Життєві історії

Аліна стояла в черзі на огляд і хвилюючись переступала з ноги на ногу. Раптом до дівчини підійшла жіночка у білому халаті. – Ідемо зі мною, розмова є, – вона взяла Аліну за руку і відвела подалі від інших людей. – Що ви хотіли? – нерішуче запитала дівчина. – Мене звати Вікторія Федорівна! У мене до тебе є одна пропозиція, а ти за це мені допоможеш, згодна? – несподівано запитала жінка. – Ви про що? – здивувалася Аліна. Вікторія Федорівна все розповіла їй. Аліна вислухала її і застигла від почутого

Весняний вітерець колихав верхівки дерев. Ніжне молоде листя було сповнене життя. На земляному пагорбі зеленіла свіжа трава і набухали бутони низькорослих квітів у гранітному обрамленні квітника.

Аліна схилилася над пам’ятником і протерла фотографію жінки, що сміється,

– Ну, привіт, Вікторія Федорівно, от я до тебе і приїхала, та сьогодні не одна, а з найдорожчими мені людьми. Ти тільки не сварися на мене, Вікторія Федорівно, ти подивися – у нас все добре. Дякую тобі за все, адже ти відвернуола мене від поганого вчинку.

За огорожею стояв високий чоловік з легкою сивиною в темному волоссі. І дві дівчинки, одна вже майже дівчина, а друга зовсім мала.

Зазвичай Аліна приходила до Вікторії Федорівни одна, поки не сталася одна дуже значуща подія. Тоді Аліна довго сиділа на лавочці, і згадувала все своє ще не дуже довге життя…

*****

– Наступна! – гукнула дівчина в білому халаті з кабінету. Аліна несміливо увійшла, ховаючи очі в підлогу – ніколи ще не була вона на огляді у жіночого спеціаліста. – Тааа-ак, що тут у нас? Заміжня? Вагітності були? Скільки? – заучено питала лікар, не підводячи голови від карти Аліни.

– Не було, тобто не знаю, тобто не було раніше, а зараз є. І я хочу вас попросити, мені поки не треба … – белькотіла Аліна невиразно і лікарка нарешті на неї здивовано подивилася.

– Ти чітко говори, – вступила у розмову медсестра. – У Вікторії Федорівни повний коридор жінок у черзі стоїть! Ти прийшла на процедуру? 

Аліна хвилюючись перестувала з ноги на ногу:

– Ну так, мабуть.

Вікторія Федорівна уважно на неї подивилася:

–  Господи! А чоловік то що каже? – Запитала вона суворо.

– Не каже нічого, – Аліна почервоніла. – Не каже, та його в мене й немає, так вийшло, я не хотіла.

– Гаразд, давай на крісло.

Після огляду Вікторія Федорівна насупилась, щось знову в карті написала: – Присядь! Слухай, що я скажу! Та не плач ти, до завтра подумай, адже життя твоє, а не моє. Я те що треба, зроблю, та й годі, а ти зруйнуєш все життя собі, зрозуміла?

Аліна кивнула: – Так, я ще подумаю, дякую, я завтра прийду.

Наступного дня була не її зміна, але Вікторія Федорівна без сну півночі пролежала, запало їй це дівчисько в душу, себе згадала.

Та ще ідея їй одна в голову спала, тому вона ранком і вирішила до своєї змінниці Рити Борисівні зайти. Та дівчину не стане більше вмовляти, а у Вікторії Федорівни план виник. Як їй і свої проблеми вирішити, і допомогти дівчинці.

Аліна справді вже сиділа біля кабінету, і вигляд у неї був рішучий.

– Ідемо зі мною, розмова є, – Вікторія Федорівна взяла Аліну за руку. – Хочу запропонувати тобі допомогу, а ти за це мені допоможеш, згодна?

Аліна підняла на неї заплакані очі: – Чим я можу вам допомогти?

– Поїхали до мене, там і поговоримо, – і Вікторія Федорівна повела Аліну за собою.

Розмова була довга, Аліна спочатку відмовлялася, але Вікторія Федорівна знайшла для неї потрібні слова і дівчина погодилася.

Суть їхнього договору була така – Аліна живе у Вікторії Федорівни і народжує дитину.

Але не просто так, а вони оформлюють шлюб із сином Вікторії Федорівни, тридцятисемирічним похмурим чоловіком, але він був лежачим.

Аліна доглядає за ним, як доглядальниця і отримує за це хорошу щомісячну винагороду. А потім згодом і успадковує квартиру, але тільки якщо житиме з її сином, а не залише його. Валентин приємний чоловік, трохи працює на комп’ютері, але самостійно доглядати себе він не зможе. А Вікторія Федорівна вже у віці, якщо що – син зовсім один залишиться!

Аліна заплакала, не знаючи, на що й наважитися. Не лишити дитину – а раптом і правда у неї більше не буде дітей? Але наважитися на те, що пропонує Вікторія Федорівна – ще гірше! Вона сиділа і плакала від розпачу, потім витерла сльози і все ж таки погодилася – їй нікуди було більше йти.

Валентин, син Вікторії Федорівни, був похмурий, і не надто балакучий. Аліна йому не сподобалася, він відкидав її допомогу. Але Аліна наполегливо готувала, подавала, прибирала і навіть намагалася розговорити Валентина.

