Життєві історії

Галя поливала квіти, як раптом в кімнаті задзвенів її телефон. Жінка поставила лійку на стіл і взяла слухавку. – Галино, привіт! – пролунало у телефоні. Жінка застигла від несподіванки. Вона одразу ж впізнала голос свого колишнього чоловіка Василя! – Впізнала? – запитав Василь. – У мене номер телефону вже інший. – Та впізнала… – сказала Галя. – Може зустрінемося, га? – раптом запропонував Василь. – На чай запросиш мене? Розмова у мене є, не тільки до тебе, а й до наших дітей також! – Яка в нього може бути розмова через стільки років? – подумала Галина. Вона не розуміла, що відбувається.

Галя поливала квіти, як раптом в кімнаті задзвенів її телефон.

Жінка поставила лійку на стіл і взяла слухавку.

– Галино, привіт! – пролунало у телефоні.

Жінка застигла від несподіванки. Вона одразу ж впізнала голос свого колишнього чоловіка Василя!

– Впізнала? – запитав Василь. – У мене номер телефону вже інший…

…Звичайно, вона його впізнала! Шістнадцять років разом прожили, а потім після розлучення ділили квартиру ще два роки.

Рахуй усі вісімнадцять років під одним дахом!

Сім років ні слуху, ні духу, тільки аліменти на двох дітей на картку приходили, та й то не завжди.

Діти виросли, а борг так і висить.

Галині згадалося їхнє розлучення. Ділили просто все! Не лише квартиру.

Василь взагалі хотів і комп’ютер старшого сина ділити, і за решту дитячих дрібниць гроші отримати.

Головним його аргументом було те, що він заробляв більше.

Небагато, але більше. Але суд вирішив інакше.
Галина з дітьми переїхала до своєї бабусі, а згодом отримала її квартиру у спадок.

Спільну квартиру продали. Бабуся, розумна жінка, порадила на ті гроші взяти квартиру в кредит і здавати в оренду.

Інакше гроші підуть крізь пальці, а тут і дохід і дітям знадобиться.

Галина так і зробила. Бабуся допомагала, Галина працювала та й діти були вже не маленькі…

– Та впізнала… – сказала Галя.

– А чого ж ти мовчиш? – запитав Василь.

– Ти дзвониш, ти й говори, мені сказати нічого.

– За стільки років нема новин? – здивувався колишній чоловік. – І спитати ні про що мене не хочеш?

– А що питати? Як твоє життя, як багатства незліченні?

– Смієшся?

Багатства незліченні… Василь незадовго до розлучення отримав спадщину.

Бездітний дядько, брат його батька залишив йому велику квартиру у центрі міста і внесок у банку.

Василь нікому не розповів про спадок. Батьків уже не було, а сестра, яка жила в селі, і взагалі нічого не розуміла, як він вирішив.

І ось він став багатим. І щось перемкнулося в його свідомості.

Це ж таке багатство треба на дітей витратити, дружину. А раптом… А що раптом? Він сам не міг сказати.

Обмануть, собі все заберуть. А як же ж він?

Вирішив Василь мовчати й подавати на розлучення.

Але дружина все дізналася після розлучення.

Приховував він, приховував, але сам і проговорився, похвалився.

На Галину тоді сміх найшов. Не було в чоловіка, уже колишнього, ніякої коханки, були тільки гроші!

Багатий, вільний – наречений хоч куди!

Хоч і маленький, з животиком, та й лисина вже намітилася.

Знала Галина, що з грошима поводитися чоловік не вміє, але тепер це вже не її проблема. Було прикро, що зрадив він їй із багатством…

…І поїхав Василь в те місто, де спадщину отримав. Що там було, невідомо, але повернувся він уже без грошей…

…– Може зустрінемося? – раптом запропонував Василь. – На чай запросиш може мене? Розмова у мене є, не тільки до тебе, а й до дітей також.

– Яка в нього може бути розмова через стільки років? – подумала Галина.

Вона не розуміла, що відбувається.

– Діти окремо живуть, у нашому місті їх немає– сказала вона в слухавку. – А на чай давай, тільки в кафе. Так, так, отут на розі. Через годину.

– Але я думав може вдома посидимо в тебе? – сумно пробурмотів Василь.

– Якщо ти про гроші, то я готова оплатити рахунок в кафе! – твердо сказала Галина.

Галині було цікаво поглянути на колишнього чоловіка. Вона тільки через це й погодилася. Побачення, так би мовити.

Галя вже сиділа за далеким столиком, коли зайшов Василь. Лисина поблискує, животик випирає, сива борідка смішно стирчить, а йому ж тільки 51.

Галя посміхнулася й помахала колишньому чоловіку рукою.

– Гарно виглядаєш, Галю, ти майже не змінилася, – сказав Василь. – Точніше змінилася, помолодшала, покращала.

