Життєві історії

Валентина з самого ранку крутилася на кухні. Сьогодні її син приведе наречену. Стіл вже був накритий, коли у двері подзвонили. – Проходьте, – усміхнулася Валя. – Мамо, це Поліна! – весело вигукнув Павло. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запросила Валя. За столом Валентина розпитувала Поліну про плани на життя. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, Валентина змінилася. – А яке у тебе прізвище? – запитала вона. Поліна назвала прізвище. – Геть з нашого дому! І більше, щоб я тебе не бачила, – вигукнув Валентина. Павло та Поліна здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

– Проходь, мила дівчино. Взуття можна не знімати. Ну, сину, представляй мені свою подругу, – мама Павла була дуже ввічлива. Це вона наполягла, щоб Павло познайомив її з Поліною. Довго відкладали зустріч, і вона відбулася. Хвилювалися всі.

– Мамо, знайомся, це Поліна. Поліна, а це моя мама – Валентина Сергіївна.

– Ну от і добре. Ходімо пити чай.

За чаєм Валентина Сергіївна розпитувала Поліну про плани на життя. Багато жартували. Обстановка за столом була доброзичливою. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, посмішка з обличчя Валентини Сергіївни зникла, вона запитала:

– А яке у тебе прізвище?

– Рудакова.

– І батька твого звуть Василем? І закінчив він наш політехнічний? – в очах Валентини Сергіївни з’явилися іскорки.

– Так! Ви його знаєте? – Зраділа Поліна.

– Дівчино, – вся добродушність Валентини Сергіївни випарувалася. Вона наказовим тоном продовжила: – Будьте ласкаві, йдіть із нашого будинку. І більше, щоб я вас не бачила. Павло, ця дівчина тобі не пара. Проводи її з нашого будинку.

Павло провів Поліну до автобуса, а повернувшись почав все розпитувати у матері:

– Що з тобою трапилося? Що на тебе найшло? Що тобі зробила Поліна?

– Не смій вимовляти її ім’я в моєму домі. Вона дочка зрадника та негідника. Вона така сама, як її тато. Я тебе виховувала не для цієї родини.

– Та що сталося? – не розумів Павло.

– У молодості я його любила. Жили разом. Я думала, знайшла того, з ким зустріну старість. Завагітніла. Як зараз пам’ятаю цей день. Бігла додому, щоб потішити коханого, але вдома я знайшла лише записку: «Пробач. Я більше так не можу. Іду від тебе. Впевнений, ти знайдеш гідного чоловіка», – Валентина Сергіївна замовкла, заплющила очі.

Павло посидів трохи поряд і вирішив, що мати хоче залишитись сама. Тільки почав підніматися, мама продовжила:

– Ніхто не знає, як я пережила це. Я досі не розумію, чому він мене покинув. Ну, звичайно, я зробила процедуру, а як я мала одна виховувати дитину.

– Мамо, але це було так давно. Ти ж щаслива з батьком, у тебе є я. Навіщо ворушити минуле? Ми з Поліною любимо одне одного. Невже ти не бажаєш мені щастя?

– Не будеш ти з нею щасливий.

Говорити з матір’ю було марно. Павло вирішив поговорити про це пізніше, коли мати заспокоїться.

Подзвонив Поліні, пояснив поведінку матері. Поліна відразу запитала батьків про цю історію. Для мами це також було відкриття. Батько посміявся: «Ось доля яка. Не нас, то наших дітей звела». Мама не поділяла веселощі батька, вона за Валентиною Сергіївною заборонила Поліні зустрічатися з Павлом. Пояснила це просто:

– Ну, одружитеся ви, а свекруха тебе одразу невзлюбить. Зводитиме причіпками. А ще мені зовсім не хочеться, щоб батько зустрівся зі своєю колишньою. А зустрічатись доведеться. Уявляєш, якщо у нас будуть спільні онуки. Ні! Чуєш, Поліна, я забороняю тобі будь-які стосунки з Павлом.

Порадившись Павло з Поліною, вирішили поїхати від батьків до іншого міста.З вільнилися з роботи, зібрали валізи і подалися в інше життя.

Там винайняли кімнату, були щасливі. Павло одразу знайшов роботу.

Першого робочого ранку їхав і сталася біда. Павла не стало…

На прощанні Валентина Сергіївна сварилася на Поліну:

– Заберіть з очей моїх цю негідницю. Через її батька у мене не стало першої дитини, а через неї – єдиної.

Вам також має сподобатись...

Ніна Петрівна, перед Великоднем, вирішила перебрати речі у шафах та антресолях. – Правильно, мамо, – казала їй Оксана. – Треба викидати все непотрібне. – Дивись, що я тобі зараз покажу, – говорила Ніна Петрівна дочці. – Ой, мамо, я вже всі експонати бачила, – усміхнулася Оксана. Ніна Петрівна дістала целофановий пакет. – Ось дивись, – покликала вона дочку. Оксана взяла пакет, відкрила його і ахнула

Віра повернулася додому з роботи. – Я вдома! – струснувши парасольку, гукнула вона. Але відповіді не було.  Вона знизала плечима, поставила сушитися парасольку. Зняла мокрий плащ, потім туфлі. Ноги за день дуже втомилися. Віра пройшла на кухню, стала біля плити. Скоро має повернутися додому чоловік, і жінка вирішила приготувати щось швидке. Вдома була банка тушонки, а до неї Віра зварила макарони. Годинник показував вісім, а Сергія все не було. І тоді жінка йому зателефонувала. Але абонент був не в мережі. Раптом, прийшло якесь смс-повідомлення. Віра відкрила його, прочитала і застигла від прочитаного

Марина з Ігорем пили чай, раптом на кухню зайшла мама Ігоря, Віра Василівна. – О, мамо, як ти тихо зайшла…, – здивувався син. – Добрий вечір! Так у вас двері відкриті були! – сказала Віра Василівна. – Я до чаю вам варення з смородини принесла! – Варення – це добре, дякую! – люб’язно відповіла свекрусі Марина. – У нас смажена курочка є, їсти будете? – Дякую, Марино нічого не треба. Я тут це, дещо сказати прийшла…. Я виходу заміж! – несподівано оголосила Віра Василівна. – Як заміж, мамо!? За кого?! – Ігор з Мариною здивовано переглядалися між собою, не розуміючи, що відбувається

Петро повернувся додому з величезним букетом троянд. Прямо з порога він урочисто вручив його своїй дружині Марині. – Люба моя, Мариночко! – сказав чоловік. – Ці квіти тобі! – Господи! – вигукнула здивовано жінка. – Це з якого ще приводу? Я що забула, що у нас із тобою сьогодні якесь свято?! Та ніби ж ні… – Немає ніякого свята, – посміхнувся Петро. – Точно? – перепитала його Марина. – Сто відсотків! – відповів чоловік. – Але тоді, навіщо всі ці шикарні квіти?! – ахнула Марина. Вона дивилася то на букет, то на чоловіка й не розуміла, що відбувається