відповісти? Ти ж просто так не запропонуєш, якась каверза є це точно. Розповідай давай. Гроші скінчилися, квартири нема?

– Квартира є, борг там просто невеликий. Грошей немає, а борг росте. З моєю зарплатою не впоратися. Квартира ж дітям потім буде, тож треба заплатити. Допоможеш?

– Васильку, як ти собі це уявляєш?! – ахнула Галина.

– Просто грошей дай. Квартира ж для наших дітей! А я до тебе повернусь…

– А там хтось живе?

– Ніхто. Квартирантів не пускаю, зіпсують ще все, рознесуть…

– А сам як?

– Там роботи немає для мене.

– Роботи немає?!

– А що ж тут такого?

– Насмішив ти мене…

– Грошей даси, чи ні?

– Квартиру перепиши на дітей, і борги тоді заплачу. А просто так не дам!

– А я одразу думав, ще сім років тому, що ти в мене квартиру хочеш забрати! А вона моя!

– А мені й не треба. У мене дві є. Дітям і дістануться.

– Дві?! Як це?! Як ти змогла купити? На аліменти?

– Не сміши мене. Ти досі винен. Якби ти тоді не вичуджував, то квартир могло б бути і більше. Але ж ти розумний. Ти ж свої багатства від меркантильної дружини рятував!

– Пробач мене! Допоможи з боргом…

– Я сказала тобі своє рішення. Змінювати його я не буду. Вибачити я тебе вибачила, але назад тебе приймати не збираюся. Зрадив ти мені зі своїм багатством.

– Я до дітей піду по допомогу.

– Іди. У них кредити, грошей і так не вистачає. Я допомагаю, вірніше квартира, яку здаю в оренду.

– Жадібні ви всі!

– І тобі успіхів, – сказала Галина, даючи зрозуміти, що побачення закінчено. – Дівчино, можна рахунок, будь ласка.

Вона оплатила рахунок і пішла до виходу.

Василь дивився Галині услід і думав. Звичайно, він їй не потрібен.

А вона ж он яка! Красуня, струнка, доглянута, хоч і бабуся вже… Але меркантильна!

Вам також має сподобатись...

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки

Дмитро з донькою вирішили поїхати на дачу, набрати картоплі та різних закруток. Після обіду вони під`їхали машиною до свого будинку. – Тату, а ми на довго? – запитала Настя. – Думаю швидко справимся, – відповів чоловік. Вони зайшли на подвір’я, Дмитро в кишенях почав шукати ключі. Настя в цей час підійшла до вікна і заклянула в середину будинку. – Тату, дивись! – тихо сказала дівчина. – Що там? – не зрозумів Дмитро і підійшов до вікна. Чоловік заглянув в середину і застиг від побаченого

Таня постукала у двері своєї сусідки. – Юля можна до вас? Потрібно переговорити, – сказала вона, коли Юля відкрила двері. – Проходь. Щось сталося? – запросила Таню Юля. – А це я у тебе хочу запитати! Невже у тебе, зовсім погано з чоловіками, що ти відводиш чужих? – раптом сказала Тетяна. – Ти про що? – здивувалася Юля. – Не прикидайся! Я бачила, тебе з моїм Петром! – вигукнула жінка. Юля спочатку не розуміла про що йдеться, але потім голосно розсміялася. – То ти нічого не знаєш?! – сказала Юля і ще дужче розсміялася. Тетяна здивовано дивилася на сусідку, нічого не розуміючи

Віра поралася на кухні, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран телефону, дзвонив син. – Мамо, можеш мене привітати! – несподівано сказав Андрій. – Я одружився! – Як одружився? З ким? – ахнула Віра. – З Мариною! – радісно вигукнув син. – З якою ще Мариною? – не зрозуміла жінка. – З тіткою Мариною! З твоєю подругою! – пояснив Андрій. – Ти що таке говориш? Ти що загульбанив десь? – здивовано перепитала Віра, не розуміючи, що відбувається