Що казати у відповідь Галина не знала. Добре, що підійшла офіціантка. Потім вона замовила й Василь знову заговорив.

– Як живеш? – запитав він. – Як діти?

– Діти окремо живуть. У мене є онуки. А тебе яким вітром до нас занесло?

– Справа в мене є тут невеличка… – загадково сказав Василь. – Ми ж стільки років жили з тобою разом, я тобі не зрадив жодного разу. Може, я до тебе переїду, га? Чого ж ти мовчиш?

– А що мені тобі відповісти? Ти ж просто так не запропонуєш, якась каверза є це точно. Розповідай давай. Гроші скінчилися, квартири нема?

– Квартира є, борг там просто невеликий. Грошей немає, а борг росте. З моєю зарплатою не впоратися. Квартира ж дітям потім буде, тож треба заплатити. Допоможеш?

– Васильку, як ти собі це уявляєш?! – ахнула Галина.

– Просто грошей дай. Квартира ж для наших дітей! А я до тебе повернусь…

– А там хтось живе?

– Ніхто. Квартирантів не пускаю, зіпсують ще все, рознесуть…

– А сам як?

– Там роботи немає для мене.

– Роботи немає?!

– А що ж тут такого?

– Насмішив ти мене…

– Грошей даси, чи ні?

– Квартиру перепиши на дітей, і борги тоді заплачу. А просто так не дам!

– А я одразу думав, ще сім років тому, що ти в мене квартиру хочеш забрати! А вона моя!

– А мені й не треба. У мене дві є. Дітям і дістануться.

– Дві?! Як це?! Як ти змогла купити? На аліменти?

– Не сміши мене. Ти досі винен. Якби ти тоді не вичуджував, то квартир могло б бути і більше. Але ж ти розумний. Ти ж свої багатства від меркантильної дружини рятував!

– Пробач мене! Допоможи з боргом…

– Я сказала тобі своє рішення. Змінювати його я не буду. Вибачити я тебе вибачила, але назад тебе приймати не збираюся. Зрадив ти мені зі своїм багатством.

– Я до дітей піду по допомогу.

– Іди. У них кредити, грошей і так не вистачає. Я допомагаю, вірніше квартира, яку здаю в оренду.

– Жадібні ви всі!

– І тобі успіхів, – сказала Галина, даючи зрозуміти, що побачення закінчено. – Дівчино, можна рахунок, будь ласка.

Вона оплатила рахунок і пішла до виходу.

Василь дивився Галині услід і думав. Звичайно, він їй не потрібен.

А вона ж он яка! Красуня, струнка, доглянута, хоч і бабуся вже… Але меркантильна!

Вам також має сподобатись...

Вітя прокинувся після святкування Нового року. Випив стакан води, відкрив холодильник і здивувався – стільки їжі залишилося. – І що тепер робити? Зіпсується ж, – видихнув чоловік і пішов у спальню. – Рито, ти бачила, скільки всього залишилося після вчорашнього застілля? – запитав він у дружини. – Угу, – пробурчала жінка. – І що з усім цим робити? – запитав Віктор. – Щось зʼїмо, а щось викинемо, – відповіла Рита. – Слухай Рито, у мене тут виникла одна ідея, – якось підозріло сказав чоловік. – Яка ідея? – Рита сіла на ліжку. І Віктор розповів дружині свій задум. Рита вислухала чоловіка і застигла від почутого 

Ігор вийшов з ванної, і побачив свою дружину Юлю в коридорі. – Ти ж на роботу пішла, – здивувався він. – Повернулася за парасольками для дівчаток. Здається, тобі хтось телефонував, – Юля показала на телефон чоловіка, який лежав на кухні. – Так? – чоловік з неприхованою цікавістю взяв його до рук. – Ні, дзвінків не було. – Може повідомлення? – не відступала дружина. – Немає нічого, – чоловік на кілька секунд затримав погляд на екрані. – Ну, я вітаю тебе! Як назвати сина вирішили? – єхидно сказала дружина. – Юля, ти про що? Якого сина? – Ігор здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Наталя цілий день крутилася на кухні, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син Денис приведе свою наречену, знайомитися. Все вже було готово, коли у двері подзвонили. – Павло! Відкрий, прийшли! – гукнула до чоловіка Наталка. Павло зустрів молодих. – Мамо, тату, знайомтеся! Це Оля, – представив він дівчину. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – сказала Наталя. Сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. І Денис пішов проводжати Олю. – Гарна дівчина, – сказав потім Павло до дружини. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном. Чоловік прислухався до розмови і застиг від почутого

Павло обладнав дитячу кімнату, купив все необхідне… А як же ж?! Його кохана Оленка от-от мала народити. Він спеціально оформив відпустку. В Олени народився син. У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену на своєму авто… Коли Олена з’явилася в дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї. І тут раптом перед жінкою зʼявився якийсь чоловік. Павло тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена… – Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину! Павло оторопів від несподіванки