Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері.
Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися. Племінники, сусіди, друзі.
Валентина була старша з дітей. Далі сестра Ольга і молодший Роман.
Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок в якому вони й жили.
А жили вони там разом із старшою донькою Валентиною.
Валя ніколи не була одружена, з дитинства була слаба. Так вже вийшло.
Тепер вона залишилася сама і повністю розгублена.
Ольга не збиралася залишати сестру, вони з чоловіком планували забрати її з собою. Про це вже давно була розмова з батьками, та й чоловік Ольги зовсім був не проти.
Валентина з Ольгою вже збирали речі, коли приїхав молодший брат Роман.
– Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова!
Ольга здивовано дививлася на брата, не розуміючи, що відбувається.
– Ну давай поговоримо, – сказала Ольга.
– Прогуляємось?
– Ну ходімо.
– Що з будинком робити будемо? Мені б гроші не завадили. І ще! Ти навіщо до себе Вальку береш, грошей хочеш зайвих отримати?!
– Ти про що? Я батькам обіцяла. Валя житиме зі мною. Вона й сама цього хоче…
– Я б її в інтернат прилаштував. Там за нею догляд буде кращий.
– Ти про що думаєш? Її батьки нікуди не віддали, все життя з нею. Валі шістдесят років, я на пенсії, нам буде добре разом.
– Ага! А потім ти, коли отримаєш її спадщину, здаси її сама!
– Як ти міг таке подумати! Думаєш я її беру через гроші?
– Ти не гарячкуй. Сама подумай. Третину отримати чи половину, різниця велика. Прилаштуємо її, а дім на двох поділимо. Я вважаю, що так буде правильно.
– Ти зовсім, чи що?! Третина і так їй належить! Ти не знав? А решта на всіх трьох. Вона є слаба.
– Треба її вмовити все віддати нам. Їй же ж нічого не треба. А мені дуже потрібні гроші. Я навіть тобі згоден продати свою частку. Я б з тобою й не розмовляв, та Валя мені відмовила.
– Ти просив її віддати свою частку тобі?! За це ти її в інтернат? Поясни, що з тобою відбувається?!
– Гроші просто потрібні. Терміново потрібна квартира синові, внесок на квартиру. А ще я втратив роботу. Раніше мати з батьком допомагали, а тепер…
– Заради цього ти продати рідну сестру готовий?! Шукай покупців. Я віддам тобі свою частку, а Валю не чіпай. Але й потім до нас не лізь!
– Та вона тобі не сестра, нам не сестра. Не рідна, а тільки двоюрідна. Тітка Катерина наша відмовилася від неї, а батьки взяли. Молода вона була, та ще й дитина слаба. Її спадщина має бути в тій родині. Хіба ти не знала?
– Ні. Але це нічого не змінює. Вони давно відмовилися від неї і навіть не згадують, вона наша.
– Ти як мати Тереза. Не має права вона на наш спадок. Дім наш. Ми є рідними дітьми батькам.
– А я думаю, що ти нам не рідний. Стільки років тебе знаю, а ти все собі вигоду шукаєш. Батьки тобі допомагали, а тобі все мало. Твоя дружина зіпсувала тебе.
– То як моя пропозиція?
– Я вже заплуталася в твоїх пропозиціях і вже передумала, не буду я свою частку віддавати. Нехай усе буде за законом.
– Що ви за сестри такі?!
– Ти нормально не міг усе пояснити? Ти й Валентині сказав, що вона чужа?
– Сказав, хай знає!
– Ось тепер сам вирішуй, хто у нашій родині чужий.
Валентина переїхала до сестри. У великому будинку вона мала свою кімнату. Будинок батьків продали, всі гроші поділили, як і належить за законом.
У Романа все налагодилося, роботу знайшов. Взяв невелику квартиру в кредит, але вже після розлучення. Свою частку у квартирі, де жив із дружиною переписав на сина, нехай ділять, як хочуть. Це через них він мав негаразди. Через них та через свою дурість. До пенсії встигне розплатитися за квартиру.
Із сімейним життям довелося попрощатися. Адже це дружина йому підкинула ідею з поділом спадщини. Спочатку Валентину потрібно було забрати до себе, отримати її частку, а потім віддати в інтернат, чи ще кудись. Але вона не погодилася жити із братом, його дружина їй не подобалася.
Тепер він часто думає про свою помилку. Втратив сестер. Чужий, зовсім чужий…