Зате тепер Аліна мала свою кімнату, дах над головою і постійний заробіток.

Вікторія Федорівна була задоволена, що син під наглядом. А коли в Аліни народилася Марійка, похмура тиша змінилася дитячим сміхом. Навіть Валентин з цікавістю спостерігав, як Марія повзає, як вона намагається підвестися, як сказала перші слова. Вони потоваришували, Марійка пригощала Валентина своїм печивом, а він потай розповідав їй цікаві казки.

Вікторія Федорівна теж з радістю няньчилась з Марійкою, та вже так і вважала її своєю онукою. Марійка приносила іграшки до кімнати Валентина, і одного разу Аліна вперше почула, як Валентин сміється разом із малюком.

Те, що Аліна закохалася, перша помітила її свекруху. На той час Вікторія Федорівна вже вийшла на пенсію і їй одразу не сподобався молодий спеціаліст – реабілітолог, який приходив займатися з Валентином.

Аліна допомагала Валентинові робити вправи, а сама ловила погляд молодого чоловіка Максима! Вікторія Федорівна саме цього переживала, ось воно! Хто ж буде із Валентином, коли її не стане? Невже ця невдячна дівчина покине її сина? Ця негідниця, якій вона дала дах і прийняла її дочку Марію, як рідну онучку!

Виставити їх із дому і нехай ідуть на всі чотири сторони, немає більше віри цій Аліні! – Вікторія Федорівна була тоді дуже засмучена…

*****

– Максиме, Марійко, Віка, – обернулася до чоловіка та доньок Аліна. – Пішли до машини, допоможемо Валентину вийти. Адже він вперше приїхав до своєї мами на могилку.

Максим і Марія широко відчинили розсувні двері мінівена, і допомогли Віктору вийти. Максим допоміг Валентину вибратися.

– Ну ось, тепер вся родина в зборі, – пожартував Валентин, у руках у нього були улюблені квіти його мами – польові.

– Дивись, люба моя Вікторія Федорівно, ми сьогодні всі разом приїхали. Мій чоловік Максим, твоя онука Марійка та наша молодша, ми її на твою честь назвали – Вікторія. А найголовніше – ми купили велику машину, адже Валентин тепер може вставати і він також зміг із нами приїхати. Для мене Валентин давно вже як брат, а для Максима він – найкращий друг. Ми одна сім’я, і ти за нас не хвилюйся. Усім, що в мене є, я зобов’язана тобі, моя улюблена перша свекруха, дякую тобі!

Вам також має сподобатись...

Віра сиділа на кухні, пила чай і щось дивилася в телефоні. Пролунав дзвінок у двері. – А це ще хто? – здивувалася жінка, поставила чашку на стіл і пішла відкривати. На прозі стояла зовиця Наталка. – Де вона? – сказала зовиця і невдоволено глянула на Віру. – Хто? – не зрозуміла Віра. – Мама моя де? – уточнила Наталка. – У своїй кімнаті, де ж їй ще бути, – спокійно відповіла Віра. Наталка одразу кинулася до кімнати матері, і почала про щось голосно розмовляти з Маргаритою Василівною. Віра підійшла ближче, прислухалася до розмови свекрухи із зовицею і… застигла від почутого

Тітка Зіна дістала святкову сукню. Її сусід, дід Ігор, одягнув найкращий кожух. Він підішов до сусідської хвіртки і постукав до Зіни. – Ну що, сусідко, підемо гуляти?! – запитав він. – Стривай трохи, – відповіла Зіна. – Ти йди поки сам. Ось моїх закруток до столу візьми дві банки. Ігор забрав банки і пішов у місцеве кафе… Тітка Зіна востаннє подивилася в дзеркало і зібралася було йти, як раптом почула звук двигуна. – Миколка приїхав, внучик! – вигукнула вона і вибігла на ґанок. Біля воріт зупинилася машина. З неї вийшла молода жінка. – Це хто ще така? – прошепотіла Зіна. Вона придивилася уважніше і ахнула від несподіванки

Тетяна повернулася додому від своєї матері. Жінка нікого не стала попереджати про свій приїзд. До повернення чоловіка з роботи у квартирі прибрала, вечерю приготувала. – О, а ти вже повернулася? – здивувався Юрій, коли повернувся з роботи. – Так, – коротко відповіла дружина і продовжила займатися домашніми справами. Раптом у двері подзвонили. Тетяна пішла відкривати і побачила на порозі свою сусідку Наталю. – Ой, а ти вже повернулася? – сусідка явно не була готова зустріти Тетяну. – Так. А ти чому прийшла? – поцікавилася жінка. Але Тетяна навіть уявити не могла, чому сусідка вирішила завітати до їхньої квартири

Олена готувала на кухні вечерю, Вадим сидів поряд та читав на телефоні новини. Раптом пролунав дзвінок телефону. – Мама дзвонить, – сказав чоловік, глянувши на екран і вийшов у іншу кімнату порозмовляти. Повернувся Вадим за хвилин пʼять. – Ну, що там хотіла Марія Ігорівна? – з усмішкою запитала Олена. Вадим мовчки сів за стіл, важко видихнув. – Олено, як ти могла так вчинити з моєю сестрою? – тихо запитав Вадим. – Що вона тобі тако зробила, щоб так себе поводити?! – Ти про що? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається