Вчора Віктор та Олена нарешті почали жити разом. Зняли квартиру, і сьогодні прокинулися в одному ліжку вже з усвідомленням того, що вони – подружжя. Прокинулися майже одночасно, і довго слухали, як цокає на годинник.
– Так… – прошепотів Віктор. – Добре як…
– Добре, – вторила Олена і притулилася до його гарячого сильного плеча. – Добре та спокійно.
– І нікуди бігти не треба, – знову сказав він. – До речі, я хочу тобі щось сказати. Точніше – запропонувати.
– Що? – усміхнулася Олена.
– Я б, все-таки, хотів – незважаючи на те, що у нас з тобою тепер сім’я. – Щоб у нас з тобою залишалися вільні стосунки.
– Які стосунки? – перепитала здивовано жінка.
– Вільні стосунки. Ти знаєш що це таке? – сказав Віктор.
– Приблизно… – Посмішка вмить злетіла з обличчя Олени.
– Ти вибач, але ж ми з тобою сучасні люди, – продовжував Віктор говорити спокійним голосом. – Хоч і не дуже молоді, але просунуті. Отже, обтяжувати себе правилами ми, напевно, не будемо? Правильно?
– Я не розумію про що ти? – спитала Олена насторожено.
– Давай домовимося прощати один одному деякі витівки, – з усмішкою сказав чоловік.
– Які ще витівки? – не зрозуміла Олена.
– Ну, чи мало що буває в нашому житті. – Він весело подивився на неї. – Я можу загуляти. І ти теж кимось можеш швидко зацікавитися. Коротше кажучи, я пропоную не звертати на це особливої уваги. Обійдемося без сцен ревнощів та непотрібних сварок. У нас із тобою будуть сучасні вільні стосунки.
– Ах, такі стосунки? — Олена довго й мовчки дивилася на нього, потім раптом рішуче промовила: — Справді. Напевно ти правий. До речі, вчасно ти це мені сказав. – Вона стрепенулась, і прийняла в ліжку сидяче становище. – Так Так Так. Дуже вчасно.
– Чому вчасно? – Віктор трохи здивувався.
– Тому що я зараз дещо згадала. Сьогодні ввечері у моєї доброї давньої подруги день народження. І я на ньому обов’язково маю бути. Я зовсім забула сказати про це тобі.
– Отже, сьогодні ми йдемо у гості? – зрадів він.
– В які ще гості? – Вона з подивом подивилася на нього. – Сьогодні я йду до ресторану.
– Ми йдемо до ресторану! – поправив він.
– Ні, любий, я йду до ресторану. Одна без тебе. І одразу хочу тебе попередити, що я можу зависнути там надовго. Можливо, навіть до самого ранку.
– Що? – Віктор застиг здивовано. – Як це до ранку? А я?
– Але ж, дорогий, у нас же з тобою сучасні стосунки. – Вона посміхнулася. – Я маю право на маленькі витівки? Ти сам казав. Тим більше там збирається така компанія! Наша стара гучна компанія. Друзі та… гарні чоловіки.
– Що? – Він з подивом дивився на неї. – Які ще гарні чоловіки?
– Стоп, любий! – Вона поклала свій вказівний палець на його губи. – Ти сказав мені тільки що, що ми не ревнуватимемо один одного. До речі, і ти сьогодні теж можеш десь зависнути. До ранку. Але тільки одразу кажу, зависай не тут. Наше ліжко буде завжди лише нашим ліжком. Домовились?
– Що означає домовилися? – Спробував обуритися він.
– Як що? – Олена подивилася на нього із запитанням. – У нас же вільні стосунки. Ти сам сказав.
– Але ж я сказав це просто так… Про всяк випадок…
– От і прекрасно. Вважай, що це всякий випадок настав. Точніше, він може настати сьогоднішньої ночі.
– Але ж ми тільки-но почали з тобою разом жити, – вигукнув він тоном ображеної людини. – Невже ти не розумієш, що так чинити не можна?
– Як так?
– Так! Ми ж любимо одне одного?
– Дуже любимо, – кивнула вона.
– Ну ось. І раптом ти заявляєш, що сьогодні вночі можеш не прийти. Це ж підло!
– Але спочатку ти заявив, що у нас з тобою мають бути сучасні стосунки, – зауважила вона.
– А раптом я пожартував?
– Пожартував? Точно?
– Я не знаю, точно чи ні… – розгубився він.
– А хто знає?
Він судомно зітхнув і надовго замислився. А вона мовчки дивилася на нього і посміхалася.
– Ну так що? – не витримала вона його мовчання. – Які у нас із тобою будуть стосунки? Вільні чи ні?
– Ні… – промимрив Віктор.
– Ні?
– Ні! – Тепер різко повторив він. – Які можуть бути вільні стосунки, якщо ми тепер із тобою одна сім’я?
– Гаразд, – покірно сказала Олена. – Отже, сьогодні я нікуди ввечері не йду.
– Чому? Ми можемо піти разом.
– Навіщо? – Вона знизала плечима. – Ми ж маємо берегти одне одного. Давай краще самі сьогодні влаштуємо в нашому домі застілля. Запросимо батьків, твоїх та моїх. Їм буде приємно. Ти згоден? І ми більше ніколи не станемо з тобою говорити про якісь там сучасні стосунки, – додала Олена. – Адже так? У нас тобою будуть традиційні сімейні стосунки? Які були у наших батьків.
Віктор глянув у її очі, і, посміхаючись, невпевнено кивнув головою.
